22 травня – Міжнародний день збереження біорозмаїття

Звертаючи увагу на живу природу: для людства і його виживання

22 травня – Міжнародний день збереження біорозмаїття.

Чому варто про це згадати, навіть на фоні інших справ? Гострота даного питання пов’язана з серйозною деградацією природи планети у ХХІ сторіччі – до такого рівня, за якого виживання людства є під питанням. Річ в тім, що люди, економісти і політики, не беруть до уваги, що живуть на планеті, яка має обмежені розміри і кінечні ресурси. Але, наприклад, за останні 25 років обсяг продукції, вироблений людством, – рівний обсягу продукції, виробленого за 125 попередніх років, тобто – мова про експонентний розвиток, про стрімке наростання обсягів вироблення „продукції” і мова про вичерпання в найближчому майбутньому ресурсів планети, в базовому сценарії, до 2070 року чи раніше (модель „Світ-3” Дж. Форестера, розроблена на замовлення Римського клубу).

Слід пам'ятати, що як природною основою для існування сучасної цивілізації, так і єдиним відновлюваним ресурсом є біосфера. Її стан стає критичним. Так, в термінології всім відомої екологічної піраміди енергоспоживання (це коли мікроорганізмів найбільше, безхребетних тварин менше, а хребетних – ще менше), енергетично виглядало так: 90% енергії, виробленої рослинами, поглиналося мікроорганізмами, 9% - безхребетними організмами, 1% - людиною і великими тваринами. Зараз людина і тваринництво споживають 40% від первинної продукції біосфери. Тобто, людина перевищила ємність і порушила стійкість екосистем, кардинальним чином трансформуючи біосферу, і запустила біосферні компенсаційні процеси.

Послуги біосфери є незамінними, проте ми понадміру використовуємо її ресурси. За даними Світової мережі екосліду (“Global Footprint Network”), у 2015 році вже станом на 13 серпня людство вичерпало допустиму кількість ресурсів планети, які можна було використати за рік з можливістю їхнього відновлення (День надспоживання, "День браконьєра"). В річному перерахунку, сьогодні людство споживає на 40% більше, ніж здатна забезпечити біосфера планети, і цей процес над-споживання може завершитися швидкою катастрофою, яка вже зачепить наших сучасників і стане трагедією нащадків.

Наскільки це серйозно? Чому втрата лісів, ведмедиків і метеликів (а все це разом, включаючи мікроорганізми, і є "біорізноманітність") має бути причиною для нашого хвилювання? Тому, що це є обмеження, а в перспективі – втрата ресурсів для харчування, це – погіршення стану екосистем і їх здатності до саморегулювання, що впливає на якість життя, це – погіршення здоров’я населення планети, втрата паливних ресурсів, втрата чистої води, втрата естетичних та культурних цінностей, втрата ще 15 екосистемних функцій – послуг для суспільства. Втрата всього цього – це плата за "сталий розвиток", метушню чи «гламур» повсякденності. Ось чому в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. було підписано Конвенцію про біорізноманіття, а ООН оголосила 22 травня – день, коли була досягнута угода про це, – Міжнародним днем біорізноманіття.

Беручи до уваги катастрофічний стан живої природи планети, декада 2010-2020 рішенням ООН стала декадою збереження біорізноманітності. Тема цьогорічного Дня "біорозмаїття" – «Звертаючи увагу на живу природу: для людства і його виживання».

В цей День (але не тільки в цей) необхідно задуматися, як ми живемо, що ми робимо з живою природою, і що буде завтра (і яке воно буде!). Поки-що ми спостерігаємо, як у нас на очах зникають ліси і озера, луки і степи, сквери і дельфіни, риби і величні дерева. І виростають на їх місці монстри будинків і офісів, так, ніби вони матимуть сенс без знищеної природи. Ми далі говоримо про "сталий" розвиток, забуваючи, що він не може бути безкінечним, і пора задуматися не про кількість тон металу чи нафти, машин чи банків, а навіщо вони? Де те, для чого буцімто все це будується, прокладається, виплавляється? Де якість життя? І де власне життя? Чи є виправдання «девелоперам» і їх замовникам, «новим капіталістам» і їх «топ-менеджерам», чиновникам і депутатам різного рівня, які щодня чи раз в житті, заробляючи на масло до хліба чи освіту дітей в Швейцарії, «хатинку» чи позолочений унітаз, «ролекс» чи «майбах», забирають у нас всіх майбутнє, у наших дітей – здорове життя, а у наших внуків – взагалі життя? На що вони розраховують з логікою «а після мене хоч потоп»? Без зрушень в свідомості, практиці природокористування, в способах і рівнях споживання майбутнє як сучасної цивілізації, так і Української держави є проблематичним. Майбутнє починається сьогодні, з нашого двору і міста, вулиці і лісу, річки і моря. І чи світ даруватиме нам радість життя в здоровому природному довкіллі, чи це буде бетон, смог, сміття, пеньки і джипи – залежить також від нас.

Людство досягло межі в своєму розвитку. Яким бути світу завтра – залежить від нас сьогодні. Сценарієм подолання катастрофи чи її відсування в часі розглядається стратегія збалансованого розвитку, фундаментальна зміна розвиткових орієнтирів, екологізація та біологізація освіти, еко-виховання, зміна комплексу матеріально-технологічної діяльності на планеті, максимальне збереження та відновлення живої природи планети, впровадження екоімперативу. Наступив момент істини. І ми маємо виявитися здатними піднятися над метушнею і радикально змінитися, припинити щось «намивати» на приреченій землі.

Час на роздуми вичерпано. Нагальні дії ще дають шанс на завтрашній день, з росами і солов'ями, сонцем над туманом в долині, ковилами і дубами, природним киснем і джерельною водою, морською хвилею і птахом в небі, пахощами лип, акацій чи матіол, ріками і рибами – шанс на життя.