Три ''початки Майдану''. І два уроки

23.11.2014 19:24

1) 21 листопада. Початок Євромайдану. По заклику Мустафи Найєма люди збираються на перший протест. Опозиція і так би збирала народ, але Мустафа випередив. І добре. Це зараз ми вже забули як опозиція любила притягати майданарбайтеров. Тому добре, що все почалося щиро.

24 листопада великий мітинг на Європейській площі. Після чого масовість падає. Опозиція готується перекласти відповідальність на цивільних активістів і з'їхати в теми.

Але 30 листопада Янукович вирішує показати хто у будинку хазяїн. І виявляється що не він. Нічне побиття студентів викликає божевільний резонанс і Євромайдан на цьому закінчується.

2) 1 грудня. Початок масового протесту. Таким, яким він був в 2004.Ось тільки тоді ми мали справу з схильним до компромісів Кучмою і все закінчилося, як тепер розуміємо, швидко. А ось президента з кримінальною ментальністю надмасові мітинги 1 і 8 грудня ні в чому не переконали. І почалося протистояння волі.

Майдан стояв, самооборона захищала, автомайдан їздив. Опозиція що - те кричала з сцени, але з кожним разом її слова все більше знецінювалися. Грізна на трибуні трійка на переговорах з Януковичем перетворювалася на кроликів перед удавом.

Бог його знає, чим би це усе закінчилося, якби 16 січня Янукович не вирішив закрутити гайки остаточно. Різьблення зривається і протест переходить в третю стадію.

3) 19 січня. Початок народного повстання. Грушевського. Беркут. ВВ. Газ. Гранати. Коктейлі. Перші смерті.

Опозиція все ще на сцені. Проти "радикалів - провокаторів". Її обсвистують. Іноді дивом не зганяють стусанами.Протест стає майже некерований. Беркут, часом, теж. Починається ланцюгова реакція в регіонах.

Похід до Раде. Фінальна спроба зачистити Майдан. Сотня загиблих. Втеча. Панахида.

***

Я хотів би, щоб ми, і виборці і політики, з 2004-2014 витягнули пару уроків.

1) не Можна, як в 2005, віддати країну політикам і мовчки спостерігати як вони її просирают. Якщо не буде боротьби з корупцією. Или буде боротьба заради боротьби, а не заради перемоги. Якщо не буде реальних реформ. Те ми маємо бути готові виразити свою незгоду превентивно. Не доводячи до крайнощів.

2) Якщо до політиків не дійде, що свинство має бути закінчене. Що надто багато віддано життів, щоб воно припинилося. Те їм варто погоджуватися на перевибори як тільки так відразу. Не доводячи до крайнощів.

Я бачу, що багатьом не доходить. Але я знаю, що є ті, хто давно зрозумів.Що таких більше, ніж в 2005. І що незгодних жити у свинстві значно більше.

Тому все вийде. Не відразу, але вийде.

Роман Шрайк Українська правда