Джокер на крові

Чому така думка має право на життя - подронее в статті Сергія Немырыч а

Джокер на крові

Ви думаєте, все так просто? Так, все просто.
Але зовсім не так.
Альберт Ейнштейн

Трагічна ситуація, в якій опинилася Україна в силу цілого ланцюга неймовірних політичних помилок її керівництва, надзвичайно сприятлива для російської гри. У Москві добре розуміють, що такий же вдалий момент для зміцнення російських позицій в Україні може більше ніколи і не настати.

Росія вже досить давно чітко сформулювала і відкрито проголосила, що ж їй потрібно від України. В першу чергу, йшлося про отримання Кремлем права вето на стратегічні політичні і економічні рішення. А для цього Україна повинна була якщо не поділитися своїм суверенітетом з Москвою, то, в усякому разі, бути надійно закріплена в сірій зоні безпеки між РФ і ЄС/НАТО. Сприйняття нинішньою правлячою групою України як закритого акціонерного товариства істотно полегшувало Росії її завдання.

Право вето було потрібне керівництву Російської Федерації, передусім, для забезпечення безпеки власного правлячого режиму. Економічно успішна демократична Україна—страхітливий сон московської автократії. Саме тому українська криза—тема номер один в російських ЗМІ навіть на тлі Сочинської олімпіади.Адже мова—не про бандерівців і навіть не українців як таких, а про виживання путінського режиму. Сьогодні Володимир Путін бореться не стільки за контроль над Україною, скільки за владу в Росії.

Москва послідовно і неухильно працювала над отриманням контрольного пакету в "Україна инкорпорейтед", в чому їй дуже охоче, "одні по службі, інші від щастя", допомагали багато українців. І в середині грудня 2013 р. була як ніколи близька до успіху. Знижка ціни на газ і 15 млрд дол.—не дуже велика плата за збереження найбільшої по площі країни Європи в "сірій зоні".

Проте неконтрольовані, а тому незрозумілі Кремлю громадські процеси в Україні, позначені словом "Майдан", зламали гру росіян. Карта громадської активності, яку навіть не брали до уваги, виявилася джокером.Незважаючи на досить великі ресурси, задіяні Москвою, і ще більші зусилля, Кремль не лише не став ближчий до власної мети, але і ризикує втратити свій вплив, що ще зберігся. Адже вже сьогодні Росія бореться за рівні з Німеччиною права впливу на Україну. Уявити собі таке ще кілька років тому було неможливо. А що може статися завтра? Сплеск справжньої, а не віртуальної русофобії, або щось ще небезпечніше для РФ?

Причин подібної ситуації багато. Серед найбільш очевидних—відсутність адекватного розуміння ситуації в Україні і опора на міфічні представлення, домінуючі в головах не лише російських офіційних осіб, але і багатьох експертів. Найбільш небезпечною серед них представляється неодноразово озвучена В.Путіним ідея про те, що "ми—один народ", і її очевидне слідство—уявлення про сугубу штучність української державності, нібито створеної в пробірці германського і австро-угорського генштабів.

Інший чинник—критична недооцінка ролі суспільства, природна для людей з чекістським минулим конспірологія і перебільшена увага до елітних ігор. Неадекватність первинних посилок в стратегічній перспективі приводило і призводить до послаблення позицій Москви, проте російські слабкості в досить великій мірі компенсуються особливостями українського сприйняття РФ в Україні, російським міфом або навіть російською магією.

Ні, звичайно ж, Росія була і залишається найважливішим чинником розвитку суспільно-політичних процесів в Україні.Так, українські газети, і особливо соціальні мережі, як і раніше пістрявлять повідомленнями про російських спецназівців, що перетинають Дніпро по київському Північному мосту або сідають в Гостомеле. Так, окремі українські політики(все більше, ну дуже регіонального масштабу) літають в Москву не рідше, ніж в Київ, а російські спецслужби активно працюють в столиці і регіонах України. Так, у безсилій злості заходжуються російські державні телеканали, а часом до них приєднуються другорядні російські державні мужі, хай і еполети ліберального прем'єр-міністра РФ(в той час, як весь світ вимагає негайно припинити насильство в Україні, Д.Медведев заявляє, що українська влада має "бути в тонусі", "щоб об цю владу, як об ганчірку, ноги не витирали"), що носять по нез'ясовній монаршій примсі.

Так, Кремль, граючи пряником кредитів і батогом позбавлення підтримки, все ще може впливати на позицію нинішнього керівництва України.Усе це правда.

Але правда і те, що ефективність багатьох, якщо не більшість, російських інструментів впливу грунтується, передусім, наукраїнською вірі в їх силу. Адже це небажання українського масової свідомості бачити гірку правду, а ніяк не ФСБ зі СВР на додаток, винувато в тому, що українських злочинців приймають за офіцерів російських спецслужб. Адже це, в першу чергу українськігромадські діячі, експерти і журналісти,, а не Кремль із Старою площею живлять міф про всемогутність В.Путина і нинішніх реінкарнацій КДБ. Адже запит на арбітражну роль Москви виходить, в першу чергу, від українських політиків, не здатних домовитися один з одним без іноземної допомоги.І вже точно не Кремль головний винуватець того, що багато співробітників українських правоохоронних органів повірили в телеказки про "мудрих і безстрашних" чекістів і ментів—борцях з ворогами великої Росії, що йдуть безперервним потоком по телевізору останні років 15, і намагаються відповідати по змозі сериальным зразкам.

Зруйнувати російську магію не те щоб вже і неможливо. Головне—захотіти. Усі роки незалежності газова проблема залишалася найважливішим важелем впливу на Україну. Події останніх чотирьох років продемонстрували, що ключі від енергетичної безпеки України знаходяться не лише в Москві. Ситуація подібна і в інших сферах.

Втім, поки це, швидше, благе побажання, а ситуація розвивається тут і тепер. Неспростовний факт полягає в тому, що Росія сьогодні активно грає на декількох напрямах. Серед них варто виділити наступні. Перше і до останнього часу ключове—робота з нинішнім керівництвом України. В силу об'єктивних причин цей напрям поступово втрачає своє значення, про що свідчить позиція російських засобів масової інформації, що поступово міняється з очевидних причин, і навіть державних діячів РФ по відношенню до офіційного Києва(якщо в 2004-му Кремль прислав в Київ посередником спікера Держдуми Гризлова, то нині на переговори делегований російський омбудсмен Лукін, що попахує нафталіном). Та і позиція, продемонстрована народним депутатом Вадимом Новинским 20 лютого 2014 р., дорогого коштує.

Друге —активність в східних і південних регіонах України, передусім, в Харкові і Криму. Метою такої діяльності є формування надійних важелів впливу на ситуацію в Україні.Можливо, розкол України і не є частиною поточного порядку денного російської влади, але вже і не виключається як вірогідний сценарій. Актуалізація цього напряму—вірний знак зміни в Москві команди, що відповідає за Україну. Цирк повернувся. Російський піар знову в Україні.

Третє —закладання інституціональних чинників довготривалої нестабільності. Повернення до Конституції 2004 р.—не як тимчасовий півзахід, а як стратегічний крок разом із спробами реалізувати ідею перебудови унітарної України у федеративну—повинно забезпечити остаточне перетворення нашої країни на початку XXI ст. в таку собі недієздатну шляхетскую демократію по моделі Польщі XVIII ст. Так, далеко заглядав відомий "русофоб" Збігнєв Бжезинский, коли говорив про цей сценарій в Києві років 10 назад.

Четверте —консультації з європейцями, передусім, німцями, а також із США з приводу українського питання. Кремль відтворює свої підходи кінця 1980-х, коли М.Горбачев намагався вирішити майбутнє східноєвропейських країн в прямих переговорах із Заходом без їх участі. Тоді не спрацювало. Як буде зараз—багато в чому залежить від позиції і активності України. Старе польське гасло "нічого про нас без нас" актуальний як ніколи.

П'яте —моніторинг і участь в поточному політичному процесі в Україні. Омбудсмен РФ, професійний міжнародник Володимир Лукін, той самий, якщо хто встиг забути, дав букву "Л" в назві колись знаменитої російської демократичної партії "Яблуко", прибув 20 лютого в Київ в якості посередника. Посередницька місія—цей тільки найбільш публічний вимір.

Росія відстоювала і відстоюватиме свої інтереси в Україні, і тільки від Української держави і суспільства залежить знаходження прийнятної формули їх реалізації. Обом країнам потрібний змістовний діалог. Втім, на жаль, схоже, що сьогоднішнє російське керівництво краще розуміє не силу аргументів, а аргумент сили.