До Дня народження Дмитра Донцова – ідеолога українського радикального націоналізму

Ні, в селах Луганської області живуть здебільшого нормальні українці, які розмовляють українською і думають по-українськи. Мало того, саме на Луганщині 30 серпня 1883 року поблизу Мелітополя народився Дмитро Донцов – апостол українського радикального націоналізму, помер в 1973 – Бог дав йому 90 років праведного чистого життя. Мало того, ідеолог українського радикального націоналізму мав російське генетичне коріння. Рід Донцових походив з Воронежа. Цей факт доводить, що українцем може бути і білорус Жизнєвський, і армянин Нігоян, а «українець» Левченко може бути відвертим російським фашистом.

Проблему нещасного луганського недоукраїнства Донцов вирішив для себе досить рано. В 1931 році він писав в листі другу: «Українця з мене зробили Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко». Як нормальний націоналіст, Донцов був дуже начитаним. В його домашній бібліотеці стояли на полицях твори Гюго, Діккенса, Гете, Сервантеса, Шиллера.

Завдяки нестримному потягу до самоосвіти і українській самосвідомості, Донцов не поповнив рядів рабів і підножків Москви. За політику його було двічі заарештовано. Все життя він шукав свою партію, ідею, ідеологію – соціал-демократична, демократична, соціалістична, ліберальна – все не те, все пусте, все зрадливе. Не було жодної партії, жодної ідеології, яка б послідовно відстоювала інтереси України та українців. Тому він сам її створив – ідеологію радикального українського націоналізму. Тобто, відкинути демократично-лібералістичні забобони, зорганізувати і повести за собою Націю. Тільки своя Сила, своя Держава, своя армія, обороноздатність країни і добробут громадян. Тільки націоналізм, вірність княжій і козацькій славі, здобутки національного духу і культури. Створення Великої Держави, яка не оббиватиме чужих порогів і буде в силах себе захистити.

Донцов говорив про необхідність сильної, провідної української організації, яка б зуміла повести за собою український народ. Напередодні парламентських виборів доречно нагадати, що іспит Революцією гідності в повній мірі не витримала жодна партія в Україні – народ сам себе зорганізував на бій з режимом, як наприклад, тепер маріупольці, кинуті владою напризволяще, самі риють рови проти російських танків. І в Революції народ сам себе зорганізував і переміг, і зараз Держава тримається не завдяки організації влади чи якоїсь партії, а завдяки особистій мужності воїнів та високому Бойовому Духу.

Жодна партія не виявилась в повній мірі гідною Великого Подвигу Українського Народу, але ближче всіх до цього була і є ВО«Свобода».