Расизм – глобальна проблема сучасності

18.03.2009 13:10

На вшанування пам'яті 69 загиблих учасників демонстрації проти апартеїду, що відбулась 21 березня 1960 року у м. Шарпевіль (Південна Африка), Генеральна Асамблея ООН проголосила 21 березня Міжнародним днем з викорення всіх форм расової дискримінації. З метою підтримки відзначення Міжнародного дня з викорення всіх форм расової дискримінації європейська правозахисна мережа UNITED, яка займається протидією расизму, націоналізму, фашизму та підтримкою мігрантів і біженців, у 2004 році ініціювала проведення з 14 до 22 березня всеєвропейського тижня проти расизму.

«РАСИЗМ - ГЛОБАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ»

"Здорова нація так само не помічає своєї національності,
як здорова людина - хребта."
Бернард Шоу

Немає сенсу нагадувати відому притчу про Вавилонську вежу - всі її знають. Можна лише уявити, що того трагічного дня люди, розходячись, несли в розумі не тільки свою мову, а й зародок ненависті до "не своїх" у серці. Ксенофобія від грецьких слівксенос, що означає "чужинець", "незнайомець" та фобос, що означає "страх", - це хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху перед стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного. Тобто це один із розладів людської психіки. Але нас більше цікавить друге значення цього слова - страх перед чужоземцями та ненависть до них.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації. Тобто утворилася вона з тих давніх пір, коли кожна чужа, незнайома, відмінна людина була потенційно небезпечною, несла приховану загрозу. Для самозбереження давні люди не мали права довіряти чужинцям, прагнули до вигнання або знищення такої особи. З часом світ став набагато більш безпечним, однак первинний страх всього чужого міцно вкоренився у підсвідомості багатьох людей. Ксенофобія має багато облич, багато проявів - расизм, антисемітизм та упереджене ставлення до інших національностей, ісламофобія та інша релігійна нетолерантність, дискримінація біженців, мігрантів і т.п.

Расизм - це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю. Це віра в те, що існують групи людей з особливими (звичайно фізичними) характерними рисами, які роблять їх вищими або неповноцінними по відношенню до інших, наслідком якої є елементарна зневага або ігнорування тих, кого вважають іншою чи нижчою істотою.

Світоглядні витоки расової доктрини людського суспільства постали в XVІІІ столітті, коли виникла антропологія - нова наукова дисципліна, яка за допомогою емпіричних методів намагалася визначити місце людини в природі. Масового поширення набуло застосування стереотипів, і вважалося, що різноманітність фізичних рис свідчить про існування розумових, психічних і культурних відмінностей. Пізніше з'явилася тенденція пояснювати розумові або моральні властивості тією ж само незмінною спадковістю, якою зумовлювались і фізичні особливості. Оскільки чорношкірі є спадково чорними, то вони спадково ж повинні бути «ледачими і неохайними».

Свого піку расистська теорія (а радше практика) досягла в гітлерівській Германії, коли весь світ намагалися зробити ареною боротьби арійської раси проти семітської. При цьому арійців представляли вищою расою, що єдина має такі чесноти як любов до свободи і честі та культ духовності. Євреїв же уявляли втілення необмеженого зла, яке потрібно було викорінити. Внаслідок здійснюваної Гітлером такої політики загинули 7 млн. євреїв.

Расистські уявлення перемогли не лише в Німеччині, а й в інших країнах, таких як Італія, де в 1938 році було прийнято расистське законодавство, та Франція, де в 1940 році після встановлення режиму Віші було проголошено расистське законодавство, подібне до нюрнберзьких законів. Доконаного виду расизм досяг також в Південно-Африканській Республіці (ПАР) в 1948-1990 роках. Там офіційна політика расової сегрегації (розділення) навіть дістала окрему назву - апартеїд. Апартеїд приписував чорношкірому або "змішаному" населенню країни жити в спеціальних резерваціях (бантустанах), які займали всього 12% від території ПАР. Тільки там вони мали усі права, могли вчитися і відпочивати, решта ж території була "лише для білих" де чорні були абсолютно безправними. Лише у 1991 р. президент ПАР Ф. де Клерк скасував дію основних елементів законів про апартеїд. Велику роль у ліквідації апартеїду зіграв темношкірий діяч Нельсон Мандела, якого за це було нагороджено Нобелівською премією миру. В часи апартеїду йому довелося 27 років провести у в'язниці, а в 1994 році він став президентом ЮАР.

В США расизм існував з самого початку заснування держави. Жертвами расизму в США стали корінні жителі континенту - індіанці - а також негри-раби. Номінально "кольорове рабство" було відмінене в 1863 році Авраамом Лінкольном, а фактично - в 1865 році 13-ю поправкою до Конституції США. Однак це не ліквідувало расову дискримінацію - ще більше 100 років чорношкірі не мали рівних із білими прав. До 60-х років ХХ століття в кожному штаті існували так звані «закони Джима Кроу», які суттєво обмежували в правах афроамериканців: вони жили і вчилися окремо, існували «місця для білих» у транспорті, далеко не всі магазини обслуговували чорношкірих, для того щоб взяти участь в голосуванні чорні мали здавати тест на грамотність - прочитати на пам'ять текст Конституціі США та Декларації про Незалежність, тощо. І лише завдяки потужному визвольному руху 50 - 60-х років, ідейним лідером якого був Мартін Лютер Кінг, «кольорові» американці домоглися ліквідації расової сегрегації в законах. Навіть саме слово «негр» (більш образливе - нігер) освічені та уважні американці тепер не вживають. Замість цього говорять - афроамериканець, темношкірий, чорний. Однак і нині питання расової дискримінації є одними з найгарячіших в США. Так згідно останніх соціологічних опитувань «дуже серйозною» проблему расизму вважають 49% чорношкірих і 18% білих. При цьому 40% чорних заявили, що до них негативно відносяться всі або більшість білих, а 38% білих вважають що до них негативно налаштовані всі або більшість чорних.

Україна є поліетнічною державою, хоча переважну більшість тут і становлять Українці. Однак ставлення до різних національних меншин в нашій країні докорінно різниться. Найбільш проблемними з точки зору міжетнічної толерантності залишаються відносини кримськотатарського (яке складає 12% усіх жителів АРК) та нетатарського населення Криму. Складність процесу обласшутвання та інтеграції кримських татар у соціум, виражені культурні та релігійні відмінності, вороже ставлення до репатреантів населення створює значну напругу в регіоні. Складне економічне положення підштовхує представників цього народу до крайніх методів привернення уваги до своїх проблем: самовільного захоплення землі, перекриття автодоріг, масових виступів та демонстрацій які час від часу супроводжуються сутичками та актами насилля. Це призводить як до регулярних особистих конфліктів між представниками різних націй, так і до системних проблем у відносинах між населенням.

Іншою проблемою в Україні є досить розвинені ксенофобські настрої щодо ромів (циган). Роми мають найвищий індекс нетерпимості з боку населення та правоохоронних органів та дуже страждають від соціальної дискримінації, є найменш інтегрованими в українське суспільство, стереотипи щодо ромів (крадії, торгівці наркотиками, ворожки-гіпнотизерки, тощо) є особливо сильними. В результаті - рівень безробіття серед ромів є найвищим, в середньому, умови їх життя є гіршими, ніж умови життя інших етнічних груп. Вони мають більше труднощів у доступі до освіти, медичного обслуговування та судової системи. Правозахисні міжнародні організації вже давно звертають увагу українців до цих проблем.

Останнім часом багато в нашій країні говорять про антисемітизм - нетерпимості до євреїв (семітів, юдеїв). Ця форма ксенофобії також існує в українському суспільстві і має глибокі корені. На території України єврейські погроми були ще у 1113 р, а пізніших конфліктів, що призводили до вигнання або знищення євреїв на Україні було дуже багато. Причин такого негативу кілька - особливості юдаїзму (релігії євреїв), сприйняття євреїв як торгівців (оскільки вони традиційно були саме торговою нацією і не займалися сільським господарством), нещодавня ескалація палестино-ізраїльського конфлікту. Сучасні українці упереджене ставлення до євреїв мають і сьогодні, особливо молодь - за результатами опитування майже чверть молодих українців не бажають жити з євреями в одній країні. Час від часу у деяких ЗМІ з'являються матеріали відверто ксенофобського змісту, що викликають великі дискусії. Досить частими є акти наруги над синагогами та єврейськими кладовищами. Загалом же становище євреїв суттєво відрізняється від тих же ромів або кримських татар. Євреї широко представлені в політичній, бізнесовій та культурній еліті України, існує велика кількість єврейських освітніх та культурних закладів, шкіл, театрів, видань тощо.

Україна декларує себе як державу, яка докладає усіх зусиль до ліквідації проявів ксенофобії, оскільки вона підписала усі міжнародні акти по забезпеченню рівних прав і свобод. Але не можна не помічати реального посилення ксенофобських настроїв в українському суспільстві. Так кожного року збільшується кількість злочинів, скоєних на ґрунті міжнаціональної неприязні: якщо у 2006 році було 14 нападів та 2 вбивства, то лише за першу половину 2008 року скоєно 56 нападів і 4 вбивства. Найбільше радикалізується у своєму відношення до іноземців молодь, все збільшується кількість організацій, що пропагують ксенофобію і "Україну для українців".

Тому останнім часом було проведено низку додаткових заходів для покращення ситуації. Так нещодавно за наказом Президента України Віктора Ющенка в Службі Безпеки країни було створено окремий пiдроздiл з виявлення i припинення дiй, спрямованих на розпалювання расової або національної ворожнечі. Основним завданням пiдроздiлу є запобiгання виникненню передумов до переростання правопорушень в організовані форми злочинної дiяльностi. Також в МЗС прийнято рішення про введення окремої посади посла з особливих доручень з протидії расизму, ксенофобії та дискримінації. Такі дії не можливо не оцінити як позитивні, тому що раніше спеціальних заходів по профілактиці та подоланню ксенофобії застосовано не було. Так немає окремого обліку злочинів, скоєних на ґрунті расової, національної або релігійної нетерпимості - їх кваліфікували як звичайне хуліганство. До того ж нині правоохоронні органи, зокрема МВС, демонструють готовність співпрацювати з громадськими організаціями, які чи не єдині досі намагалися вести моніторинг проявів ксенофобії та захищати жертв дискримінації за етнічними чи расовими ознаками (ромів, біженців, іммігрантів).

Причина расизму - не колір шкіри, а людське мислення. Тому і зцілення від расових забобонів, ксенофобії і нетерпимості варто шукати насамперед у рятуванні від неправильних уявлень, що протягом багатьох століть були джерелом невірних концепцій про переваги чи навпаки, більш низькому положенні різних груп серед людства

Фотофакт