Рік прощання з ілюзіями

У 2015 - ом цей процес прощання з ілюзіями триватиме. Це самовизначення по ідеї і повинно сформувати ті базові позиції, інституціональні основи держави і суспільства, які передавалися б згодом в спадкоємність, незалежно від того, хто прийде до влади, і зробили б невразливою українську державність не лише від зовнішньої агресії, але і від можливих внутрішньополітичних криз і соціально - економічних проблем.Адже занадто довго в Україні йшлося про формальну, а не реальну наявність інститутів держави, недієздатність яких проявилася з усією очевидністю в критичний момент історії.

Формально у нас була межі, але вони практично з усіх боків, окрім західної, легко проникні, а тепер на значній ділянці з північним сусідом і зовсім розмиті.

Формально у нас вигідне геополітичне положення, але усі роки ми більше говорили про його вигоди і значно менше про можливі ризики.

Формально у нас була армія, але виявилось, що за усі роки незалежності вона готувалася до того, щоб не воювати. А наявність великої военно - морської бази іноземної держави у результаті підтвердило нашу уразливість від невмотивованих вчинків цієї самої держави.

Формально у нас була політика.Проте частенько було незрозуміло, що є метою і об'єктом роботи інститутів влади–міністерств, відомств, адміністрацій і так далі Внаслідок фактичного не розділення влади, постійно відбувалася боротьба за повноваження. Уся дискусія у нас зводилася до того, яка форма правління потрібна країні, і за усі роки незалежності України вона мінялася по декілька разів. Хоча сама по собі зміна форми правління не має визначального значення, оскільки принципово важливі, системні питання все одно не вирішувалися (адміністративна, судова, територіальна реформи і так далі залишалися в зоні намірів).

Формально у нас були політики. Проте вони так і не стали суб'єктами перетворень в країні. Уся без виключення влада, маючи колосальні ресурси, так і не запропонувала який - або позитивної для суспільства програми, еліта не була мобілізована під успішні проекти, не мобілізована вона і зараз.Усі опозиції теж направляли увесь свій потенціал не на вироблення якого - або концепту, а на риторику. Крім того, вибори як одна з форм вирощення еліти такими не були–при владі залишалися одні і ті ж. У свою чергу, політичні лідери будували іменні партії, тим самим сприяючи департизації країни–у результаті замість партій у нас виборчі списки. З - за політичного розслаблення і відсутності мотивації розвиватися, українські еліти проспали момент розвалу територіальної цілісності України.

Формально, у нас розвивалася економіка, створені економічні інститути, але вони не працювали повноцінно, тому що залежні від інших інститутів–передусім, судової влади, правової системи в цілому. Влада і бізнес так і не були розділені, а популістське гасло "або соціальність, або радикальність" переважав в рішеннях влади.При цьому найбільша уразливість–залежність від енергоресурсів–ніяк не дозволялася політиками. Усі українські президенти, замість того, щоб розвивати енергозбережні технології і займатися енергодиверсифікацією, вважали за краще договорювати з Росією про знижки на газ. Не менш важливе питання ефекту. Навіть в ті роки, коли зростання ВВП складало 9-12 %, це практично ніяк не відбивалося на інших економічних показниках. Тобто, або обман суспільства, або причини, які не дозволяли перевести результати цього зростання в реальні економічні показники.

Формально в Україні були присутніми усі ознаки держави. Межі, армія, валюта, інститути влади, розвинена бюрократія, влада і опозиція, вибори, ЗМІ, корупція і антикорупційні процеси як ознака життєздатності держави і так даліАле як показали події 2014 року, саме по собі наявність атрибутів держави ще не гарантує не то що розвитку, але і стійкості взагалі, особливо у поєднанні із слабким досвідом державності.

У 2014 - ом ситуація кардинально змінилася, і продовжує мінятися. Зовнішня загроза створює нову Україну. Той факт, що, не маючи нічого, Україні вдалося вистояти–сам по собі дивовижний. Але це заслуга більшою мірою суспільства, а не політиків. Українським політикам сьогодні необхідно усвідомити масштаб того, що відбувається в країні, зробити своєрідний "гамбургський рахунок" і виходити з того, що внутрішньополітичний компроміс–це не компроміс відносно влади і власності, а компроміс навколо системних питань в політиці і економіці, внаслідок якого можуть чіткіше і сформуватися інтереси держави, не лише у боротьбі із зовнішньою агресією, але і у боротьбі за розвиток країни.

Розгляд, голосування і критика двох найважливіших законів–бюджету і закону по РНБО–показали, що політичний процес і конкуренція по - колишньому вибудовуються на популізмі, тактичній вигоді напередодні чергових виборів, місцевих. Ми побачили, що в одних і тих же політиках прекрасно можуть поєднуватися ліберал з соціалістом і популістом одночасно.

Між тим, один з викликів 2015 року–у тому, як поєднати хворобливий процес реформ, складну економічну ситуацію і зростання соціального невдоволення, при збереженні ризику військового вторгнення. Як поєднати запити, умовно кажучи, правого Майдану (запит на лібералізацію) і лівого Майдану (запит на соціальну справедливість).У цьому сенсі, політична поведінка, орієнтована на прагнення "піймати" один одного на помилці, замість того, щоб консолідовано працювати і пом'якшувати негативні наслідки в короткостроковій перспективі, говорить про те, що політеліті, передусім, потрібно позбавитися від власної недієздатності.

Олеся Яхно