Розпалювання ворожнечі шкодить Україні і українським інтересам

Президент Янукович і його «Партія регіонів»

Починаючи із самих президентських виборів 2010 року Янукович і його оточення так і не усвідомили того, що для перемоги на виборах не все вирішують наявні повноваження. Адже, маючи на той момент у своїх руках більшу частину державної влади, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко їх програла лише тому, що організувала систему розкрадання бюджетних коштів для фінансування колосальної за масштабами виборчої кампанії. Вона, розраховуючи на підтримку Путіна, відкрито здала українські національні інтереси Росії у газовому питанні. Як результат, від неї відвернулася частина патріотичного електорату та політично нейтральних представників бізнес-структур, які відчули погіршення свого економічного стану внаслідок поборів та корупції.

Дивно, але отримавши фактично внаслідок помилок своєї конкурентки президентське крісло, Віктор Янукович і його ставленики в уряді на чолі з Азаровим почали завзято повторювати прорахунки своєї «папєрєдніци».

Можна було б навіть не згадувати підписання чергової ганебної для України серії «Харківських угод». Перш за все значно виріс рівень корупції та розкрадання бюджетних коштів як на державному, так і на регіональному рівні, ще більше знизився рівень професіоналізму призначених «командою професіоналів» державних чиновників, по країні прокотилася хвиля бандитського перерозподілу бізнесу. Ці дії закономірно викликали негативне ставлення частини лояльно до цього налаштованого до Януковича підприємницького середовища і пересічних громадян-виборців, які відчули на собі погіршення економічної ситуації. Частина миколаївців, яких у 2010 році не можливо було переконати не голосувати за Януковича, вже досить скоро почали клясти і його, як президента, і Азарова як прем’єра.

Янукович і «регіонали» завзято і послідовно робили все, щоб налаштувати проти себе навіть частину своїх колишніх прихильників, але сконцентрована на той момент у їхніх руках влада дозволяла їм цього не помічати. Азаров і його уряд, нехтуючи потребами національної економіки, завзято вели Україну до дефолту. Як наслідок – так званий «путінський кредит», який фактично був хабаром за гальмування евроінтеграційних процесів. Значну частину цих коштів мали привласнити Янукович, Азаров і Ко – у звичному для них режимі розкрадання бюджетних коштів. Віддавати ж державний борг у подальшому прийшлося українським громадянам із власних кишень.

Критичною точкою для України і для самого Януковича став кульбіт із відмовою підписання Асоціації з ЄС у листопаді 2013 року. Подальші прорахунки «регіоналів» посипалися як з мішку…

Як відомо, саме раптова відмова від підписання Асоціації, у корисності якої влада протягом немалого часу переконувала громадян, була активно не сприйнята українським суспільством і викликала масові акції протесту. Саме ця відмова зробила те, що до цього марно намагалися зробити представники парламентської опозиції. Мало хто зараз задається питанням: «а що було б, коли б Янукович Асоціацію підписав?» Зрозуміло, що він не мав би ніяких проблем – у нього руках так би й залишалися усі важелі впливу, - і Кабмін, і парламентська більшість, і місцеві адміністрації, і силові відомства… Не йшлось би про відставку уряду, президента, розпуск парламенту. Але тиск з боку Путіна та перспектива неминучого дефолту постали би, як велика загроза для корумпованої економіки.

Замість того, щоб, пославшись на якусь технічну неготовність, терміново виправити ситуацію із підписанням Євроасоціації, «регіонали» на чолі з Януковичем вдалися до силового розгону мирних демонстрантів, викликавши тим самим ще більшу протидію з боку українського суспільства і, відповідно – ще більшу протестну активність громадян. Наївно припускати, що рішення про силовий розгін протестувальників приймалося без участі самого президента.

Після цього, нічому не навчившись, замість того, щоб зробити крайніми Азарова із Захарченком, відправити уряд у відставку, замінивши їх менш неприйнятними для суспільства представниками своєї ж «регіональної команди», Янукович знов погоджується на силовий сценарій – чергова ескалація конфлікту, горять шини, гинуть люди, активізація протестів у регіонах… Відставка уряду Азарова, яка ще недавно могла повністю врегулювати ситуацію, вже фактично на неї не впливає.

Відставка уряду, певне затишшя, – можливість для конструктивного вирішення ситуації. І знов злочинно помилковий крок на використання сили проти українських громадян - загиблих вже десятки, поранених – сотні, вчорашні правоохоронці перетворилися у військових злочинців.

Таким чином, кожне рішення керівництва Партії регіонів на чолі з Януковичем направлене на силове вирішення конфлікту, мало негативні наслідки не тільки для України, її громадян, але й для самих «регіоналів» і Януковича у першу чергу. Але все ж таки, відправивши уряд Азарова у відставку, Янукович зробив крок для потенційного врегулювання конфлікту.

Опозиція «парламентська» і не тільки

Навіть на фоні фатальних помилок і прорахунків «регіоналів» не у кращому вигляді постає і опозиція, перш за все «парламентська».

Намагаючись очолити Майдан і усі протестні процеси, що звалися на їхню голову як манна небесна, лідери опозиційних парламентських фракцій Яценюк, Кличко, Тягнибок фактично із самого початку конфлікту прикладають усіх зусиль для того, щоб зберегти «політичну монополію» на протидію Януковичу та «регіоналам». Боячись політичних конкурентів, ці лідери не тільки не координують свої рішення та дії із іншими опозиційними до Партії регіонів політичними силами та громадськими організаціями, які вже беруть участь у протестних заходах або могли б до них долучитися, але й крок за кроком «завалюють» усі потенційні можливості для врегулювання протистояння.

При найменшому натяку на можливість мирного врегулювання, протилежній стороні (а фактично – Януковичу) ніби навмисно в ультимативній формі ставляться вимоги, які він реально не може прийняти: цілком опозиційний уряд, дострокові вибори президента, парламенту, повернення до Конституції 2004 року…

Може, однозначна підтримка одіозним Медведчуком повернення до конституції 2004 року трохи зупинить «патріотичну опозицію» у відстоюванні цього питання?

Черговий зрив потенційної можливості зупинення протистояння викликає не тільки зниження політичного рейтингу «Свободи», «Удару», БЮТу та їхніх лідерів, але й подальшу радикалізацію учасників конфлікту, черговий сплеск насилля, нові жертви…

Головним і мабуть єдиним досягненням лідерів парламентської опозиції є те, що вони не пристали на спроби їх роз’єднати і розсварити між собою.

Європейський Союз, Сполучені Штати, світова спільнота

На жаль, не розуміючи до кінця ситуацію в Україні, європейські та світові лідери спочатку навіть сприяли її погіршенню і деяким чином продовжують це робити. Це проявилося у досить широкому колі умов до України та пасивній позиції лідерів країн Євросоюзу до підписання Асоціації та надання економічної допомоги Україні.

Знов таки, на жаль, частиною занурених у власні проблеми європейських та американських виборців Україна сприймається як якась невеличка пострадянська країна десь на сході Європи, і вони б щиро здивувалися, дізнавшись про те, що вона є найбільшою країною Європи за територією, і на цій території розташований географічний центр Європи... Таке ставлення закордонних виборців певною мірою обумовлювало і відношення європейських політиків: підпише Янукович угоду на Вільнюському самміті – добре, не підпише – ще простіше, потім якось розберемося…

І лише громадянська активність українців на захист євроінтеграції спочатку, а потім активне протистояння і людські жертви викликали занепокоєність, співчуття та намагання допомогти Україні та українцям.

З другого боку, лише іронію може викликати свята впевненість європейських та американських політиків у «європейськості», демократичності і безгрішності Юлії Тимошенко, яку вони сприймають як жертву Росії і Януковича, не розуміючи того, що саме вона була головним російським проектом на президентських виборах 2010 року і залишається запасним варіантом зараз.

Але при цьому все ж представники Євросоюзу та США демонструють найбільш проукраїнську позицію, намагаючись, на відміну як від Януковича, так і опозиції, визначити умови компромісу та зупинити протистояння.

Росія та інші провокативні сили

Позиція Росії, починаючи із другого туру президентських виборів 2010 року, до якого фактично увійшли двоє проросійських кандидатів – Янукович і Тимошенко, порівняно із нищівним програшем у 2004 році, виглядає досить впевнено.

На відміну від США та Європи, російські лідери чудово розуміють потенційні вигоди від контролю над Україною, розбираються в українській політиці та її проблемах, багато з яких утворилося не без їхньої участі.

Неквапливо спостерігаючи за тим, як «валиться» українська економіка внаслідок діяльності азарівського уряду та періодично сприяючи наростанню конфронтації в українському суспільстві через внутрішньоукраїнських провокаторів та підконтрольні засоби масової інформації Росія таки домоглася виникнення конфлікту та його ескалації.

Позитивних з точки зору росіян сценаріїв розвитку подій навіть з першого погляду кілька:

- перемога «регіоналів» по всій території України при застосуванні силового сценарію, внаслідок чого – тотальне згортання демократичних процесів і політична ізоляція України (а ля Білорусь) із підконтрольним Росії Януковичем на чолі;

- часткова перемога «регіоналів» на більшій частині території України і перспектива подальшого розколу країни;

- перемога опозиції – відступ «регіоналів» на підконтрольні території Сходу та Півдня та застосування Придністровсько-Абхазького сценарію.

Єдиний сценарій розвитку подій, який не влаштовує ворогів України – переговорний процес, досягнення компромісу і мирне врегулювання протистояння. Саме на зрив цієї можливості направлені дії і внутрішніх провокаторів з обох боків конфлікту, які, ховаючись за спинами і в Януковича, і в опозиції, переконують їх воювати «до побєдного кінця», щоб не допустити мирного врегулювання. Яскравим підтвердженням цього виступають і заклики Тимошенко та її прихильників «не сідати за стіл переговорів з Януковичем», і, наприклад, Добкіна про те, що «домовлятися марно, і євромайданівців треба винищувати».

Можливості

Українські громадяни і політики, незалежно від їхніх політичних симпатій, мають усвідомити просту істину – виходячи з того, що недруги України зацікавлені у продовженні протистояння, єдиним прийнятним для українців виходом є його припинення.

І у цьому плані прихильники Януковича і Партії регіонів мають усвідомити, що так само, як і до цього, усі можливі дії, спрямовані на зрив переговорів та силове вирішення конфлікту будуть мати негативні наслідки для самих «регіоналів» і Януковича у першу чергу.

Представники ж патріотичного сил, до яких відношуся і я сам, мають також чітко розуміти, що якщо дії антиукраїнських провокаторів направлені на ескалацію конфлікту, то будь-які кроки у цьому напрямку з боку проукраїнських сил в результаті матимуть негативні наслідки для України.

Першочерговими питаннями, по яких повинні бути досягнуті домовленості, є підписання угоди про Євроасоціацію та вирішення питання фінансової допомоги європейських та світових структур щодо стабілізації української економіки. Реальних підстав для дефолту зараз в Україні не більше ніж півроку тому, але політична невизначеність і панічні настрої не сприяють покращенню ситуації.

Склад «технічного» уряду має бути без сумніву фаховим, а не політичним, щоб його члени не займалися самопіаром на фоні економічної та політичної кризи. І першими кроками цього уряду мають бути скасування рішення уряду Азарова про відмову від євроінтеграції та дії, спрямовані на економічну стабілізацію. І вже подальша підготовка країни до демократичних виборів.

Мабуть найкращим для України зараз було б, щоб Асоціацію у найближчі терміни підписав би саме Янукович. Якщо на це погодяться і Європа, і опозиція, і «регіонали», – це буде ще одним кроком і гарантією стабілізації ситуації для усіх сторін, які у ній щиро зацікавлені.

Головне зараз – забезпечити в Україні мир та фінансово-економічну стабільність!

Якщо це було б забезпечено кілька днів тому – багато наших співгромадян залишилися б живими!

А якщо ми виявимося на це неспроможними – жертв буде набагато більше!