Конституційно - правовий аналіз "федералізації" для "любителів" захоплення ОГА

Раніше обидві сторони виразили прагнення поговорити про майбутнє Миколаєва і України за круглим столом. Правда один з ініціаторів, Костянтин Тистол знаходиться за межами Миколаївської області. Але цей факт не завадив би прибічникам і супротивниками свіжої теми «федералізації» зійтися в словесній баталії о майбутньому облаштуванні України.

Заради того, щоб круглий стіл не вилився в розмахування прапорами скандування речівок і гасел, пропонуємо освіжити в пам'яті теорію о конституційному порядок федералізації України в умовах підвищення політичної активності :

«Під час проведення мітингів і демонстрацій деякими громадянами висуваються вимоги перетворити українську державу у федеративну. Крім того, нерідко окремі учасники мітингів наполягають на проведенні референдумів відносно приєднання деяких регіонів України до Російської Федерації. У зв'язку з цим слід нагадати, що правовий механізм реалізації конституційних прав громадян припускає можливість встановлення певних обмежень. Конституція України і поточне законодавство встановлюють межі свободи слова і формулювання вимог в процесі реалізації права на участь в масових публічних заходах політичного характеру.

Чисто теоретично Україна може бути перетворена у федеративну державу, проте таке перетворення можливо лише в порядку, передбаченому Конституцією України.У - перших, форма державного устрою є одним з основоположних елементів конституційного ладу, право визначати або змінювати який належить «виключно народу» (ст. 5 Конституцій України), а не який - або його частини. Це означає, що ніхто(у тому числі ніяка частина народу України) не може присвоїти собі право нав'язувати іншій його частині форму державного устрою, тобто не може визначити: чи залишатися Україні унітарною державою або ж перейти до федеративного пристрою. Таке питання може бути вирішене тільки на всеукраїнському референдумі. Тому вимога про проведення референдуму в окремому місті або ж в одній області(або декількох областях) з питання про перетворення вказаних адміністративно - територіальних одиниць в суб'єкти федерації спочатку є неконституційним.Відповідно, і дії тих осіб, які закликають до федералізації шляхом проведення місцевого(міського або обласного) референдуму з точки зору юридичної кваліфікації відносяться до неконституційних. Такими ж неконституційними слід визнати заклики(чи вимоги) про проведення місцевих референдумів з питання про федералізацію окремих адміністративно - територіальних одиниць України).

Посилання на відсутність Закону «Про місцеві референдуми» є некоректною, оскільки на місцевий референдум можуть виноситься лише питання, що відносяться до ведення місцевого самоврядування відповідного рівня. Тому навіть у разі ухвалення такого Закону питання про федералізацію і статус суб'єктів федерації не може бути винесене на обласний або який - або інший місцевий референдум.

У - других, визначення(у тому числі–зміна) форми державного устрою можливе лише за умови повного і точного дотримання демократичної процедури, передбаченої Конституцією України. Оскільки положення про те, що «Україна є унітарною державою» розміщено в Розділі I Конституції України (ст. 2), те і внесення змін до цього припису можливе лише в ускладненому порядку. Для цього необхідно реалізувати декілька етапів: 1) внесення відповідного законопроекту Президентом України або ж трьомастами народних депутатів України; 2) розгляд законопроекту Конституційним Судом України і винесення їм висновки про відповідність цього проекту статтям 157 і 158 Конституцій України; 3) ухвалення законопроекту не менше чим трьомастами народних депутатів України на пленарному засіданні українського парламенту;4) призначення главою держави всеукраїнського референдуму, на який має бути винесений вказаний законопроект; 5) затвердження Закону про внесення відповідних змін до Конституції України на всеукраїнському референдумі. Саме таким є єдино можливий конституційний спосіб перетворення України у федерацію. Тому будь-які дії, спрямовані на перетворення України у федерацію в іншому порядку мають бути визнані неконституційними.

Інша юридична кваліфікація має бути дана закликам про приєднання окремих областей України до іншої держави. Річ у тому, що питання про зміну території України може бути вирішене «виключно всеукраїнським референдумом» (ст. 73 Конституції України). Причому призначення такого всеукраїнського референдуму про зміну території України віднесене до виняткових повноважень Верховної Рады України (п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституцій України).Це означає, що за народною ініціативою(тобто шляхом збору підписів громадян) такий референдум не може бути проведений. Більше того, відповідно до Закону «Про всеукраїнський референдум» проведення всеукраїнського референдуму про зміну території України можливо лише при дотриманні таких умов : 1) Президент України підписує міжнародний договір про зміну території України; 2) верховна Рада України ратифікує цей договір, тобто дає згоду на його обов'язковість шляхом ухвалення відповідного Закону; 3) верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум, на який виноситься Закон про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України. Лише після обов'язкового дотримання усіх вказаних умов можливе проведення такого всеукраїнського референдуму.

В той же час будь-які дії, спрямовані на зміну території України або її державних кордонів, здійснювані в іншому порядку, тобто в порядку, не передбаченому українською Конституцією, є неконституційними і більше того–є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ч. 1 ст. 110 Кримінального кодексу України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України» (санкція ст. 110 УК України передбачає позбавлення волі до трьох років). Такій самій юридичній кваліфікації підлягають і публічні заклики до подібних дій, і поширення будь-яких матеріалів із закликами до здійснення подібних дій.Причому для кваліфікації вказаних діянь як злочинів не має значення той факт, що подібні заклики могли бути висловлені на площі, на батьківських зборах або на сесії міської(сільського) ради, опубліковані в газеті або ж поширювалися у вигляді листівок.

Захоплення органів державної влади(будівель державних адміністрацій, СБУ та ін.) або ж публічні заклики до такого захоплення слід кваліфікувати по ст. 109 Кримінального кодексу України «Дії, спрямовані на насильницьку зміну або скидання конституційного ладу або ж захоплення державної влади» (санкція ст. 109 УК України передбачає позбавлення волі до десяти років).

Окрім конституційно - правового аналізу і юридичної кваліфікації вказаних діянь в процесі формування вимог мітингуючих важливо також звернути увагу на статистичні дані, а також на співвідношення об'єктивних даних про кількість виборців в південних і східних областях України. У зв'язку з цим як мінімум дивною видається спроба висувати вимоги від імені всього «Юго - сходу» , наприклад, мітингуючими в кількості від півтора до двох тисяч громадян на площі Свободи в Харкові при тому, що за офіційними даними в Харківській області 2 млн. 185 тис. 726 виборців. Тобто мітингуючі складають навіть не 1 %, а усього лише дев'ять сотих відсотка виборчого корпусу області(0, 09 %). Точно також неприйнятні вимоги мітингуючих «від усього Донбасу». Виборців в Донецькій області 3 млн. 359 тис., в Луганській–1 млн. 801 тис., в Одеській області–1 млн. 830 тис.у Херсонській області–більше 866 тис., в Миколаївській області–більше 933 тис.

Непереконливими виглядають твердження про те, що, наприклад, Харків–російське місто. У цьому сенсі показовим видається національний склад Харківської області за даними офіційного перепису населення(2001 р.) : в Харківській області українців 2 млн. 48 тис., а росіян–742 тис. При цьому в самому Харкові українців–більше 800 тис., а росіян–близько 400 тис.

Не менш важливим є і моральне - етичний аспект, пов'язаний з проведенням мітингів і демонстрацій прибічників федералізації України. Абсолютно незрозумілою і нез'ясовною є дуже агресивна поведінка багатьох таких мітингуючих, яких дратує і обурює будь-яка українська національна символіка, починаючи від державного прапора України і закінчуючи нешкідливими жовто - блакитними прапорцями і стрічечками.Володарі української символіки нерідко стають об'єктами для зневаги, принижень, переслідування і навіть побиття з боку володарів георгіївських стрічечок і російських прапорів. І це люди, які позиціонують себе як борці з фашизмом, як прибічники дружби народів і інтернаціоналізму. Але тепер все, що в Харкові, в Донецьку або Луганську нагадує про Україну, чому - те викликає їх агресію і обурення.

У Харкові 1 березня 2014 р. на побитих «майдановцев» улюлюкаючий натовп з російськими прапорами накидав нашийники і змушував ставати на коліна, ходити на колінах десятки метрів по площі Свободи. Та ще стусанами примушували цілувати прапор РФ, демонструючи таким чином так би мовити «примус до дружби і любові з прапором РФ» , а попутно–розширення сфери так званого «російського світу». Подібне сталося 6 квітня і на вулиці Сумської в Харкові (біля театру імені Т.Г.Шевченко), коли міліціонери не змогли захистити громадян з українською символікою від значно переважаючого за чисельністю розлюченого натовпу з російськими прапорами. Останні знову висунули в якості умови звільнення заблокованих людей(а це були в основному музиканти) принизливу вимогу пересуватися на колінах. 30 березня на вулиці Сумської група молодих людей з російськими прапорами і георгіївськими стрічечками зупинили автомобіль тільки за те, що на нім був прикріплений жовто - блакитний прапорець. При цьому вони витягнули водія, яким виявилася молода жінка, і стали її штовхати і бити палицями по кузову автомобіля. Хуліганів не зупинило навіть те, що в машині знаходилася дитина. І це робили ті самі люди, які називають себе інтернаціоналістами, антифашистами, прибічниками «єднання слов'ян» і дружба народів.А ще–захисниками пам'ятників, борцями проти варварства(натяк на звалені пам'ятники Леніну), борцями «за відновлення історичної справедливості» , борцями проти «фальсифікації історії» і т. п. А де ж хвалена російська великодушність? А де ж минулі твердження про те, що ми(росіяни і українці) «один народ». що «у нас одна історія». «одна культура» , «загальна історична доля» і інше. Подібна поведінка повинна розцінюватися як дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі, на приниження національної честі і гідності громадян. Це означає, що такі дії мають бути кваліфіковані по ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправ'я громадян залежно від їх расової, національної приналежності або відношення до релігії» (оскільки такі дії були зв'язані з насильством і загрозами).Якщо ж буде доведено, що вказані дії здійснені організованою групою, тоді їх дії мають бути кваліфіковані по ч. 3 ст. 161 Кримінального кодексу України(санкція цієї статті передбачає позбавлення волі до п'яти років). За певних умов такі дії можуть бути кваліфіковані по ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу України, оскільки дії, зв'язані з розпалюванням національної ворожнечі, передбачені в цій нормі як одна з кваліфікуючих ознак (санкція ч. 2 ст. 110 УК України передбачає позбавлення волі до п'яти років).

Крім того, на адміністративних будівлях в Харкові, Донецьку і Луганську неодноразово зривалися державні прапори України і ставилися російські прапори. Як, наприклад, 1 березня в Харкові на будівлі обласної державної адміністрації український прапор був зірваний громадянином РФ, який хвалився в соціальних мережах своїм вчинком.Подібні випадки неодноразово відбувалися і в Донецьку, а одного разу був зафіксований випадок наруги не лише над українським державним прапором, але і над прапором футбольного клубу «Шахтар». який демонстративно розірвали і спалили клаптики, що залишилися. Для Донецька таке поводження з прапором улюбленої футбольної команди представляється абсурдним і навіть диким, що неспростовно вказує на приїжджих з - за меж України. Подібні дії відносно державного прапора України повинні кваліфікуватися по ч. 1 ст. 338 Кримінального кодексу України «Наруга над державними символами».

Таким чином, за підсумками проведеного конституційно - правового аналізу можна зробити наступні висновки:

1) федералізація України можлива лише шляхом внесення відповідних змін до Конституції України(з обов'язковим голосуванням в парламенті і проведенням всеукраїнського референдуму);

2) публічні заклики до відділення від України окремих областей, оголошення про створення нових республік на частини території України, а також зрив державних прапорів України з адміністративних будівель або приниження і зневага громадян, пов'язана з їх політичними або національними перевагами–це кримінальні злочини;

3) статистичні дані свідчать, що вимоги мітингуючих про федералізацію України–це найчастіше думка людей, які складають зазвичай менше 1% виборців відповідної області, які, як правило, мають дуже смутне уявлення про федералізацію;

4) національний склад східних областей говорить про те, що Східна Україна–це зовсім не Росія і Росією ніколи не була, навіть перебуваючи у складі Російської імперії;

5) соціологічних опитувань показують, що ідею федералізації підтримували у кінці грудня 2013 р.16 % громадян України, а у березні 2014 р.–усього лише 14 % громадян України. Це означає, що інші громадяни–проти федералізації.

А головною проблемою для усіх областей України на сьогодні все ж залишається корупція і страхітливі наслідки діяльності попереднього уряду, який тривалий час позиціонував себе як «уряд професіоналів». але фактично поставило Україну на грань дефолту(про що публічно визнав ще у кінці грудня 2013 р. тодішній глава уряду).

Віктор Колесник, 08.04.2014 рік»

Довідка про автора. Віктор Павлович Колесник–доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого р. Харьков08.04.14 | Віктор Колесник