Свято демократії або тайни мадридського двору

1 Про що пише автор

Про те, як наше місто готується до місцевих виборів. Йде розбір всіляких обставин, пов'язаних з окремими особистостями, ні, політичними фігурами, а також стану справ у різних політичних силах. Може автор в чомусь і помиляється, може хтось заперечить якусь конкретну подію чи тезу стосовно конкретної ситуації чи особи. Може хтось навіть і звинуватить автора в тому, що він поставився іронічно до серйозних питань нашого розвитку. Але ж то не змінить відчуття, що йдеться не про політичний процес у великому місті, обласному центрі, а про якийсь Дім - 2 чи Острів – 3, де під об'єктивом телекамер якісь персонажі ведуть боротьбу за звання Міс чи Містер Місяць. Змовляються, зраджують, торгуються щодо впливу, пропонують одне-одному якісь альянси.

Загалом, відчуття якоїсь середньовічної камарильї або телесеріалу з життя бразильської перукарні. І відчуття дуже неприємне, бо з усього цього не випливає, що наші політики готують нам певний прорив у гідне життя. Чи то європейське, чи просто більш-менш зрозуміле в своїй логіці поступу, розвитку. Навпаки, заключний акорд автора стосовно того, що саме Юрій Ісайович має найбільше шансів з такими безпорадними опонентами, видається абсолютно вмотивованим. І нащо тоді було гнати Януковича, губити Крим і воювати? Так, то все десь там, не в нашому місті, але як у нас восени нічого не зміниться, то чого мають змінитись Кіровоград, Херсон чи Запоріжжя (облишимо Одесу)?

2 Про що не пише автор

Отут набагато конкретніше можна сказати.

2.1 Партії як такі

Автор – керівник громадської організації. Наскільки мені відомо – не член жодної партії і не симпатик жодної політичної ідеології. Тому характеризуючи всю ту ситуацію він не знайшов жодного слова для того, щоб нагадати, що таке партії як такі. Яке значення вони мають в житті цивілізованої держави, байдуже європейської чи азіатської, але успішної. Які виконують завдання, для чого взагалі потрібні. Навіщо казати про загальновідомі речі? Зараз побачимо.

2.2 Партійні організації

Чи є в нашому місті первинні чи міські, обласні партійні організації? А як же, автор згадує їх керівників. Так, керівники є, то незаперечний факт. А організації?

Запитайте Гугля – він вам відповість. Бо не може ж партійна організація існувати поза Інтернетом. Як в ній є люди, то вони щось разом роблять, планують свою роботу, сперечаються стосовно методів чи поточних завдань, оцінюють виконане і аналізують, що треба зробити у майбутньому. Зокрема, як готуватись до виборів, на що звертати увагу, хто буде працювати з виборцем по округах, як саме. Ну, йде підготовка до виборів.

Знайшли таку інформацію? Я теж. А може, то все відбувається в наших міських партійних організаціях, але не у широкому колі, не публічно, а у вузькому і приватно, утаємничено? Мабуть, так воно і є. Бо всі наші партії – не масові ідеологічні, до роботи в яких залучено на громадських засадах ну хоча б двадцять-тридцять чоловік, а кадрові. Малочисельні і при тому не обтяжені жодною ідеологією. Число оплачуваних працівників яких на обласному рівні (згадайте Нову Україну, яка в якийсь момент перестала платити своїм кадрам) значно менше десятка.

Оплачуваних ким? Власником партії. Чи місцевої організації. В цьому нема нічого поганого чи незаконного. Справа тільки в тім, скільки фахівців найняти і оплатити. Що в жодної нашої партії нема на рівні міської організації одинадцятьох оплачуваних фахівців для того, щоб вони займались відповідними галузями міського господарства – то це точно. По факту, про який автор не згадав.

Підкреслимо ще раз, що масова ідеологічна партія може залучити до роботи на всіх без виключення напрямках фахівців на громадських засадах. Бо то люди, що ставлять на службу суспільству свій фах, накопичений на протязі життя, саме з ідеологічних мотивів. Кадрова ж партія має фахівців найняти. І оплатити ту роботу, хоча і не обов'язково грошима. Є інші форми, наприклад, бартер: партія дозволяє активісту використати свій бренд, а він їй – свій час і самостійну оплату участі у виборчій кампанії. І у відповідності до об'єму одержаної бартерної платні фахівець виконає певний об'єм роботи після обрання. Може, просто походить на сесії, а на комісії ходити не буде. Може, і на комісії буде ходити, і візьме участь в обговоренні, а для того прочитає щось з того, що йому з секретаріату передадуть. Хоча можуть бути і інші варіанти, виходячи з особистих планів такого депутата - партія йому, звісно, не указ. Він у будь-який момент може перейти з Сильної до Красивої або з Розвитку до Добробуту. Подивіться на протоколи роботи комісій – ви побачите дуже різні приклади рівня участі в їх роботі тих або інших конкретних депутатів, залучених до роботи в кадрових партіях.

Не треба, мабуть, нагадувати, що як тільки владна кадрова партія залишається без влади, то вона тут же розсипається. Бо платить своїм членам здебільшого тільки правом займати певну посаду. То реалії. І теперішні наші владні партії жодного виключення не становлять. Бо жодним чином їх методи роботи не відрізняються від Народно-демократичної Пустовойтенка, Соціал-демократичної (о) Медведчука, Нашої України чи Партії регіонів.

2.3 Партійні програми

Діяльність партії полягає в реалізації партійної програми. Це загалом, в національному масштабі. На рівні ж міста завдання місцевого партійного активу полягає в тому, щоб загальні завдання, затверджені з'їздом, адаптувати до місцевих умов. Кому цікаво, може подивитись програми наших партій на їх сайтах. Можна з тих програм щось конкретне знайти для міського рівня?

А чи може один окремий депутат, позапартійний, громадський активіст написати програму розвитку міського господарства у закріпленому за конкретною комісією напрямку? Теоретично чому б і ні, але ви бачили хоч одну таку програму? Я - ні.

Хоча, один приклад в мене є, ось він: http://mykolayvtrans.blogspot.com/p/blog-page_14.html Втім, це не конкретна програма розвитку для однієї з одинадцяти наших комісій. Це тези до загальної міської програми, ну, скажемо прямо: це мерська програма. Але продовження, наскільки мені відомо, процес не мав. Я маю на увазі, що на основі цієї загальної програми окремі фахівці, члени команди шановного кандидата в мери, могли б написати вже конкретні розділи. Могли б і мали б, як готуватись до виборів всерйоз, але не написали. Бо, як я розумію, відповідної організації нема. То нема і фахівців, про що ми вже казали. Фахові кадри і конкретні галузеві програми - то дві сторони однієї медалі. А є ще й третя.

2.4 Мер як лідер

Видається очевидним, що існують два шляхи формування депутатських команд: зверху і знизу.

У першому випадку майбутній мер як харизматична особистість, енергійний лідер набирає під свої прапори фахівців з окремих – їх у нас одинадцять, це цілком конкретно – напрямків розвитку міста. Тут критичний момент – харизма майбутнього мера.

У другому випадку збираються п'ять, десять, а може й двадцять фахівців, розподілених своїм життєвим досвідом по одинадцятьом напрямкам міського господарства, і обирають проміж себе того, хто буде і представляти команду як майбутній мер, але і організовувати їх роботу – це вже як лідер команди. А тут критичний момент – вміння лідера балансувати групу, домовлятись і організовувати. Суттєва відмінність від першого варіанту.

Згадані шляхи - обидва - з царини ідеального, логічного, як хочете, то абстрактних розумових вправ. А ось третій шлях, ближчій до реалій, коли жодні депутати не потрібні. Мер самостійно добирає кадри у апарат виконкому і реально спирається саме на них. Депутати періодично щось вигукують у залі чи на комісіях, але до них ставляться так, як і мають ставитись серйозні люди до несерйозних: поблажливо, дають підписувати те, що потрібно, але не більше. Бо ті депутати, треба сказати, мало що розуміють в конкретиці законодавства і практиці його застосування. Але мають певні інтереси. І як ті інтереси задовольнити, то вже і заважати обранці народу апарату не будуть. Ні, звісно, не всі, знайдуться і невгамовні, втім, вони не роблять погоди, бо поодинокі, неорганізовані.

І така ситуація абсолютно зрозуміла історично. Коли була КПРС, то депутатами були члени партії - керівники установ відповідних галузей. Директори шкіл опікувались освітою. Працівники культури – культурою, водоканал, ТЕЦ і енергетики – комунальною сферою. Під пильним оком відповідних інструкторів міському і обкому партії. У відповідності до програми КПРС а також поточних рішень Політбюро. Система працювала, поки була правляча партія. І потім, вже за інерцією. Але апарату виконкому не потрібні депутати, апарат без них знає, що йому робити.

3 А що робити нам?

Дійсно, що мають робити громадяни, які прагнуть ситуацію змінити докорінно?

Колись демократи боролись проти партократів. І побороли. КПРС розпалась, всі партійці апарату виконкомів (окрім апарату власне парткомів, що перейшов здебільшого до банків) залишились на своїх робочих місцях. Потім вони по черзі вступали у всі партії влади, а нові, що приходили на місця вибулих товаришів, засвоювали правила життя в апараті від старших. Вже абсолютно позбавлених ідеологічних забобонів. Їхня ідеологія проста: вижити й здобути.

Скоро три місяці, як я спробував намалювати умовну ідеальну картину організації нашої міськраді: http://nikvesti.com/blogs/show/10115 Жодної реакції з боку депутатів, партійців чи активістів громадських організацій. В приватних розмовах вони кажуть, що цілком підтримують такий підхід, що вони за фракції, за ефективну організацію ради, цілеспрямовану програмну роботу комісій. Але то, як кажуть, не на камеру. Чому так? Не знаю.

Хоча, як вірити звіту Несторівської групи (див. https://drive.google.com/open?id=0BxXYRfo_CqawT3ZGNjZpdVlYZ0E&authuser=0 ), то все діло у нашому – і депутатів, і виборців, і громадських активістів – радянському менталітети: очікуванні, що хтось зробить для нас цю країну нормальною, європейською. Колись. Якось. Замість того, щоб змінювати її тут і зараз – особисто. Депутатам і кандидатам - створювати фракції. А виборцям - вимагати (так, саме вимагати) від кандидатів не красивих і пустопорожніх слів про Європу, свободу і щастя, а конкретних програм для конкретних галузей міського господарства.

Мені особисто найбільш реальним шляхом до того, щоб наші депутати зорганізувались у фракції ще до виборів, видається їх ідеологізація (не партізація). Як депутати (активісти) А і Б були раніше політичними противниками чи опонентами, належними до різних таборів, то що заважає їм тепер, як виявиться, що їх особисті політичні погляди співпадають, стати у лави однієї ідеологічної фракції? Але можливо я неправий, можливо існує іншій спосіб зібратись у фракції. Тільки не може бути "депутатів взагалі" без конкретного фаху і без фракційної прописки. Хіба може бути лікар, співак, інженер чи юрист взагалі. Хірург чи ендокринолог, бас чи баритон, будівельник чи автомобіліст, адвокат з кримінальних справ чи цивіліст - а депутат "на всі руки"?

То що нам робити?