02.09.2016 р.у приміщенні районної ради відбулося відкрите, спільне засідання депутатів Доманівської районної ради на чолі з головою райради Т.Л. Кушніром, директорів шкіл, сільських голів,громадських активістів. А також був присутній голова Доманівської райдержадміністрації В.М. Іванченко. http://www.rp.mk.ua/2016/08/sprava-domanivskix-zhnivariv-v-apelyacijnomu-sudi/
На засіданні обговорювалося питання підвозу дітей до навчальних закладів, отримання автобусів і їх (заочний) розподіл по ЗОШ.
У 2014 році, виконуючи Наказ Міністерства оборони України, на потреби АТО було відправлено чотири шкільних автобус а із чотирьох шкіл району. Один із них (новіший) відправлявся з Доманівського РНВК (директор В.В. Богдан) разом із шофером - Юрієм Дзюбенко. У 2016р. на кошти, які виділила Миколаївська обласна рада були закуплені автобуси і розподілені пропорційно тим,що пішли в зону АТО. В поданні на кількість шкільних автобусів в Миколаївську обласну адміністрацію голова Доманівської РДА В.М.Іванченко вказав, аж три автобуса. Бо, бачте, автобус Доманівського РНВК залишився в тилу, в Миколаївській області. А тому за «логікою» В.М.Іванченка , директор школи , В.В.Богдан, в будь-який час, може забрати його. А виявляється, що не може. Районний військовий комісар Ю.А. Кучер пояснив, що автобус уже стоїть на балансі Міністерства оборони України і є його власністю. Завдяки обласним депутатам С.Чорному, О.Сіроштану вдалося отримати ще один автобус, четвертий. Але він потрапив у школу, яка ніякого відношення до АТО не мала. Його ж призначення – Доманівський РНВК, до якого підвозять на навчання більше ста учнів.
Як пояснити школярам, чому дорослі «чубляться», а потім від цього потерпають вони, діти? Адже кожному з них держава гарантувала безпечно і зручно діставатися до місця навчання, і отримувати доступну, якісну освіту. Лише одне не врахувала держава – особисту неприязнь чиновників, яка стає на перешкоді будь-якій добрій справі.