Пливе кача в води сині

Тоді, в 2004-му, люди почали збиратись зранку 21-го після оголошення, що Президентом призначили зека – народ повстав! А рівно через 9 років, 21 листопада, цей зек знову відзначився – відмовився від європейського вибору, бо Путін не розрішив– народ повстав! Наш народ найкращий в світі, як його не нагинай – не зігнеться. Найсміливіший, найволелюбніший – горджусь, що я українка! Звичайно, тішить, що не пройшло і 2 років, як наша славна прокуратура і правоохоронні органи таки встановили в результаті титанічних зусиль, що наказ віддавав особисто Бандюкович, а виконували Захарченко з Клюєвим, це ж треба, ні за що б в житті не здогадалась!!

Тоді фашистська влада Бандюковича страшно розправилась з нашими хлопцями – били по-звірячому, як і в гестапо не били, били і вбивали. Стікали кров’ю наші славні майданівці і вмирали, як Герої. І коли ми несли на руках їх мертві тіла, то лунала пісня «Пливе кача». Не всі передплачують газету ВО «Свобода» (індекс 37619), а там в останньому номері стаття про цю качу. Автором вірша є письменник і перекладач Василь Гренджа-Донськой (1897-1974), вірш був опублікований в збірці поезій 1923 року «Квіти з терням». Насправді, вірш називається «Пливе кача по Тисині», але мені в перший раз почулось «в води сині», так і залишилось в душі як Реквієм. Сюжет і стиль вірша близькі до народного, тут описано поширене у фольклорі прощання рекрута з матір’ю, який іде на війну через окупантів. І так вірш став пророчим, бо сотні з Майдану пішли на фронт, там їх наші генерали підставили під Іловайськ, бо їм так спокійніше, щоб хлопців перебили, їх там і перебили, і попливла кача з Майдану в Іловайськ, і далі, і досі пливе, і крає серце кожному патріоту, і розслабляє, і знесилює, і одночасно наповнює серце ненавистю і мужністю – всіх не переб’єш!

І як несли хлопців, то співала кача, що загинуть на чужині, і чужі люди яму будуть рити, і так воно все і вийшло: скільки їх погинуло тоді на чужині, в краю не ляканих сепарів, і чужі люди ями рили і безіменних ховали під номерами, Героїв наших! А тепер з нас вимагають амністію терористам, а чого ж ви в Парижі без всякої амністії їх постріляли і ні в кого дозволу не питали? І ще Парасюк вибачення просив, не соромно? Чого ти злякався, великого тюремного строку? Значить, коли дятлівські тітушки постріляли і побили до втрати пам’яті наших хлопців на виборчій дільниці, то їм тільки хуліганку, а значить Парасюку за те, що зацідив СБУ-шника ногою, замах на життя? То хай би і засудили, хай би і вбили, як Сашка Білого, я би вибачення не просила! То може тоді Парасюк хай вибачиться і перед Януковичем за те, що вигнав його тоді з України?

А якщо держава і надалі буде лишати все безкарним і провокувати патріотів до самосуду, то щедрий народний самосуд не забариться, і тоді вже ніхто ні перед ким точно вибачатись не буде. Герої не вмирають! Хай здохнуть вороги!