Контроль влади: партійний чи позапартійний

Позапартійна перспектива

В мене є декілька знайомих (Київ, Харків, Львів), що або повністю заперечують роль партійної системи у майбутньому державному устрою України, або просто покладають більші надії на інші інструменти. Кажу "інші", бо як з запереченням партій все чітко й конкретно (партії не годяться), то от далі між ними є певні розбіжності, в яких я і сам не дуже добре орієнтуюсь. Дуже умовно чи приблизно можна окреслити три складові того суспільного руху: системщики, народовладці і приватвласники. Перші кажуть про потребу зміни всієї системи влади (як конкретно поки не визначили), другі – про запровадження народовладдя (в яких саме форматах ще не сказали), треті наполягають на тому, що тергромада має набути прав приватної власності за спеціальною схемою. Але у всіх трьох напрямків є і спільна риса: згадка про так звані ОСН (органи самоврядування населення), яким приділяється більша чи менша увага. Виходить, може й поверхово, що ОСН протиставлені партіям.

І от останнім часом у нашій дискусії виявилось, що, можливо, питання про контроль виборця над владою може стати тим вузловим критерієм, що дозволить виразно побачити різницю між партійним і позапартійними (ОСН?) підходами. Побачивши таку перспективу, автор поставив перед собою завдання порівняти їх спочатку так, як він це розуміє, а потім вже за допомоги колег зі згаданих громадських рухів зробити відповідні коригування чи розвиток початково запропонованих схем. Відтак в партійній частині наведені нижче міркування можна вважати простим нагадуванням загальновідомих речей, а в позапартійній – ескізними чи початковими. Така розмова не виглядає зайвою також і з огляду на розгортання кампанії з місцевих виборів. Питання контролю виборця за владою є одним з важливих, болючих і не буде забуте під час виборів ані кандидатами, ані їх виборцями. Можливо, позапартійні (ОСН?) підходи стануть тут у нагоді?

Але почати треба взагалі з основної, так би мовити базової моделі поняття політичного контролю чи політичної відповідальності.

1. Політичний контроль. Базова схема

Що таке взагалі контроль? Це можливість суб'єкту (у нашому випадку виборця) оцінювати результати якогось процесу (у нашому випадку політичної діяльності свого депутата) і за потреби чи регулярно вживати коригуючих втручань (відкликати терміново, або обирати чи не обирати на чергових виборах, підтверджуючи таким чином свою довіру чи відмовляючи у ній за наслідками діяльності депутата).

Кидання у баки ми не розглядаємо як практику самосуду, руйнування демократії та і взагалі щось дикунське, не кажучи вже про те, що абсолютно неефективне.

Загальна чи базова схема політичного контролю виглядає так:

Все просто і зрозуміло: виборець обирає кандидата на підставі його програми і з урахуванням довіри до нього. Довіра є похідною від освіти, досвіду професійної та громадської роботи кандидату і таке подібне. Потім кандидат працює, досягає певних результатів у реалізації своєї програми, а потім настають нові вибори. І от тут вже реалізується політична відповідальність, бо виборець висловлює своє ставлення до тих результатів, а депутат його абсолютно точно вимірює кількістю поданих за нього голосів.

Є пропозиції зробити відкликання депутатів простим і легким, щоб можна було їх міняти часто (двічі на рік?), або зробити планові вибори частішими. Не будемо відволікатись, бо то окреме питання і воно на предмет нашої розмови майже не впливає. Дійсно, часто чи рідко проводити вибори, обирати всю раду цілком чи тільки на окремих ділянках, питання контролю ж залишиться.

Але як ми придивимось до цього контролю уважніше, то побачимо, що справа не в самому контролі депутата як можливості його термінового відкликання чи повторного не обрання, а глибше - в якості того депутата як будь-якого працівника на будь-якому робочому місті. Дійсно, питання налагодження ефективного (жорсткого) контролю розглядається як захід, що змусить недоброчесного депутата тремтіти, боятись ганебного вигнання. І відтак не вдаватись до всіляких оборудок на користь владної кишені, а чесно і сумлінно працювати на користь виборця. Втім, хіба така людина не встигне зробити те, що задумала, і за скороченої каденції? Чи хіба вона не використає такі засоби демагогії, підкупу, залякування, що зроблять її взагалі недосяжною для того контролю? Практика нашого життя дає достатньо прикладів саме такого депутатства. То мета має бути не в тому, щоб часто виганяти поганих, а в тому, щоб мати добрих з самого початку.

Але повернімося до власне контролю і його здійсненні за умови роботи партійної системи (саме системи, бо роль партійної конкуренції зрозуміла).

2. Парт-контроль

Що дає у сенсі контролю поява на додаток до базової схеми партії?

По-перше, у партії є своя програма і свій рівень довіри у виборця. Не будемо заглиблюватись у це велике і складне питання, що не пов'язане з контролем безпосередньо, але згадати про нього було треба.

По-друге, і це вже ближче саме до контролю, партія взагалі, як вибори національні, чи в особі її місцевої організації, як вибори місцеві, висуваючи того чи іншого кандидата, бере на себе відповідальність за його майбутню роботу. Важливий момент, адже для того, щоб на це зважитись, партія має людину перевірити? Ну, як то партієць зі стажем, то його добре знають і довіряють, а як людина молода і не перевірена у справі? У цьому випадку треба думати над двома питаннями: чи рівень освіти і практичного досвіду є достатнім для роботи і чи особисті якості людини відповідають певним вимогам. Зауважте, думати треба партійцям, а виборцю залишається радіти, що хтось таки опікується якістю депутатського корпусу. І буде відповідати у разі негативного результату. Відповідати політично: кількістю голосів, що одержить на наступних виборах.

А чи має партія готувати кандидата, а вірніше кажучи, навчати його за тими чи іншими програмами? Загальними, такими як вміння виступати перед аудиторією чи спілкуватись зі ЗМІ або у соціальних мережах. А також галузевими, бо хто сумнівається в тому, що проблеми ЖКГ відрізняються від проблем освіти або охорони здоров'я, а депутат же йде працювати на їх розвиток, то мабуть партія має забезпечити, щоб людина була не просто в курсі той справи, мала про неї якесь уявлення, а володіла всім колом важливої галузевої інформації. Це і поточний стан галузі, і аналіз проблем, і шляхи їх вирішення, і окремі практичні обставини чи фактори – хто сумнівається в тому, що то дійсно складно і вимагає високого рівня кваліфікації.

Партія має добре подбати про підготовку кандидатів, бо може зганьбитись ще до виборів. Як людина вийде під телекамери чи на трибуну і почне казати щось непереконливе, неаргументоване, покаже, що вона не володіє предметом дискусії, то це ж вдарить по партії. Тут маємо згадати про політичних конкурентів. Так звані зустрічі з виборцями, на яких доярки чи трактористи, вчителі та інженери ставлять запитання кандидатам абсолютно неефективні з точки зору прояснення кваліфікації кандидатів. А от зустріч проблемна, скажімо, на телебаченні чи на шпальтах газети, де розмова йде між кандидатами різних партій, але працюючих в одній галузі – оце да, оце дискусія. Бо запитання і відповіді кваліфіковані. І оцінки або контраргументи дають виборцю можливість дійсно побачити галузь і дійсно зрозуміти, наскільки кожен з кандидатів глибоко володіє питанням. Не можна не зауважити, що телебачення і преса не є взаємозамінними в цьому сенсі. На телебаченні обмежений час, більшість фахівців не є вправними ораторами і їх цілком можуть затиснути в дискусії неосвічені, але нахабні активісти. Інша справа стаття. Щоб її написати треба бути впевненим в собі і бути готовим не до словесних вправ "ти хто такий", а до прискіпливого аналізу з боку фахівців. Рівень дискусії зростає на порядок.

Але підготовка до виборів, можливість одержати перемогу в політичних дебатах і завоювати те місце в раді – то, звісно, тільки початок. Результат роботи на протязі каденції і політична відповідальність за нього визначаються ще суттєвою мірою якістю організації роботи фракції. І це вже прямий і безпосередній, можна сказати щоденний контроль.

І врешті-решт, наша схема у випадку партійного контролю набуває такого вигляду:

Підведемо риску: відбір кандидатів, їх підготовка, організація роботи фракції – ось ті важелі чи інструменти, що додає до питання контролю влади партія. Так, партія ідеальна, реальні наші партії багато чого з того, про що ми згадали, робити ще сьогодні не можуть чи не хочуть. Але ж ми ведемо розмову про майбутнє, про те, як має бути, тому і про партійні механізми контролю влади нагадали саме з такої точки зору.

3. ОСН-контроль

Органи самоврядування населення визначені нашим законодавством і можуть бути створені без жодних обмежень у будь-якій територіальній громаді. Їх вплив на контроль влади можна у першому наближенні показати наступним чином:

Нагадаю, що ця схема носить приблизний, ескізний характер. Визначеним є тільки певна кількість ОСН (домового, квартального рівня) та ще якийсь орган управління (я назвав його супер-ком), який має бути в системі. Різні складові згаданого руху (я налічив три, але то цілком умовно) мають запропонувати свої конкретні рішення. І тоді можна буде рухатись далі в проясненні того, що ж уявляє з себе кожна конкретна позапартійна альтернатива. Мені і самому цікаво в тому розібратись, але як?

4. Сюрприз

Я давно кажу своїм опонентам з позапартійного табору, що вони дуже програють у тому, що не оформлюють свої пропозиції у вигляді сайту, інформаційної бази, яка давала б виборцю чітке і зрозуміле уявлення про їхні пропозиції. Чому б ту базу не зробити колективно?

Це питання не риторичне, це запрошення до участі в конкретній роботі.

Інформаційна база у першому наближенні тут: http://nopartyukr.blogspot.com/

Пропозиції і запитання можна зробити тут: https://www.facebook.com/groups/1741842106042216/

А читач має набратися терпіння до тих пір, поки ті схеми будуть напрацьовані. Поки що тільки партії.