Децентралізації і відновленню Держави – ТАК!

27.01.2016 18:25

На минулому тижні довелось прочитати на сайті "Преступности. НЕТ" у розділі БЛОГИ статтю Наталі Грудининої від 18 січня 2016 року "Децентралізації і знищенню Держави – ні!", - відвертий, як на мене, закид т.з. патріота-державника у бік реформ, що наразі проводяться в державі. Знайомство з іншими публікаціями за її авторством дозволяє зробити висновок, що п. Наталя є активним членом партії Свобода.

Зі змісту статті, загалом, від її блогу, у мене склалося враження: автор досі не розуміє, що Україна як держава вже відбулась, а український народ, на щастя, має Президента, принаймні такого, на якого заслуговує. Це не найгірший, а може найкращий вибір українців!

Мене просто дивує, як може свідомий патріот в одному реченні поєднати чинного Президента України Порошенка, Путіна, Кремль, США, федералізацію і на тлі цієї суміші підбити підсумок: децентралізація - інструмент знищення держави.

На моє ж глибоке переконання, інструмент знищення української держави - сказав би невігластво, але не хотів би п. Наталю образити, тому скажу - відсутність бажання розібратися в ситуації, партійна заангажованість і юридична малограмотність.

Саме так!

Як інакше оцінювати публічну позицію людини, яка вживає термін децентралізація, але пише невідомо про що. Складається враження, що у такого «захисника-державника» й зеленого поняття не має про сучасну державну владу в Україні, систему органів місцевого самоврядування, як працюють ці інституції і чи працюють вони взагалі.

Спробую на це висловити власну точку зору. Розумію, що переді мною не аудиторія політологів, відтак свою позицію доведу якомога простою мовою.

Що таке централізація? Централізація, це коли майже всі ресурси, що забезпечують життєдіяльність в країні знаходяться в руках центральної влади. Це коли люди, прагнучи вирішити питання місцевого значення, такі як ремонт ганку та сходів у школі, ремонт клаптика дороги, налагодження освітлення вулиці, вивезення сміття тощо звертались до ....... не повірите до кого!!! - до Президента України!

Саме так, до Президента! Авторитетно вам про це заявляю, оскільки три роки очолював Приймальню Президента України в Миколаївській області з 2005 по 2007 рік. Вся ця людська біль щодня проходила через мої руки у вигляді десятків й сотень звернень, що свідчило про безпорадність і недієздатність місцевої влади, особливо на рівні села, селища, районного міста, де досі у людей зневіра у власні сили і можливості.

Проте, хіба ж люди винні у тому, що тільки у такий спосіб можна було вирішити проблеми громади, бодай чудово знають, фінансові, майнові ресурси - у ЦЕНТРІ. Повноваження так само. Де гроші, там і повноваження!

ЦЕНТРОМ міг бути район, це могла бути область, Уряд чи Президент, залежно від масштабу проблем. Але чомусь не сільська і не селищна рада (хоча там мали б вирішуватись більшість з проблем), не сільський і не селищний голова, який за визначенням у хронічній ситуації безгрошів'я був приниженою, залежною від центральної влади людиною. Все, що залучалось у громаду - давалось йому через образливу позу "людини з протягнутою рукою". Звідси і притаманний нашому суспільству суцільний патерналізм, очікування того, що все спустять з "гори", звідси і адміністративний ресурс, звідси і розуміння, що всі питання вирішуються виключно "на горі", - хоч гопки скач!!!

Для простої людини, яка проживала у селі, хто після цього була держава? Монстр? Ні, гірше - Кат! І у такий спосіб роками нівелювалась, руйнувалась українська державність. Держава в очах простої людини у всьому була винна, як та невістка в українському фольклорі! Адміністраторам, управлінцям нав'язувалась така собі поведінка хитруватості, української меншовартості, шароварщини, відсутність гідності. Бути сумлінним, вимогливим, - якщо не каралось, то висміювалось... Хіба не так?

Невже не зрозуміло, що право на амбіції мають ті, у кого є гроші і ресурси, якщо все в ЦЕНТРІ, а "знизу" в громадах - нічого, то звідки могли взятися у людей здорові українські амбіції!

За таких "жебрацьких" умов існування громад блатняк, криміналітет, олігархат не гаяли дарма часу: спритно "прозріли" на районному і регіональному (обласному) рівнях, і врешті-решт створили на контрольованій місцевими політичними заробітчанами територіях районів квазі-еліту, так звану Партію Регіонів (насправді партію районів). Це відбувалось особливо швидко там, де сконцентровувались ресурси, де можна було на них паразитувати через ручний (депутатський) перерозподіл. Хочеш жити - голосуй "правильно"!

Тож село, селище, місто районного підпорядкування виявилось у васальній залежності від надмірної централізації. І на тих територіях, де повинно було б існувати повноцінне місцеве самоврядування, там, де мали б вирішуватись 90 відсотків всіх місцевих проблем, де мали б бути повноваження й фінансові ресурси для вирішення першочергових завдань місцевого розвитку - принаймні до 2015 року - справжнього народовладдя так і не сталось.

Що таке ДЕцентралізація? Це коли чинний Уряд вперше за неповні чверть століття нашої історії добровільно позбавляється частини повноважень і фінансів, і передає їх на користь виконкомів (які формуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами) об'єднаних (укрупнених) територіальних громад, просто спроможних громад, тобто з ЦЕНТРУ на МІСЦЯ органам місцевого самоврядування. При цьому НА МІСЦЯ передається (вже передана з 28 грудня 2014 року за результатами бюджетної децентралізації) і значна частина фінансових ресурсів. За місцевими бюджетами державою закріплено стабільні джерела доходів, значно розширена дохідна база місцевих бюджетів. На МІСЦЯХ з'являються і повноваження і ресурси. Як розпорядитися всім цим - особиста відповідальність громади і тих кого вона обрала.

Важливо зрозуміти, що децентралізація та передача повноважень - це принцип (головний напрямок) за яким наразі реформується місцеве самоврядування й територіальна організація влади. Принцип, який забезпечить об'єднання на місцях інтересів людей, бізнесу і держави. Забезпечить здійснення у практичній площині кроків назустріч приведення інституту місцевого самоврядування у відповідність з принципами побудови місцевої влади, викладеними у Європейській хартії місцевого самоврядування.

Далі декілька рядків щодо необхідності реформи місцевого самоврядування.

Почну зі слушного прикладу децентралізованих Швейцарії, Данії, Швеції, де проведена реформа децентралізації, де інститут місцевого самоврядування повноцінно працює, де вже згадані 90 % всіх місцевих проблем вирішуються на місцях, де люди у своїй більшості не переймаються прізвищами Президента країни чи Прем'єра. Знають свого умовно кажучи сільського, селищного голову, оскільки всі ресурси і послуги отримують через нього, - до нього всі запитання. Такі держави не лихоманять Майдани чи антимайдани. Держава там – свята, незаймана річ, вона не дублює повноваження і владу місцевих еліт, вона передала більшість повноважень і ресурсів на вирішення туди, де вирує життя, де є відповідальність. Тому така держава - для людей, а не навпаки. Така держава очами їх громадян - ПОНАД УСЕ! Тож, ефективно діючий інститут місцевого самоврядування є стрижнем заможної держави, запорукою її незалежності і добробуту громадян.

Як у нас на Миколаївщині з місцевим самоврядуванням? Судіть самі. Повноцінно місцеве самоврядування у нашій області діє в 5-ти містах обласного підпорядкування: Миколаїв, Очаків, Вознесенськ, Южноукраїнськ, Первомайськ, і в Куцурубській об`єднаній територіальній громаді, - що охоплює 3 % території області. На решті території місцеве самоврядування закінчується кордонами села, селища. Ззовні керує районна, обласна державні адміністрації, держгеокадастр (держкомзем). Керують практично так, як за радянських часів керували виконкоми при районних і обласних радах. Останні спирались на радянський принцип демократичного централізму, що взагалі недопустимо і несумісне з життям правової, соціальної, демократичної держави, є атавізмом, злочинною раковою пухлиною на шляху становлення молодої української нації.

Запевняю, з радянських часів мало що змінилось!

Знаєте, наші міста обласного підпорядкування в існуючій українській системі державного управління - міста-фантоми, володарі Магдебурзького права серед радянського середньовіччя.

До речі, моя візаві дуже прагне патріархату, не помічаючи, що він нікуди не зникав, він постійно самовідновлюється: як у радянські часи голову райвиконкому, так і зараз, деяких голів місцевих адміністрацій (насправді у цьому середовищі, як і всюди, є і порядні люди) як тільки у нас ще з рік-три тому не називали: і батько, і хазяїн, і генерал, і директор, і бос ... і в дупу цілували, як при червоних. Гидко було дивитись! Але нічого не поробиш! ТОМУ, ЩО .... у нього реальна влада, у нього, а не у народу і його повноважних представників.

Селяни досі не знають що таке місцеве самоврядування, а щодо тих, кого присилають з Києва, думають, їх присилають на "цярування". Деякі більш уважні і з досвідом вважають, що райдержадміністрації й облдержадміністрації в цілому по Україні давно перетворились не просто в атавізм і прообраз радянської системи виконавчої влади, а в справжні райкоми й обкоми правлячої партії - як раніше КПРС - нічого спільного з державним управлінням, "попереду потягу" відданість суто вузько партійним інтересам. Така і кадрова політика за принципом антиселекції: керівник-карлик підбирає під себе ще меншого карлика-підлеглого, щоб не зміг "переплюнути".

Треба ламати хребет цій системі? Мабуть так! На щастя, чинний Президент це розуміє. А безхребетними є ті, хто не бажає реформ. Їх влаштовують радянські щелепи.

Вершиною блюзнірства є наше прагнення до ДЕкомунізації загалом в країні і середовищі, в якому ми живимо. Ми влаштували "ленінопад", наразі швиденько змінюємо назви вулиць, навіть міст, областей ... ми ж не дурні і знаємо, яку психологічну вагу несуть символи.

Натомість головний символ радянської епохи - радянську систему управління - не всі поспішають змінювати. Чи не так?!!! Подобається, мабуть! Торгуються на цьому, вигадують щось, шукають електоральну користь ...

Замислімось!!! Ми в сучасній Україні 21-го століття маємо майже ту ж саму систему державного управління, як і в УРСР, де місцеве самоврядування не визнавалось!!!

Ми досі в системі державного управління маємо мертві за формою й за змістом структури, несумісні з існуванням справжнього українського народовладдя.

За Олегом Покальчуком: два світи — дві системи в одному помешканні, тобто в країні.

Розумію, якби за цю радянську систему тримався Опозиційний блок і колишні адепти Партії Регіонів, але коли тримаються окремі члени партії Свобода, за яку я голосую з 2002 року, цього я не розумію. Відмовляюсь розуміти!!!

Наостанок щодо т.з. особливого статусу окупованих ворогом територій. Я проти особливого статусу! Проте його немає і ніколи не буде, проект змін до Конституції не передбачає жодного особливого статусу для Донбасу! Мова йде про можливість специфічного порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих адміністративно-територіальних одиницях Донецької і Луганської областей. На що буде окремий закон. Решта фантазувань - від лукавого.

Вірю, переможемо! Бандити ж будуть сидіти у тюрмах, запевняю вас!

***

І наостанок, суто для роздумів, хотів би процитувати деякі рядки з повчальної статті Лесі Українки «Не так тії вороги, як добрії люди» (полеміка з Іваном Франком).

Її актуальність не стерлась, незважаючи на те, що маємо власну державу, бо усі, хто вважають себе шанувальниками рідної країни, передовсім повинні бути людьми виваженими та компетентними щодо обговорення питань державницького значення.

Аби своїми поверхневими міркуваннями на серйозну тему не натворити більшої шкоди, ніж її завдають українській справі її відверті вороги.

1. Довго бриніли мені в думці слова Шевченка: «Не так тії вороги, як добрії люди», – поки рука зважилась покласти їх на папір. В думці повстали вони зараз після прочитання статті «З кінцем року», а на папір лягли далеко пізніше: все хотілось провірити думку, чи справді має вона рацію…

2. Та шкода, що добрі заміри не завжди спроваджують такі ж добрі наслідки; буває се тоді, коли в самих замірах лежать помилки. Так сталось і на сей раз…

3. Ніхто не повинен одхрещуватись від щирої, хоч і суворої критики, та тільки всякий, хто уважає себе дорослим, не може мовчки приймати проповіді – «научки» á la Толстой і ставлення собі в приклад зовсім не авторитетних людей.

4. У нас, на Україні, перш усього, треба здобути собі інтелігенцію, вернути нації її «мозок», – аби не було так, що є над чим робити, та нема кому…

5. Тільки ми повинні при тому постаратись… щоб політична воля була крайовою, національною, децентралізованою і рівно для всіх демократичною.

Директор Офісу реформ Миколаївської області В.А Бойко

Позапартійний.