"Мюнхен - 2014" відміняється

14.03.2014 19:12

1. Головні рішення вже прийняті. Вторгнення в Україну (про намір вчинити яке з усією очевидністю свідчить Постанова Ради федерації від 1 березня 2014 р. ( «Дати згоду президентові РФ на використання Збройних сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно - політичної обстановки в цій країні» ) не відбулося. Згортання великомасштабних військових навчань, затіяних біля кордонів України, означає саме це. Що різко посилилася після припинення навчань «патріотична» істерика в ЗМІ є усього лише «утішливий приз» , який російська влада видала сама собі, за свої ж власні(т. е. бюджетні) гроші.

2. Головною причиною відмови від вторгнення стала жорстка позиція, зайнята в цьому конфлікті США і їх європейськими союзниками.Заява Генсека НАТО від 2 березня ( «Я скликав сьогодні засідання Ради НАТО з - за військових дій Росії на території України і внаслідок загроз президента Путіна проти цієї суверенної держави. Те, що робить Росія нині в Україні, порушує принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй. Це створює загрозу світу і безпеці в Європі. Росія повинна припинити свої військові дії і свої загрози» ), так само як і заяви президента США і Ради Європи, були почуті і вірно розуміють в Кремлі.

Відсутність адекватних санкцій за станом на цей момент(12-00 10 березня 2014 р.) не повинна вводити в оману –Захід повільно запрягає;це неминучий «недолік» демократичної системи, у рамках якої немає єдиновладного правителя, який одним помахом державної долоні може відправити натовпи своїх підданих на війну(згадайте, скільки місяців зайняло «вповзання» США в 2 МВ). Втім, навіть у тов. Сталіна між підписанням пакту з Гітлером і одностайним схваленням на сесії Верховної Ради пройшов цілий тиждень!

3. Для адекватної оцінки можливих наслідків прямої конфронтації Росії з цивілізованим світом варто нагадати, що «кувейтизация» країни(про загрозу якої розумні люди попереджали ще навесні 1992 роки) цілком відбулася; для того, щоб переконатися в цьому, досить зайти у будь-який магазин: праску або викрутку, зроблені в Росії, знайти практично неможливо;у аптеці три чверті усіх препаратів –імпортні, а ті, які на перший погляд здаються зробленими в Росії, є таблетовані на російських фабриках імпортні лікарські субстанції; російська ковбаса зроблена з мороженого аргентинського м'яса, російське пиво зварене з імпортного солоду з імпортним хмелем і т. д.

Економічні наслідки повного торгового ембарго для сучасної Росії будуть порівнянні з масованим ракетним - ядерним ударом. «Бананова республіка» не може диктувати свою волю індустріально - розвиненому світу –навіть якщо вона називає себе «великою енергетичною державою». Навпаки, залежність умовного «заходу» від постачань російської сировини зовсім не є критичною.Для США, Канади і Японії постачання російської сировини взагалі малозначимы, Європа отримує 65% споживаного газу і 70% нафти не в Росії, і при цьому тільки 10% електроенергії в Німеччині виробляється при спалюванні газу.

Більше того, існує усі матеріальні передумови(портові термінали, танкерний флот, що чекають «сигнали» постачальники) для того, щоб понизити закупівлі російських вуглеводнів до нуля; це не відбувається тільки тому, що «Газпром» зумів свого часу нав'язати європейським споживачам довгострокові контракти, позбавлення від яких буде зустрінуто в Європі із зітханням полегшення. Що ж до експорту товарів в Росію, на якому нібито «тримається германська промисловість» , те в 2013 року він склав усього лише 3,3%(36 з 1094 млрд. сукупного експорту). Простіше кажучи, втрату російського ринку збуту європейські виробники переживуть і не чхнуть.

4. Єдиною точкою, в якій Росія може взяти самогубну «перемогу» , поки ще залишається Крим.

Теоретично Крим –це перлина «золоте дно». Практично і сьогодні Крим –це дотаційний, проблемний, глибоко і різнобічно криминализованный регіон з населенням, байдужим(чи прямо ворожим) до революції, що перемогла в Києві. Використання півострова, сполученого з основною територією України тонким і легко таким, що блокується перешийком, в якості плацдарму для вторгнення російської армії в Україну позбавлено всякого сенсу; саме тому порівняння нинішньої ситуації з «судетским кризою» 1938 роки швидше затуманює, ніж прояснює погляд.

Тоді, в Мюнхені, Гітлеру віддали пограничну смугу, що опоясує Чехію з півночі, заходу і півдня, причому смуга ця була потужним укріпрайоном(гори, перевали в яких замикали залізобетонні Доти).Втрата Судетского пояса мала для обороноздатності Чехословаччини такі ж наслідки, як здирання 70% шкіри для здоров'я людини. Нічого схожого в сьогоднішньому «кримській кризі» ні. Проблема державної приналежності Криму –це питання «політичних понтів» , але не прагматичної вигоди.

5. Для новонародженого українського уряду позбавлення від цього тягаря буде, по суті справи, подарунком. Моральний капітал революції, що перемогла, доки ще досить великий для того, щоб покрити іміджеві втрати, пов'язані з нездатністю відстояти Крим перед лицем російської агресії.

Для Путіна захоплення Криму представляється головним(якщо не сказати –єдиним) способом відвернути увагу електорату від втрати України, т., що відбулася е. від остаточного краху проекту реанімації Російської імперії.Для досягнення такої мети він готовий піти досить далеко шляхом міжнародної ізоляції Росії і перетворення її в країну - ізгоя, єдиними союзниками якої будуть Ким Чен Ын, Мадуро і іранські аятоли.

Але для США все ще серйозніше. Америка разом з Великобританією і Росією підписала «Будапештський меморандум» від 5 грудня 1994 року, в якому –у обмін на відмову України від ядерної зброї –зобов'язалася «поважати незалежність, суверенітет і існуючі кордони України». Америка не може допустити ситуацію, при якій підписані нею зобов'язання перетворюються на клаптик паперу. Не може просто тому, що наступного дня після цього виникне питання про реальну вартість шматочків різаного зеленого паперу з портретами американських президентів.

6. Немає сенсу гадати про те, чим закінчиться «кримська криза» –для серйозного прогнозу потрібний доступ до інших джерел інформації. Проте, вже сьогодні можна позначити контури одного з можливих(а, на мій погляд –так і найкращого) рішення. А саме: «зелені чоловічки» зникають, розчиняються в тумані над севастопольською бухтою; у тому ж тумані тане «уряд» карного злочинця по кличці «Гоблін» ; міністр Шойгу пояснює журналістам, що не він створював «загони самооборони Криму» , і не у нього потрібно запитувати, куди вони поділися; уряд в Києві призначає дату проведення нормального(прозорого, під міжнародним контролем, без «титушек» з арматурою у виборчих урн) референдуму про статус Криму.

Після цього Путін може збирати прес - конференцію і, твердо дивлячись в очі відданих журналістів кремлівського пулу, заявити, що усі свої обіцянки він виконав: сионо - бандерівцям не дозволили варити галушки в крові російських дітей, в Криму готується референдум, Росія готова відкрити свої обійми для єдинокровних братів. А якщо брати не захочуть, так не боляче - те і потрібно, у нас своє Сочі є; у будь-якому разі, завойовувати Крим силою Путін нікому і ніколи не обіцяв –стежте за руками.

7. Незалежно від того, як і коли дозволиться «кримська криза» , путінська Росія вже програла, а нова революційна Україна вже виграла. Ніхто з відповідальних політичних лідерів Заходу і Сходу не забуде вечір 1 березня 2014 р.коли Рада Федерації –не ставлячи жодного питання, дружно і одноголосно –проголосував за війну проти мирної сусідньої країни, населеної братами по крові, вірі і загальній історії. Істерика російських ЗМІ і мілітаристський чад зомбованого народонаселення також не пройшли непоміченими. Наслідки будуть –серйозні і довготривалі.

Для України загальна загроза з боку зовнішнього агресора виявилася щонайпотужнішим інструментом консолідації суспільства. Залишки «совка» нестримно вилітають зі свідомості колишніх радянських підданих, що нині перетворюються на громадян демократичної європейської країни. Опитування, проведене 9 березня українським телеканалом «1+1» дав абсолютно феєричний результат: вступ України в ЄС підтримав 77%, вступ до НАТО –70%.Великий Національний Лідер Росії добився такого результату, для досягнення якого у нової української влади в мирний час пішли б довгі роки…

Марк Солонин