«Український південь» - 1000

У прохолодний листопадовий день 1993 року в обласній друкарні, ще ім. В. Леніна, вийшло перше число обласного тижневика "Український південь". З 1994 року він став загальноукраїнським. Ювілейний номер виходить, коли добігає кінця останній весняний місяць 2013 року, а за вікном температури продовжують долати рекорди. У садах та городах завершується пора весіннього цвітіння. Південь зачекався на довгоочікувану вологу з небес, але грозові та дощові хмари продовжують розгулювати центральними та західними теренами нашої країни. Та ні вони, ні дії влади не стали на перешкоді проведенню акції Об'єднаної опозиції "Вставай, Україно!", в якій взяли участь більше 50 тисяч незадоволених ситуацією в державі громадян, і добре що більшість на Софіївському майдані складали кияни - столиця пробуджується. Більшість громадян уже “достали” дії регіоналів у столиці. Правда, влада у свій “бінокль попандополо" в чергове не побачила десятки тисяч учасників акції, що заполонили центр столиці. Регіонали робили все, щоб ті, хто хотів узяти участь в акції "Вставай, Україно!", не змогли потрапити до Києва. Відмінялись рейси автобусів, зупиняли поїзди, перепиняли активістів на дорогах.

На власний мітинг антифашистів було повне сприяння з боку владних та силових структур. Так, у Миколаєві сформували поїзд із 19 вагонів і заповнили його в Херсоні. Фашистська тема - програшний варіант, як для влади, так і для країни, бо направлена на дискредитацію її в світі. Дії антифашистів стали принизливими для країни, а побиття журналістів ними показало істинне їх фашистське обличчя. Найняті антифашисти після того, як регіонали забули розрахуватись, або думали їх кинути в чергове, перекрили трасу Київ - Житомир. Обізвати частину свого народу фашистами - така ідея могла народитися лиш у хворих головах деяких регіональних лідерів типу колесніченків, чечетових, ефремових.

Опозиція зуміла визначитись зі своєю майбутньою перспективою та подальшими діями і це зменшило байдужість та зневіру в людей. Вона зникає зі збільшенням небезпек, що несе з собою регіональна влада. Хоч, як показали події, здаватись вона так просто не збирається.

Народний Рух України та Українська народна партія в ці дні зробили історичний крок до відновлення єдності Руху. На ХХІІ зборах НРУ було прийнято рішення про відновлення єдиної партії та пропозицію щодо приєднання до неї інших національно-демократичних сил - КУНу, УРП "Собор" та інших. У керівництві більшості з них є розуміння в необхідності відновлення потужної та впливової політичної сили національно-демократичного спрямування. Їх розпорошеність зменшила вплив національно-демократичної ідеології на суспільні процеси і в країні. У державі, де переважну більшість складають українці, домінують ліберальні погляди, що швидко стали розмивати національну складову, і в декого вже зачесалися руки позбавити Україну її стрижня.

З приходом до влади "покращувачів" руйнація національної складової стала набирати катастрофічних наслідків, а з боку опозиційних парламентських сил на це реакція була недостатня. Ці та багато інших проблем було висвітлено протягом усього періоду виходу газети "Український південь". Тижневик став трибуною українців на південних теренах, порушуючи не тільки економічні та соціальні проблеми, але й мовні, історичні, національні. "Український південь" об'єднав навколо себе не тільки однодумців - членів Народного Руху, а й багатьох прихильників. Тижневик став своїм у різних куточках не тільки Миколаївщини, а й всієї України. Основу тижневика склали журналісти газети "Радянське Прибужжя", що у 90-х була рупором демократичних перетворень на теренах області, ставила злободенні питання і мала прекрасний журналістський колектив, який дав життя "Українському півдню". Вони допомогли зробити його цікавим та злободенним, незважаючи на її партійний статус. Партійні матеріали не домінували в газеті, і вона стала цікавою для всіх, витримуючи рухівську лінію протягом усього свого існування. Прекрасні журналісти співпрацювали з газетою в різні часи, не забуваючи її і сьогодні, даючи свої матеріали для публікацій.

Ідея створення газети зародилася у моїй розмові з Володимиром Рубаном під час поїздки до Києва. У дискусії виникла назва "Український південь", хоч був варіант "Південна Україна" та інші. Володимир Рубан був талановитою людиною, і багато його історичних матеріалів знайшли своє місце на шпальтах нашої газети. Шкода, що він не зумів себе повністю зреалізувати.

З газетою в різний час плідно працювали Анатолій Колесник, Всеволод Ільїн, Дмитро Кремінь, Іван Кокошко, Ігор Столяров, Анатолій Іванюченко, Вахтанг Кіпіані, Юрій Олійников, Микола Гранченко, Віктор Малиновський, Петро Панянчук, Василь Фляк та багато інших. Більшість з них продовжує співпрацю з виданням, до них долучилися багато молодих та перспективних журналістів, які готові радувати своєю творчістю читачів газети "Український південь".

1000 тижнів пролетіли, як одна мить. У газеті, як у дзеркалі, промайнула 20-річна історія країни та Народного Руху України й кожного з нас. З пожовклих сторінок газети на нас дихає історія. Дивлячись у майбутнє та сьогодення крізь історичний плин минулого, бачимо, наскільки його уроки є важливими у час становлення української державності. Перегорнута ще одна історична сторінка в житті журналістів газети "Український південь" та наших шанувальників, і наступним її важливим етапом стане 20-річчя виходу 1-го числа тижневика, якому так щиро радів В'ячеслав Чорновіл. Його незламний дух є присутнім у життєвій позиції газети, що стоїть на сторожі українських інтересів не тільки Миколаївщини, а й країни.