А чи була там пропаганда? або ще раз про показ Docudays в МНУ ім. Сухомлинського

Мабуть лише ледащій не написав або не сказав щось про ситуацію, яка склалася у Миколаївському національному університеті імені Сухомлинського у вівторок, 22 листопада, на фестивалі документального кіно про права людини «Docudays UA». Так, студенти стали “героями”, а фільм, який показували, назвали “пропагандою”. Та чи є фільм “Люди, які прийшли до влади” режисерів Олексія Радинського та Томаша Рафа таким?

Зрозуміло, що студентів міг обурити факт присутності на показі депутатів Миколаївської міської ради від партії «Опозиційний блок» Артема Грозова та Павло Зоткін, останнього підозрюють в сепаратизмі і просуванні ідей «Новоросії». Окрім цього там також був і Максим Невінчаний, депутат Миколаївської обласної ради та голови миколаївського відділення громадської організації кума Володимира Путіна Віктора Медведчука «Український вибір». Але чи дає присутність одіозних політиків привід вважати фільм таким, що підносить ідеї сепаратистів? Чи намагався хтось з тих, хто щось пише та коментує хоча б спершу взагалі подивитися його, тим паче, що хронометраж відео лише 17 хвилин.

Моїм першим бажанням яке виникло після того, як я побачила новину, було приблизно таке “треба подивитися фільм”, щоб самій розібратися в ситуації. В мережі знайшовся уривок на 14 хвилин, але якщо взяти до уваги, що саме відео триває 17 хвилин, можна вважати, що фільм я подивилась. Але спершу я вирішила зайти на сайт того самого фестивалю Docudays, в описі побачила “Стрічка простежує поступове занурення суспільства у війну. Знята в березні-квітні 2014 року на Донбасі, на сході України, вона зображує деградацію соціального протесту до збройного повстання, яке значною мірою підтримувалося прихованим іноземним вторгненням”. Цікавим є і форма організації показу “добровільно/примусова” для студентів і те що сам фільм організатор показів називає неправильно. Продюсер фільму також відписала з приводу ситуації, яка склалася, а режисера стрічки не влаштовує використання фільму представниками будь-яких політичних сил.

Саме ж відео показує абсурдність того, що відбувалась на початку війни з Росією в 2014 року в Слов'янську. Операторами зафільмовано розмови людей з промитими мізками російською пропагандою, їх абсурдні розповіді про "концлагеря" під Полтавою для мешканців Донецької області та інші нісенітниці. Чистий фактаж, те, що вже є частиною нашої історії, без якоїсь героїзації когось. Дивлячись на екран, я побачила історію про те, як люмпени кличуть війну в свій дім, і я впевнена в тому, що це варто показувати. Звісно, більшості це може бути неприємно побачити, багатьом болить та ненависно, але важливо розуміти, як це все починалось, аби більше ніколи не повторилось. Нехтувати фактами — це нехтувати свободою. Те, що показано в фільмі “Люди, які прийшли до влади”, саме і є фактами, без коментарів, без нав'язування якихось думок. Зрештою документальне кіно завжди ставить незручні запитання.

Дивним мені здається поширення ситуації в медіа, а тим паче тих, хто робить зі студентів “героїв”. Мистецтво аналізувати - це своєрідне наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень. Саме це я би хотіла бачити у студентів та громадян України, нам же нав'язують штампи чорне-біле і мені вкрай сумно від таких тенденцій.