Американський серп і кремлівські яйця

30.12.2015 14:49

Держсекретар Керри гуляв по Арбату, купував сувеніри, фотографувався на пам'ять, виголошував доброзичливі промови, натякав на те, що санкції проти Росії можна буде скоро відмінити.

І усе це–буквально через декілька днів після того, як віце - президент США Байден вимовив в українському парламенті емоційну мову, в якій прозвучали ледве чи не найсильніші вирази, які коли, - або дозволяв собі використати американський керівник такого високого рангу :

«Сьогодні Росія окуповує суверенну українську територію. Дозвольте мені виразитися гранично ясно:США не визнали, не визнають і ніколи не визнають спробу Росії анексувати Крим. Росія продовжує перекидання своїх військ, своїх бандитів, своїх найманців через кордон, а російські танки і ракети по - колишньому знаходяться в Донбасі. Москва формує загони сепаратистів, командує і управляє ними. М - про - з - до - в - а. Тому США будуть і надалі стояти на стороні України проти російської агресії».

І –відразу після цього–Керри в Москві: ні слова о Криму, о санкціях–прозорий натяк на те, що для їх послаблення санкцій буде досить виконання мінських домовленостей. І –у доважок–слова о тому, що світ стає кращий, коли Росія і США діють спільно.А що стосується Сирії–Америка, мовляв, не наполягає на неодмінній зміні політичного режиму в Дамаску–те є, в м'якій формі —згода з російською позицією, хоч би часткове, що Асад повинен залишатися у влада, хоч би на яке - той час.

У Кремлі кричали «ура» і святкували перемогу. І раптом, як холодний душ, на голови учасників урочистості обрушилася дуже неприємна звістка: США вводять проти Росії нові санкції.

Це було —судячи з хворобливій офіційній реакції Москви (США діють як «зомбі» , санкції «нелогічні» , «недружні» , «руйнівні» ) —як серпом по відомому місцю.

Тепер усі сушать голову: як поєднати два ці тренди політиці Вашингтону в відношенні Москви, в тому числі по українській проблемі.

До прикладу, як поєднати те обставина, що тільки за час, що пройшов після Майдану, віце - президент США Байден побував в Києві чотири рази, а його начальник Барак Обама —ні разу за усі сім років свого президентства. Одного разу прийняв українського президента Петра Порошенка в Вашингтоні. Та недовга і досить прохолодна зустріч в Білому Домі була повним контрастом з захопленим прийомом, який зробили Порошенку в Конгресі США.

Говорять, Обаму намагалися переконати приїхати в Київ нинішньої осені, щоб розвіяти ті, що давно закралися душі українців підозри : а чи не здає їх, все - таки, американський президент в обмін на допомога або на поступки Росії в справах, пов'язаних з Сирією?

Проте Обама умовити себе не дав.

Не дав себе умовити Обама і щодо постачань української армії так званого «летального» зброї, то є зброї, здатної наносити супротивникові смертельні втрати. Хоча в Вашингтоні по цьому приводу склався консенсус: «за» —двопартійна більшість в обох палатах конгресу США. «За» —віце - президент Байден. «За» —міністр оборони міністр оборони Эштон Картер «за» —голова об'єднаного комітету начальників штабів генерал Джозеф Данфорд «за» —командувач силами США і НАТО в Європі генерал Філіп Бридлав. «За» —навіть покупець арбатских матрьошок держсекретар Джон Керри.

Проти —тільки Обама, але саме за ним останнє вирішальне слово.А він уперся–ніяких постачань летальної зброї Україні, і точка.

Знавці вашингтонського політичного закулісся пояснюють це тим, що Обама переміг на виборах як миротворець, що обіцяв закінчити дві війни, які США вели за багато тисяч миль від своїх берегів–у Іраку і у Афганістані, повернути американських солдатів додому. Вийшло, так не зовсім.

З Іраку пошли, але після цього там настав хаос, звідки не візьмися, з'явилося «Ісламська держава» , що перетворилося на реальну загрозу безпеки США і їх європейських союзників, і тепер Сполученим Штатам з високою часткою ймовірності знову доведеться втягуватися в бойові дії, в тому числі наземні, в Сирії.Повністю піти з Афганістану, швидше за все, американцям теж не вдасться–у осоружному випадку влада в цій країні знову впаде в руки талібів.

Від усього цього Обама, який і так не любить зовнішньої політики, тільки ще більше дратується і йде від ухвалення рішень, які йдуть врозріз з його картиною світу. При цьому він нібито проявляє чудеса упертості і іноді навідріз відмовляється прислухатися до думці високопоставлених радників.

Що далі? Одні говорять, що не треба перебільшувати значення усієї тієї люб'язності, яку нарочито демонстрував в час візиту в Москву Джон Керри. Він, мовляв, просто грає роль доброго поліцейського.

Інші гніваються:Керри в Москві явно переборщив і виглядав ледве чи не у ролі прохача по близькосхідним справам, які у Обами йдуть напререкосяк (у тому числі і з Іраном не все так гладко, як роблять вигляд в Білому Домі). Заразом згадують, як держсекретар приїжджав в Росію в попередній раз —минулої весни. Тоді він декілька годин переговорювався з Путіним в Сочі, а після закінчення сказав, що «удостоївся честі» бути прийнятим президентом Росії.

Ось цей самий оборот «удостоївся честі» обурив деяких найбільше. Колишній заступник держсекретаря США Дэвид Креймер, один з найглибших знавців Росії і України в Вашингтоні, на днях написав, що Путін просто зачарував Джона Керри, обплутав злими чарами.

По думці Креймера —він висловив його до останнього візиту держсекретаря в Росію —Керри взагалі не слід було їхати в Москву після недавньої заяви Лаврова :

«Поки заступник Обами Джо Байден їздить по Європі і рекомендує продовжити санкції проти нас, не приймаючи в увага та, як Київ поводиться під тиском Заходу, ми не зможемо порозумітися».

А Керри поїхав і ніби би навіть порозумівся– «кремлівські» радіють, вашингтонським прибічникам максимально жорсткої ізоляції Росії пора кричати: «Караул, зрада!» І тут раптом на тобі–нові санкції!

Мені особисто здається, що справа йде приблизно так:Вашингтон доки не виробив довгострокову стратегію в відношенні Росії–точніше, в відношенні путінського режиму в том його новому виді, який почав формуватися після анексії Криму і продовжує трансформуватися щодня. І у цій ситуації американці використовують тактику батога і пряника. З однієї сторони, демонструють, що не хочуть ізоляції Росії і готові з їй по - колишньому співпрацювати, наприклад, в Сирії, з іншої сторони, не підуть на поступки по іншим справам, в частковості, в відношенні України.

Я упевнений: США–у відмінність від європейських держав —могли б, але не хочуть остаточно заганяти Путіна кут (у тому числі не піднімають–поки!—на офіційному рівні питань, що стосуються особисто президента Росії, які все наполегливіше задає світова преса).Чому? Тому що побоюються нових непередбачуваних дій і без того усе більш непередбачуваного президента Росії. Проте від принципових позицій США не відступлять —наприклад, від вимоги відновити повний контроль влади України над українським - російським кордоном на всім її протязі. (До речі, саме цей пункт швидше за все стане тим рифом, о який розіб'ються і підуть до дну мінські угоди).

Усе це нагадує часи холодної війни : з однієї сторони, США вели з СРСР успішні переговори о обмеженні стратегічних наступальних озброєнь і систем протиракетної оборони, і навіть запускали в космос експедицію «Союз - Аполлон».З іншої сторони, США продовжували політику стримування, приймали жорсткі рішення ніби поправки Джексона - Вэника о відмові в представленні СРСР режиму найбільшого сприяння в торгівлі в зв'язки з порушеннями прав людини в СРСР.

Сьогодні ж американці, як мені здається, вирішують ще одну задачу —вони розуміють, що у Путина може виникнути відчуття, що він знову найрозумніший, хитріший, сильніший, знову усіх переграв. А несимпатичний йому з найпершого знайомства Обама–типовий слабак. Щоб таких думок у Володимира Володимировича не виникало, і вводяться нові санкції.

Втім, ситуація складна.Попереду–рік «кульгавої качки» , останній рік перебування американського президента у влада, кода вага і вплив будь-якого хазяїна Білого Дому —незалежно від міри його колишньої популярності і успішності–починає падати.

І тут згадується 2008 рік–рік, коли черга називатися «кульгавою качкою» настала для Джорджа Буша. Багато хто вважав його слабким президентом, хоча це далеко не так: Буш дуже рішуче діяв після терактів 11 вересня, відправив війська до Афганістан, потім в Ірак, виграв обидві війни: прогнав з Кабула талібів, повалив режим Саддама Хуссейна.Але потім його стали переслідувати невдачі–він трохи не програв вибори 2004 року тому ж самому Джону Керри, не проявив лідерських якостей в історії з ураганом «Катріна» , у Іраку і Афганістані первинні військові перемоги змінилися чергою невдач, на саміті Північно - Атлантичного союзу в Бухаресті в 2008 року Бушу не вдалося реалізувати свій намір надати Україні і Грузії план дій з членству в НАТО: уперлися головні союзники —Німеччина і Франція, не без успішного тиску з сторони Росії.

У підсумку Путін, відчувши слабкість американського президента, вирішив цим скористатися і провів бліцкриг проти Грузії.

Є небезпека, що щось подібне може повторитися в 2016 року.Путін може порахувати, що Обама теж зовсім ослабів, і у нього з'явиться спокуса пуститися в чергову силову авантюру. Те чи в Україні, то чи знову в Грузії, то чи в Придністров'я, то чи в Прибалтиці. Те чи де - те ще на пострадянському просторі або по периметру кордонів РФ.

Спокуса ця може посилитися ще і тим, що у європейських союзників США в майбутньому році будуть абсолютно інші пріоритети–проблема біженців «грекзит» (небезпека виходу Греції з єврозони)майбутній референдум в Великобританії о подальшому перебуванні країни в ЄС.

Сама Америка в 2016 року буде повністю поглинена президентськими виборами, в час яких питання внутрішньої політики завжди відтісняють на другий план міжнародні проблеми.Навіть якщо вони входять в топ - лист основних тем передвиборної кампанії, як зараз–уперше за довгі роки! —питання о тому, що далі робити з Росією.

Політика головних союзників США в Європі–Німеччині і Франції–на протязі 2016 - го теж впадатиме в зростаючу залежність від підготовки до загальнонаціональним виборам, наміченим на 2017 рік.

Провокувати Путіна різкі кроки може ще і та обставина, що практично будь-який наступний хазяїн Білого дому займе жорсткішу позицію в відношенні Росії і на підтримку України, взагалі виявлятиме значно більше цікавості до міжнародним справам і стане боротися за повернення Америці глобального лідерства, що явно похитнулося за роки Обами.

Тому–спокуса велика:або перевірити Захід міцність зараз, або ніколи. Майбутні 13 місяців тому будуть для усіх дуже тривожними.

Євгеній Кисельов Ехо Москви