Велика епоха

28.05.2015 15:30

Почалась нова ера великого геополітичного зламу. Колесо світової історії безповоротно і жорстоко рухається, ламаючи людські долі, держави, культури та народи. «Zeit» - або час, як говорять німці, найстрашніший ворог людської історії.

Johann Gottfried Herder, немов вдивляючись в глибину історичного процесу колись говорив:«Die zwei größten Tyrannen der Erde, der Zufall und die Zeit» - «Два великих тирана в світі, випадок і час». На превеликий жаль, ми не можемо зупинити хід людської історії. Але щоб зрозуміти основні біди сьогодення, маємо визнати помилки минулих поколінь, які ми спокутуємо і до сьогодні.

«Menschen verlangen immer die Wahrheit, die gefällt ihnen aber so selten»- «Люди завжди вимагають правди, але вона рідко доводиться їм до смаку».

«Українська революція»

Наріжним каменем нової української історії, стали бурхливі події на Майдані, які були названі «Революцією Гідності». Звісно революцію без демонтажу системи, важко назвати «революцією», але Майдан став не просто революцією, він став дивом народної самопожертви, дивом відданості ідеалам демократії та національної солідарності. А найголовніше: він став надією для тієї частини світу, яка ще й до цих пір знаходиться під владою авторитарних та антидемократичних режимів.

Історія всім показала приклад, що з несправедливістю державного масштабу, можна і варто боротись.

В більшій мірі, український Майдан повстав проти пострадянського«олігархату»коли стало очевидно, що прокремлівська політична «еліта» побудувала в Україні непідконтрольну та віроломну систему. І тоді народ реалізував своє «природне право» на повстання. Революція на Майдані сформувала світоглядно-ціннісну базу - свобода, демократія і європейське майбутнє.

Отже, Кремлю, який почав війну проти суверенної держави, варто запам’ятати раз і назавжди одну просту істину: народ який «одержимий» національно-визвольною боротьбою перемогти майже неможливо.

Τροχόσ Τησ Ιστορίασ

КОЛЕСО ЛЮДСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Але колесу нової української історії, або як говорять греки ο τροχόσ τησ ιστορίασ, з початком витка подій - окрім цивілізаційних, та геополітичних перемог - судилось стати ще й роковим геополітичним поворотом, в подіях на теренах Східної Європи. Творячи події на Майдані, ми зробили виклик імперській доктрині Кремля та його політичній системі. І саме за цей цивілізаційний виклик ми заплатили і платимо людськими жертвами у вигляді помсти від Росії. Ми хотіли свободи, а зробили виклик Кремлю, очевидно не розуміючи, що нам не було «дозволено» визначати свою геополітичну доктрину в бік Європи, а тим більше, скидати ставленика Москви.

Сьогодні багатьох в Європі цікавить одне ключове питання:

«Що робити і як діяти в нинішніх геополітичних умовах, які так стрімко розвиваються в Україні? Як бути Україні між Росією і Заходом? Який шлях вибрати Європі, формуючи стратегію відносин з Росією та Україною?» Ймовірно, відповідь на ці важливі питання, можна отримати лише тоді, коли ми проаналізуємо непростий хід історичного розвитку минулих епох та подій. Або коли заглянемо в непросте історичне минуле з його проблемами, які й досі диктують нам умови.

В стародавньому Римі колись говорили «Omnia Mutantur» , або «все тече, все змінюється». Епохи, які мають відповіді на всі наші запитання, змінились, а ми й досі маємо дуже багато «темних плям».

Після 1991-го року з розпадом Радянського союзу, Західний світ можливо в більшій мірі, повірив в стабільність так званого «Євразійського або пострадянського світу» з орбітою в Росії. Крах СРСР був геополітичним виграшем США і всього західного капіталістичного блоку. Але найбільша провина за розвал імперії, безумовно приховувалась у самій системі Радянської Росії, а не тільки за кордоном.

Після краху імперії люди чекали нового і кращого життя, але через відсутність нової еліти, економічних реформ, та не ефективної політичної системи отримали ще більший регрес. В результаті наша країна виявились неготовою до Європейського геополітичного повороту на початку 90-х. рр.

А процес «застою» протягом двох десятка років, породив іншу проблему: відродження «законсервованого» неоімперіалізму Росії, який чекав лише можливості для нового пасіонарного стрибка, щоб знову взяти реванш за втрату імперії.

І цей час прийшов. Віра в стабільність Європейської безпеки, виявилась занадто сильною для одних і нічим, для інших, на великій «арені світу». «Велика шахівниця», говорить Збігнев Бжезинський . Але йому варто було б додати, що людські долі, часто нічого не варті на цій «великій шахівниці світу».

Що ми маємо сьогодні на теренах Східної Європи? І що повинна знати об’єднана Європа? Вона повинна знати гірку правду. Росія розпочала війну за перерозподіл сфери впливу на пострадянському просторі і готова при нагоді розпочати план дестабілізації всієї Європи. Усі міжнародні договори, які стосуються міжнародної безпеки, віднині для Росії не мають жодного значення. Вона створила небувалий прецедент, який в більшості випадків в історії завершувався великими світовими конфліктами.

Як можуть або як мають надалі розвиватись події в Україні?

Ми бачимо сьогодні російський диктат Путіна, «брязкіт зброї», привласнення чужих територій, майже національну катастрофу і як результат, порушення міжнародних договорів, які були непорушними протягом довгих десятиліть. Система стримування і противаг поставлена під сумнів.

Ми спостерігаємо за діями російського Президента, які сьогодні дуже схожі і характерні для дій тих правителів, хто народжений ламати світову стабільність, не шкодуючи людським життям. Ніхто цього не очікував. Разом з тим, українська система безпеки не змогла діяти більш рішуче, через те що її політичні еліти були підконтрольні Кремлю і вони все зробили щоб Україна не була готовою до війни. Саме тому, напад Путінської Росії на Україну, має стати уроком для Західного світу та повинен підштовхнути до перегляду всієї системи Європейської безпеки.

Сьогодні зрозуміло як божий день, що головний план Кремля це відновлення СРСР ціною створення глобального світового конфлікту. Війна на сході України це помста Європі, США та й всій системі глобального порядку з боку Росії, за зрив у створенні неоімперського проекту в колишніх його межах.

Але це не тільки війна Путіна. Українська війна або АТО, це також війна усунутих від влади під час Майдану, мафіозних Донецьких кланів, проти Київської « еліти». Коли ображеним виявися колишній український Президент Янукович, разом з усунутою від влади командою. Частина з якої втекла, або залишалась в Україні і активно з Росією, дестабілізує ситуацію. Сьогодні їх об’єднує лише одне: бажання реваншу та повернення колишнього власного становища.

Це війна маргінального криміналу і люмпену зібраного зі всього світу, якому дали можливість отримати підчас війни «місце під сонцем» . Також, війна олігархії за перерозподіл сфер впливу. Для тих, хто сидять на експорті та імпорті продукції на російських кордонах, торгуючи зброєю, волонтерською допомогою солдатам тощо. Війна мародерів, які здобувають собі великі статки. І врешті решт, війна для тих, які на чужих смертях, роблять собі політичну кар’єру.

Ця війна «Хрестовий похід» Росії, проти Західної глобальної системи безпеки та виклик неоліберальним і демократичним цінностям США і ЄС. Виклик геополітичній гегемонії англо-американського світу. Врешті-решт, боротьба російської політичної еліти за власне самозбереження при владі.

Війна диктатури з демократією, на знищення якої Путінська влада дала зброю, гроші, підігріла народ ідеологією і відправила його на вірну смерть. Тоді як, для українців, ця війна завжди залишиться в історії як національно-визвольна за збереження держави.

Росія вибрала свій власний, апокаліптичний шлях розвитку: або війна, або буде так, як вона бажає. І це один з катастрофічних шляхів на самознищення цієї держави.

Впевнений, що непросте геополітичне завдання для Заходу, має одне вирішення: діяти і будувати систему колективної безпеки спільно з Україною. Що у майбутньому дасть йому можливість отримати нового економічного та геополітичного союзника, на Сході Європи, підтримуючого дружні відносини з країнами ЄС та США.

Тоді як ситуація в нинішній Росії, ймовірно залишиться незмінною до тих пір, поки не буде усунута від влади її нинішня політична еліта. Або не станеться повного розвалу Росії, через економічний і соціальний колапс, з довгими роками анархії та нестабільності.

Модель нової України між Європою і Росією, яка буде прийнятною усім, може бути лише в одному форматі: або вона буде з Європейським Союзом, або у Євразійському просторі Росії, тобто в стані війни. Прийнятної моделі, яка б влаштовувала усіх, просто поки на жаль, не буде.

Позиція Росії чітка: або ви інтегруєтесь в Росію, або війна. Тому, Росія не дасть можливості рухатись Україні в Європу. Кремль всіма засобами і надалі буде прагнути відновити імперію, з можливим варіантом розколу Європейського Союзу та Євроатлантичного блоку, щоб не було сили проти Кремля, яка б могла стримувати його дії.

«МИР- ЭТО ВОЙНА»

У Європейських політиків, має бути чітке розуміння чим може закінчитися для Європи перемога Путіна в Україні. Тут варто згадати слова відомого геополітика Збігнева Бжезинського:«Україна, новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією» . Тим не менше, мені здається, що епоха миру і стабільності завершилась, і це сталося якраз у сторіччя від початку Першої світової війни. Сита і всім задоволена Європа, ніяк не розуміє, або забула, що стабільність у цьому світі, це відносна річ.

Їй важко зрозуміти Євразійський бурхливий світ, їй хочеться жити безтурботно, купаюсь у лаврах захисту НАТО, задовільняючись досягненнями після ялтинського Європейського спокою.

Але колесо світової історії продовжує безупинно крутитись, немов містичне колесо «Самсари», ламаючи час, простір, людські долі, держави, народи та культури.

Так, незмінним залишається право народів на правду, державність, історію та власну гідність, тільки варто додати: якщо ці народи, виживуть в боротьбі за власне історичне існування.

Кожна дія народжує протидію. Справедливість у цьому світі, так само відносна, як і несправедливість. Переможців не судять. Історичний процес жорстокий і він не питає кому добре, а кому ні і скільки він «перемелить» людських доль. Він жорстоко крутиться, диктуючи свої умови.

Виживають тільки сильні народи, нації і культури. Виживають народи які здатні до самоорганізації, з визначеною історичною місією, які хоча б розуміють, навіщо їм потрібна державність.

І доволі часто, бумерангом не повертається відплата тим народам, які несуть руїну та кров в людську історію. І відплату за помилки одного покоління, часто не отримує наступне, якби це цинічно не виглядало. І Росія, нав’язуючи світу теорію, що «мир- это война», поставила світ перед жорстокою дійсністю, яка існує вже тисячоліттями. Але віднині, вона мусить пам’ятати головне: що світ, по відношенню до неї, буде діяти подібно.

Список використаних джерел:

http://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B2%D0%

B8%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8

«Omnia Mutantur»-латинське прислів’я.

Збіґнєв Бжезінський. «Велика шахівниця» / З. англ. перекл. Олена Фешовець. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000

Збіґнєв Бжезінський. «Велика шахівниця» / З. англ. перекл. Олена Фешовець. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000

Робота написана в грудні 2014 року, спеціально для українсько-німецького конкурсу есе. Перероблене і доповнене в травні 2015 року.