Верховна Рада. Початок кінця клептократії

13.12.2012 12:32

Кінцевим результатом нашої боротьби не є створення фракції чи навіть створення більшості у Верховній Раді. Кінцевим результатом нашої боротьби буде зміна системи влади.

З нетерпінням очікуючи на початок роботи нового складу Верховної Ради, українці, які віддали свої голоси за ВО «Свобода», розраховували побачити в цей день у вечірніх новинах щось цікавеньке. Але те, як розпочали свою роботу у Верховній Раді націоналісти, ЗМІ почали висвітлювати майже у режимі реального часу, адже вже з перших хвилин роботи Верховної Ради 7 скликання представники партії, членством у якій я відсьогодні ще більше пишаюсь, почали злагоджено та невпинно працювати над втіленням в життя тих принципів та планів, про які говорили у період передвиборчої кампанії. Жорстке, показове покарання «тушок», знищення незаконно встановленого перед Верховною Радою паркану та пряме силове протистояння свавіллю чисельно переважаючого опонента - так націоналісти розпочали свою роботу у «верховному тераріумі», як назвала цю будівлю Ірина Фаріон (доречі, та сама Фаріон, на яку лили тонни бруду, якій пророчили втрату підтримки львів’ян після нашумілої лекції у дитячому садочку й яка із шаленим відривом перемогла у своєму одномандатному окрузі).

Особисто для мене усі ці новини не є несподіваними та шокуючими, адже я вступив до лав «Свободи» ще 2007-го року й впродовж кількох років не лише спостерігав, а й брав активну участь у розбудові миколаївського обласного осередку та різноманітних акціях, заходах та кампаніях всеукраїнського маштабу. Вже тоді, не маючи представництва у Верховній Раді, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» було повноцінним учасником політичного життя країни. Вже тоді авторитет партії та її підтримка серед населення не давали спокою тим, хто старанно будував в країні свою модель політичного режиму – клептократію - владу злодіїв , адже вони бачили в «Свободі» свою загибель. До 28 жовтня 2012 року включно вони витрачали шалені кошти на утримування продажних екзит-полів, які «малювали» нам 3,8 відсотка підтримки населення. Після офіційного проголошення результатів скептики, явні та приховані вороги почали запевняти громадськість, мовляв, тепер «Свобода» змінить риторику, поведінку, погляди, свого досягла й буде обережна. Не знаю, щоправда, чи самі вони в це вірили, адже щоб й справді повірити в те що нашою метою було створення фракції у ВР та перетворення на типових політиканів, потрібно не знати жодного з нас особисто та мислити неймовірно дурнувато-меркантильними категоріями.

Ми йдемо до влади не заради того, аби очолити ту систему, а заради того аби її змінити. Кінцевим результатом нашої боротьби не є створення фракції чи навіть створення більшості у Верховній Раді. Кінцевим результатом нашої боротьби буде зміна системи влади, буде остаточне усунення від влади тих, для кого та влада є джерелом збагачення та засобом для вирішування особистих питань. Протягом дня на різних інформаційних ресурсах мережі Інтернет я бачив обурені коментарі прихильників «ковбаси по два-двадцять» та «фьодарича» типу «ті бандерівці тільки й можуть битись, дайте людям спокійно працювати». Працювати дамо, не сумнівайтесь. Більше того-змусимо працювати. Хто не вміє-того навчимо працювати чесно й прозоро . Хто не схоче , той ризикує розділити долю Табалових. Першочергове завдання ВО «Свобода» у Парламенті-показати нову якість роботи . І решті доведеться ці правила приймати, принаймні показово, інакше надто невигідно вони виглядатимуть на тлі ідейних та непідкупних націоналістів.

Фракція «Свободи» наразі представлена 37 особами. Це Олег Тягнибок, Богдан Бенюк, Андрій Мохник, Ігор Мірошниченко, Олександр Шевченко, Анатолій Вітів, Олег Панькевич, Ігор Швайка, Павло Кириленко, Ігор Янків, Леонтій Мартинюк, Руслан Кошулинський, Ігор Кривецький, Юрій Сиротюк, Олег Гелевей, Олег Сиротюк, Михайло Блавацький, Олександр Мирний, Андрій Міщенко, Руслан Марцінків, Олег Махніцький, Валерій Черняков, Едуард Леонов, Святослав Ханенко, Руслан Зелик, Євген Мельник, Олександр Сич, Ірина Фаріон, Юрій Михальчишин, Ірина Сех, Андрій Тягнибок, Юрій Бублик, Олег Осуховський, Олексій Кайда, Михайло Головко, Ігор Сабій, Андрій Іллєнко. І я, член провінційного осередку, більшість з цих людей знаю особисто, й можу бути впевненим в них на сто відсотків.

Люди, які представлятимуть інтереси українців у Верховній Раді несуть населенню новий погляд на депутата. Досьогодні народний депутат у свідомості пересічного українця асоціювався виключно із образом гордовитого суб’єкта, сяючого золотом та недосяжного через натовп охорони, що всюди його супроводжує. Тепер українці матимуть нагоду побачити людей, які піднялись на Печерські пагорби не на грошових хвилях, людей, які вміють відповідати за свої слова та брати на себе відповідальність.

Народний депутат України Павло Кириленко. Київський метрополітен. 8 грудня 2012 року. Фото Д. Губський
Кілька днів тому в Києві відбувся звітньо - виборчий з’їзд ВО «Свобода», традиційний захід, який є певним святом для нас, адже це нагода побачити побратимів з інших міст, поспілкуватись, порадитись. Я уважно придивлявся до тих, з ким раніше спілкувався й бачився за інших обставин. Дивився на Андрія Мохника, з яким разом купались в льодяній річці на Прикарпатті, дивився на Ігора Мірошніченка, який як рідному радів мені, коли я вийшов відносно неушкоджений із застінків уманського райвідділку міліції після бійки з бійцями «Беркуту», на Руслана Кошулинського, який веселив нас анекдотами під час зустрічі в Одесі, на Братів Тягнибоків, з якими разом весело святкували весілля голови миколаївської «Свободи» Павла Юрлова, на Павла Кириленка, з яким годинами розмовляли про що заманеться під час моїх дружніх візитів на Одещину та проведення вишкільного табору для молоді. Дивився й тихо радів з того що нарешті до найвищого представницького органу країни прийшли люди, які розцінюють це не як привілей, а як важку роботу.

Перший день є показовим. Влада вже програла, бо вчиняти так, як раніше вона вже не зможе. Я не знаю, як розвиватимуться події в подальшому, не знаю які складнощі чекають на моїх побратимів там, проте я твердо переконаний - вони все подолають і ця каденція стане величезним кроком на шляху до нашої мети - побудови української національної держави на засадах соціальної та національної справедливості.