До Дня народження українського філософа Григорія Сковороди

Народився в селі Чернухах на Київщині 3 грудня 1722 року в українській козацькій родині. Отримав патріотичне моральне виховання, як і годилось в українських сім’ях. Наприклад, я від свого діда, Дубового Максима Максимовича, і бабусі, Павлючук Катерини Павлівни, в родині яких я росла і виховувалась, чула тільки про любов до України і жодного разу не чула жодного грубого або матірного слова. Перший матюк я почула уже в 7 років від свого однокласника-росіянина Подчумачева Саші в російській школі № 44. Сковорода матюків не чув, бо вчився не в російській школі, а в Києво-Могилянській Академії.

В 1750-51 роках викладав поезію в Переяславській семінарії, але увійшов в конфлікт з єпископом Никодимом Сребницьким, який вважав, що Сковорода не те і не так викладає – звільнив з посади учителя і вигнав із семінарії. В тому ж 1751 році єпископ Никодим Сребницький раптово помер. Таке буває.

Залишившись без заробітку, Григорій Сковорода у відчай не впав, бідність і нужду переносив мовчки, терпляче – не звертав уваги. В 1755 році його запросили домашнім вчителем до сина заможного поміщика Стефана Томари. Син виявився не дуже схильним до наук – ситим, розбещеним хамом. Він принижував учителя і отримував від цього насолоду, як справжнє тупоголове бидло: от ми, мовляв, універсітєтов нє канчалі, але ми платим тобі гроші, і ти будеш у нас за ці гроші на пузі повзати. Сковорода не повзав, тому і там він довго не затримався, як і потім в багатьох інших місцях: норов мав непокірний, перед сильними світу цього не гнувся, і хоч сам не мав де голову прихилити, від вигідних кар’єрних пропозицій завжди відмовлявся, з потрібними людьми не дружив, блага свого не бачив, можливості природного розуму не використав, палат кам’яних не нажив. Дурень дурнем, йолоп йолопом, – казали про нього уважаємиє люді – завсклад, завмаг і прочая інтелігенція. Але, пташки в клітці, вони слова не могли сказати від себе, а він казав, що хотів. Понад усе ставив свою Свободу. В Печерській лаврі Сковороді запропонували кинути його безплідні, безглузді мандри і стати стовпом віри і прикрасою їх обітелі. «Ах, преподобні, – гаряче заперечив філософ. – Я столботворіння собою множити не хочу. Достатньо і вас, столбів неотесаних, в Храмі Божому.»

Слава про мандрівного філософа розійшлась по всій Україні. З різних обставин жив він у багатьох, свого житла не мав, бо мав себе за гостя на Землі.

«Мир ловив мене, але не спіймав», – написано на його могилі. Ця можлива перемога Свободи над духовним рабством надихає нас і дає Надію! Що мир не впіймає того, хто того не хоче. Можна жити і прожити чесно, і не зрадити Світла. Григорій Сковорода зміг. І ми зможемо! З нами Бог! За нами – Україна!