«Голуби миру» вже втратили Крим. Скільки можна слухати проросійські заяви політиків щодо воєнного стану?

Більше тижня минуло з введення воєнного стану. Пристрасті серед простих людей потроху вщухають, чого не скажеш про політичні заяви. Голосування в Раді «за» і «проти» видалося дуже показовим. Незважаючи на те, що лідерка ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко таки натиснула зелену кнопку, її проросійська риторика змушує мене багато про що задуматись. Наприклад, в понеділок, 3 грудня, на погоджувальній раді вона заявила про штучність введення воєнного стану. Такі тези налаштовують людей до висновків про те, що реальної загрози з боку росії немає. Але сусід розгорнув навколо України угруповання чисельністю більше 80 000 військових. Посилив свої позиції в Чорному і Азовському морях, а ще з початку 2016 року «брат» збільшив кількість військових баз вздовж кордону з Україною.

У зв'язку з такими яскравими заявами Тимошенко гріх не згадати вже історичне засідання РНБО в 2014 році. Саме там вона виступила з «миролюбними» тезами:

«Я також розмовляла з нашими закордонними партнерами, і вони теж підтверджують — російські війська на кордонах, і просять не робити жодних рухів. Ми маємо їх послухати, бо без них ми абсолютно безсилі.

Тому ми маємо сьогодні благати все міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія.

Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати самою мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру ...».

Так і сталося. Ніякого опору. Без єдиного пострілу ми втратили частину своєї території, розв'язавши ворогу руки в Донецькій та Луганській областях.

Воєнний стан треба було запроваджувати ще тоді, чинити опір та не віддавати ворогу Крим. Але, у більшості тоді були інші думки з цього приводу. Ось з такими «любителями миру» ми й втратили півострів.

Пишу і згадую, як живучи в той період в Сімферополі чекала коли ж Україна почне протистояти «зеленим» чоловічкам. А не було ніякої реакції, просто злили частину території, сподівалися на так зване «світове співтовариство». Але й на той момент країна була в постреволюційному стані, по містах Криму ходили «незрозумілі військові» без розпізнавальних знаків. Зараз же, в ситуації на Азові, український артилерійський катер «Бердянськ» обстрілювали на поразку в нейтральних водах російські прикордонники, у відкриту, під триколором.

Воєнний стан не актуальний?! Воєнний стан «штучний»?! А коли він буде актуальний? Коли наші божевільні сусіди здійснять авіаудари по Миколаєву? Під проросійську риторику світу від Тимошенко та Ко, адже не лише вона активно використовує «миролюбні» і проросійські слогани, щоб дорватися до влади. Олігарх, член фракції Опозиційний блок Вадим Новінській став головою всеукраїнського руху «Партія Миру». Одіозний екс-регіонал та чинний народний депутат України Євген Мураєв став головою нової політичної партії «НАШІ». Цей діяч також закликає «до миру». Цікаво, що в росії існував громадський молодіжний рух з такою ж назвою. Він був створений адміністрацією путіна в 2005 році та в період своєї діяльності до 2013-го року позиціонував себе як «антифашистський». Мураєв взагалі намагався виправдати дії РФ на Азові. Ще один екс-регіонал Олександр Вілкул завішав своїми бордами пів-Миколаєва тезами «миру». Цей діяч заявляв, що запровадження воєнного стану - точно не той шлях, який необхідний Україні. За його словами ховається бажання про прямі переговори «для відновлення миру». Ідентичні заклики нав'язує й російська пропаганда. Цікаво, що вже і на російському ТБ почали агітувати за «голуба мира» Тимошенко. Вражає мене і велика кількість контекстної реклами, в якій лідерка «Батьківщіни» - єдина, хто може «домовитися про мир»... на умовах путіна? Ще один політичний «донецький» діяч Татута закликає до «компромісу».

Аналізуючи всі ці проросійські заяви від політиків мені стає гидко. Так само, я не розумію людей, яких веселить військовий стан. Особисто я НЕ бачу в цьому взагалі нічого веселого. Війна в моє життя прийшла в ніч четверга, 27 лютого 2014 року, коли на вулиці мого Сімферополя прийшли «брати», і коли я з вікна свого балкона бачила, як захоплювали ДТРК «Крим». Потім пропаганда «перемкнула» всіх моїх знайомих на любов до росії, далі «референдум», війна на сході…

Так, війна виснажує, демотивує, але й «мир» наразі нав’язується ворогом. Нехай путін виведе свої війська з української землі, перестане фінансувати так звані народні республіки, а тоді й не потрібні будуть взагалі ніякі переговори. Мир відновиться автоматично. Але очевидно, що сусід й надалі буде робити все, аби примусити Україну підкоритися. Через посилення зовнішньої агресії та внутрішньо через нівелювання воєнного стану та просування своїх до влади. Нам же всім тільки й залишається, що «зберігати спокій і гострити вила». Перевірити ще раз свої тривожні рюкзаки та не вестися на російський сценарій. Аналізувати кожну заяву політиків, виходячи з того, що ми вже в передвиборчому періоді. Ну, а ще варто підтримати наших моряків, заточених в Лефортово. Один із способів - надіслати листа.

фото: twitter.com/den_kazansky, strana, faceNews.ua, prportal, politiko, ATR, vesti-ukr, khersonline