Що обирає Туреччина

10.08.2014 14:00

Таксисти описують кола на однакових жовтих автомобілях у пошуках пасажирів, що спізнюються. Хлопчик років 15 продає напівпрозорі парасольки по п’ять лір за кожну. За усім цим з велетенського борда спостерігає прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан.

Важко повірити, що ще більше року тому, саме на цьому місці відбувалися масові демонстрації і зіткнення з поліцією. Тоді тисячі людей вийшли на акцію протесту проти ініціативи влади вирубати парк Ґезі і на його місці побудувати торгівельий центр і відновити старі військові казарми. Прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоґан охрестив протестувальників провокаторами і терористами і пообіцяв покласти край протестам. У результаті зіткнень близько двадцяти людей загинуло, декілька тисяч отримали поранення. Нині місто продовжує жити своїм життям, а збережений парк Ґезі є мовчазним нагадуванням про те, яку ціну доводиться платити за право висловлювати свої думки і бути почутим.

Зараз країна готується до історичних президентських виборів, на яких голову держави вперше обиратиме народ, а не парламент. Прем’єр-міністр Ердоган із великим завзяттям поринув у виборчу кампанію. У боротьбі за прихильність виборців він має двох опонентів – професора Екмеледдіна Іхсаноглу та соціаліста-курда Селахаттіна Демірташа. Кожен із них робить свою ставку на ці вибори, але всі троє обіцяють, що ці президентські вибори так чи інакше стануть початком нової епохи для Туреччини.

Син Чорноморського регіону

Чинний прем’єр Ердоґан, як його описують представники його штабу — типовий син Чорноморського регіону: агресивний, рішучий та активний. І для його земляків це надважливо, мовляв, він – один із нас. Така велика підтримка Ердоґана базується не лише на словах, а й на конкретних кроках, зокрема, це стосується інфраструктури, в яку він вкладає велику кількість державних ресурсів. По-друге, партії Ердоґана вдалося завоювати підтримку фермерів. Наприклад, мешканцям Гіресуна – світового центру вирощування горіхів – уряд виділяє великі субсидії. Звісно, що ці люди готові на все заради Ердоґана. До речі, велика частина задіяних у горіховому виробництві є курдами.

Прем’єр позиціонує себе як уособлення сили та безмежної влади. Вся його передвиборча кампанія по суті, підпорядкована культу особистості, хоча він і намагається говорити про командний дух у його партії, і побудована на використанні усього можливого адміністративного ресурсу. Тож, відповідно, сили нерівні — кандидат від опозиції має значно скромніший бюджет і не має доступу до урядових привілеїв (гелікоптер, автомобілі тощо).

Реджеп Таїп Ердоґан – це парадокс: з одного боку, консерватор, релігійний, виступає за традиційні сімейні цінності, повертає жінок до носіння хусток і воліє очолити державу як президент, що поважає минуле. Саме цим він завоював прихильність багатьох жінок, підтримуючи їхнє бажання покривати голову хусткою в публічних установах.

«Ще не так давно я не могла здати іспит в університеті через те, що я ношу хустку. До мене було упереджене ставлення, а наш кандидат дав можливість спокійно носити її і не переживати через це. Це акт великої поваги до жінок»,- каже Рабія Хафізоглу, керівник жіночого крила Партії розвитку і справедливості (АКР) в місті Гіресун.

З іншого боку, одним із головних гасел Ердоґана є «президент змін». Але не раз від звичайних турків ми чули думку про те, що прем’єр не гребує мовою ворожнечі і частенько його висловлювання розділяють людей.

«Я голосуватиму за Екмеледдіна, він для мене – альтернатива Ердоґану. Я розумію, що мені набридло розділяти людей за якоюсь ознакою: курд я чи ні, за чи проти. Туреччина – для всіх. Думаю, наша країна потребує більшої свободи, а не сильної руки», – говорить Хасан, продавець джинсів на головному ринку в місті Самсун, що на березі Чорного моря.

Тим часом фанатичність прихильників Партії справедливості і розвитку, представником якої є 60-річний Ердоґан, вражає. Фактично і молодь, і старше покоління повторюють рекламні гасла їхнього фаворита один в один. «Він сильний, він розпочав замирювання з курдами», деякі навіть називають його другим пророком Магометом Рішення Ердоґана не обговорюються.

Але чи вдасться політику, який на посаді прем’єр-міністра вже дванадцять років, довести, що його програма – це дійсно курс на «нову Туреччину»?

«Ми не обираємо президента мрії»

Представники провладної партії постійно говорять про те, що Ердоґана нема кому замінити, що опозиція в країні вкрай слабка і здатна лише на демагогію. Опозиційні сили в Туреччині справді мають значно слабші позиції. Зокрема, на підтримку кандидата у президенти від опозиції 70-річного Екмеледдіна Іхсаноглу об’єднались 14 партій, але тільки дві з них представлені в парламенті.

«Турки добре знають Ердоґана, його філософія – або ти з нами, або я тебе зруйную. Але питання в тому, що опозиція не має такого ресурсу, як прем’єр-міністр. Я – мер і я знаю, як складно знайти такий ресурс», – говорить Карім Аксу, мер чорноморського міста Гіресуна.

Проте за стилем ведення кампанії кандидат від опозиції суттєво відрізняється від авторитарного Ердоґана. Екмеледдін Іхсаноглу — професор, зі спокійним характером і серйозним стилем спілкування. Його рідко побачиш усміхненим, він знає п’ять мов і наголошує на своїй ліберальності. Це цілковита протилежність прем’єру. Його передвиборних плакатів у містах значно менше. А ще Екмеледдін не є прихильником великих зустрічей та демонстрацій на стадіонах, як його опонент, у його стилі – локальні зустрічі із різними групами, відвідування ринків, короткі діалоги з перехожими. Попри низьку інтенсивність кампанії в опозиції переконані, що Екмеледдін має всі шанси перемогти вже у першому турі, але це звучить утопічно. Хоча в Туреччині є регіони, які традиційно голосують за опозицію, наприклад, Едірне на північному заході Туреччини - прикордонна територія, що межує з Грецією і Болгарією.

При цьому в опозиції роблять акцент на тому, що безпартійний Екмеледдін – не ідеальний, однак на даний момент це найбільш реальна можливість змінити режим у державі.

«Ми не обираємо президента мрії, ми не обираємо партійного лідера. Мова йде про голову держави для всіх турків, який міг би вивести Туреччину із того мороку, в якому вона зараз опинилася», – пояснює голова штабу опозиції в місті Едірне.

«Президент курдів»

Третій претендент на пост президента Туреччини – представник прокурдської Демократичної партії народів (СHP) Селахаттін Демірташ – побудував свою виборчу кампанію навколо гасла «Заклик до нового життя». Але в опозиції молодого і амбітного курда не сприймають як суперника.

«Він представляє лише інтереси свого регіону, а такий кандидат не може займати пост президента. Неможливо бути лише президентом курдів», - каже представник штабу Екмеледдіна Іхсаноглу із причорноморського міста Орду.

У провінції агітації за Демірташа не побачиш. А ось у Стамбулі постери з його фото почали активно поширювати фактично у переддень виборів, причому група людей заклеювала ними зображення Екмеледдіна.

Головна тема кампанії Демірташа — права людини: кожен турок мав би відчувати, що його захистять. Але навіть далеко не всі курди готові підтримати Демірташа як представника своїх інтересів. «Ми будемо голосувати за прем’єр-міністра Ердоґана через те, що він розпочав мирний процес між курдами і владою. І він виділяє гроші для нас, тож ми можемо існувати», - каже 23-річна Нешсіхан Адліхан.

Турецько-курдський конфлікт

є дуже болючим питанням для цієї країни. Протягом тридцяти років робітнича партія Курдистану вела збройну боротьбу з турецькою владою за створення суверенної держави. Лише в середині липня у Туреччині ухвалили закон, що дозволяє мирні переговори влади з Робітничою партією Курдистану. Таким чином, за місяць до президентських виборів зроблена спроба завершити конфлікт, що забрав життя тисяч людей. Ердоґан завоював прихильність курдів тим, що вперше на публічному рівні заговорив про «курдське питання» і розширення їхніх прав. Багато курдів вважають, що якщо не голосуватимуть за нього, то конфлікт відновиться і поглибиться.

Кожен із кандидатів у президенти відводить цьому питанню значну роль у своїй кампанії. Однак представники і провладного, і опозиційного штабів однаково обмежуються лише загальними фразами про те, що суспільство втомилося від війни, що мирний процес має продовжуватися, що потрібен діалог із курдами. Чіткого плану, що буде зроблено на практиці, не видно.

Курдське питання - величезне поле для спекуляцій як для прем’єр-міністра Ердоґана, так і для опозиції, переконані представники виборчого штабу Демірташа у місті Самсун. Але проблемами курдів мають займатися не політичні сили, для вирішення питання необхідна цілеспрямована політика з боку держави. Саме суспільство зараз має змінити своє ставлення до курдів, кажуть у штабі прокурдського кандидата, оскільки через спекуляції на цій темі склався стереотип, що бути курдом фактично означає бути терористом. Селахаттін Демірташ як розумний і харизматичний лідер міг би претендувати на президентське крісло, однак його прокурдська позиція грає проти нього.

У 2023 році Туреччина святкуватиме століття створення республіки, і Ердоґан має амбітні плани стати своєрідним символом нації, як перший президент Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк. Крім того, Ердоґан хоче змінити конституцію, перетворивши Туреччину на президентську республіку й розставити на ключові посади у владі своїх людей. Це може стати початком кінця турецької демократії, яка і так суттєво похитнулась після подій та площі Таксім.

Опозиція має небагато ресурсів для протистояння Ердоґану. Прем’єр тримає в кулаку головні сфери впливу — від великого бізнесу до більшості ЗМІ в країні. За таких умов опозиція ризикує, не витримавши тиску, стати іграшкою в руках Ердоґана.

На вулиці Свободи неподалік площі Таксім гуляють люди. Для них це звичайний вечір п’ятниці. Вони майже не звертають уваги на групу протестувальників, які зібралися нагадати про смерть молодого хлопця, нещодавно застреленого поліцією. Просто крізь натовп з’їжджаються автозаки із бійцями спецпідрозділу поліції в повній бойовій готовності. Люди намагаються триматися від них подалі, дехто поспішає покинути квартал. Після подій в парку Гезі мешканці Стамбулу знають, чим може закінчитися контакт із поліцією. Тепер поліція приїжджає на будь-яку акцію – хоч двадцять, хоч двісті людей зберуться протестувати, - й готова діяти жорстоко, хоч і не завжди застосовує силу. Це схоже на страх нової турецької революції.

Олена Марченко, Катерина Гладка, "Левый берег"