Повага до системи правосуддя і суддів

I.

А.

Принципи незалежності суддів, судів і свободи преси є самимишановними вконституційній системі США.

Олександр Гамильтон в журналі «Федераліст» (№78 за 1788 рік) люто відстоював «незалежність суддів» як «дуже важливу гарантію» .

Томас Джефферсон, що писав багато про необхідність доступу до інформації, в листі до Едварду Каррингтону сказав знамениті слова «…якби мені довелося вибирати, чи мати нам уряд без газет чи газети без уряду я, не коливаючись, віддав перевагу б останньому» .

Незважаючи на те, що ці принципи були сформульовані дуже і дуже давно, їх взаємозв'язок виявився нещодавно.

Слід замінити, що за усю історію Сполучених Штатів публічне відчуття спільності і взаємозв'язку інтересів судовій владі і ЗМІ виникало в рідкісних випадках.

Головною причиною служило те, що судді відносилися до преси, як перешкоди, з якою доводилося вважатися–допускати журналістів в зал суду, обтяжувати себе допомогою в освітленні рішень суду, навіть виділяти окрему кімнату для докучливих репортерів.

Верховний Суд США 38 років тому виражав глибоке незадоволення діяльністю американських ЗМІ, нагадавши в зв'язку з цим два гучних справи. Під час слухання справи Линдберга про викрадення дитини в 1932 році «радіо і преса переходили усі допустимі межі» , відмітив Верховний Суд.Також в 1954 році процес по справі доктора Самуэла Шеппарда, що звинувачувався у вбивстві своєї дружини «преса проявила повну відсутність яке-небудь відповідальності за справедливий судовий розгляд, що гарантується Конституцією країни» (Перевищення повноважень засобів масової інформації в справах 1932 і 1954 років обговорювалися у справі Nebraska Press Association, v.Stuart? 1976). Тоді «серйозні недоліки в освітленні діяльності Верховного Суду США» відмічали і коментатори засобів масовій інформації.

В той же час американські ЗМІ розглядали суди як одну з гілок влади, більше зарозумілу і офіційну, чим інші, оточуючу свою діяльність щільною завісою таємниці. Панувало думка, що освітлення діяльності системи правосуддя вимагає спеціальних знань, і ця гілка влади не має такого значення, як інші.

У журналістському середовищі жил міф про те, що репортером, який мав бути присутнім в судовому засіданні або при оголошенні вироку, цілком міг виявитися той, хто не встиг сховатися під стіл, коли завідувач відділом новин оглядав редакційну кімнату, прикидаючи, кого б послати до суду.

Американські ЗМІ також відкидали критику з боку суддів(по освітленню діяльності Верховного Суду). І та і інша влада наполегливо дотримувалися своєї думки.

Між тим, незважаючи на відмінність позицій преси і судовій владі, вже в 60-70 роках саме журналісти почали замислюватися над тим, яку користь могли б мати ЗМІ і правосуддя, якби і та і інша сторона визнали необхідність взаємної співпраці.

У 1976 році відомий журналіст Simons H., і не менш відомий юрист Califаno J.A.у спільній статті обгрунтували необхідність такої співпраці наступним: «Основною підтримкою судових рішень являються люди. Найбільш ефективним засобом забезпечити подібну підтримку можуть стати засоби масової інформації, в наші дні–телебачення. Це може привести до співпраці між тими, хто інтерпретує закон в суді, і тими, хто в редакції пише статті про діяльність державної машини» .

Суддя Верховного Суду Вільям Дж. Бреннан молодший сформулював це трохи інакше:

«Преса потребує Суду хоч би про ту просту причину, що Суд являється останнім оплотом конституційних прав, що забезпечують існування преси.І Суду, у свою чергу потрібна преса, оскільки завдяки ЗМІ у Суду формується внутрішнє представлення про націю, а також тому, що рішення Суду, окрім усього іншого, переслідують мету виховувати і служити прикладом а без сприяння преси Суди не в змозі вирішити це завдання» .

У останні десятиліття у США пройшло багато дискусій про те, яку допомогу може надати один одному правосуддя і ЗМІ, щоб останні набагато краще змогли розкрити американському народу суть роботи судів і суддів. Американські ЗМІ зробили немало кроків, мета яких полягала в підвищенні рівня роботи судів, хоча це зовсім не означало, що змінилися сталі моделі поведінки.

Про це влучно висловився Гілберт С. Міряє, суддя Апеляційного суду США : «Багато суддів відчувають особливу неприязнь до ЗМІ…, які мають тенденцію перетворювати на сенсацію або занадто спрощувати що розглядаються судами справи» .

Досвід чималих зусиль гармонізації стосунків між системою американського правосуддя і

Американських ЗМІ, як позитивний, так і негативний, зможе бути корисним і в Україні.

В.

У центрі уваги у США так і в інших країнах опинилася незалежність суддів…