Феномен Володимира Зеленського як прояв інтелектуального бунту середнього класу

Віктор Жих, для "Хвилі"

Хочу зразу ж підкреслити – у цьому матеріалі немає ніякої політичної реклами чи агітації. Єдиною метою статті є показати, які прошарки українського суспільства та чому зробили той рейтинг Володимира Зеленського, який стрімко вивів його у лідери президентських перегонів та продовжує непохитно підтримувати у цьому статусі. Чому незважаючи на брутальне пропагандистське шаманство під телевізійні бубни з відчайдушним воланням «Клоун! Клоун!», його рейтинг не лише не знижується, а навпаки, лише зростає. Чому кандидат, який веде свою виборчу компанію майже мовчки, бо, скажемо відверто, коли він починає говорити, то результат виходить не найкращій, продовжує лідирувати вже понад два місяця, починаючи з самого початку офіційної передвиборчої компанії. На мою тверду переконаність, головною, якщо не єдиною, причиною цього є та соціальна група, яка впевнено, незважаючи ні на що, підтримає цього кандидата. І ця соціальна група – середній клас України.

О, я вже чую, як на мене починають махати руками з криками «Який там середній клас? Де ти бачив в Україні середній клас? Звідкіля середній клас у країні, де панує олігархат та чиновництво, де середня заробітна плата є найменшою у Європі?» . Це все так, любі мої, але середній клас в Україні є. Середній клас вельми потужний, хоча й дійсно, вкрай не впливовий. Не впливовий тому, що влада дійсно знаходиться у руках олігархів та чиновництва, які активно використовують цю владу для особистого збагачення, незважаючи на вкрай складну ситуацію, у якій знаходиться країна. Не треба далеко ходити за прикладами – достатньо подивитися на останні скандали. І оце олігархічно-чиновницьке єднання усіма силами, які ще залишаються після пограбування країні, намагається душити такий набридлий їм середній клас України, який постійно вставляє їм «палки у колеса», вимагаючи реальної демократії, економічних та політичних свобод, боротьби з корупцією та дерибаном державного бюджету. Вони роблять все, за для того, щоб або придушити його, або виштовхнути геть з країни, щоб не заважав. Бо вони добре розуміють, що середній клас це зовсім не виключно економічна категорія.

Це категорія соціально-економічна та навіть, емоційно-психологічна. Бо середній клас складається, в першу чергу, з людей, які самі вважають себе середнім класом, незважаючи на фактичний рівень їх доходів та добробуту. З людей соціально активних, таких, які в першу чергу вимагають свободи та незалежності, на відміну від патріархально-патерналістських поглядів інших частин суспільства, які так до вподоби «керувальникам». Тому до середнього класу можна сміливо віднести, городян з вищою або незакінченою вищою освітою, студентську молодь, незважаючи на рівень їх доходів, фермерів у сільській місцевості. Але в першу чергу – це малий бізнес та самозайняті особи, фізичні особи-підприємці. І це дуже не мала на чисельність спільнота.

Згідно інформації ДФС станом 1 лютого 2019 року на обліку в Україні перебуває 1 778 тис. фізичних осіб підприємців (ФОП), з них 1 252 тис. платників єдиного податку. А якщо взяти до уваги членів сімей, то будемо мати вельми суттєвий електоральний прошарок. Прошарок людей, які кормлять себе та свої родини не завдяки, а фактично в супереч державній політиці. Політиці на фактичне знищення малого бізнесу. Політиці, яка проводиться з вражаючою впертістю усіма урядами України вже більш ніж 15 років, незважаючи на їх політичну спрямованість та гучні заяви про підтримку малого бізнесу. Середній клас України це люди, які не розуміють чому в жодному місті, де є офіси пресловутого ДП «Документ», ніколи нема вільних місць у електронній черзі на сайті ДМС для подання документів на біометричний паспорт, у той час, як у офісах ДП «Документ» це без проблем, але майже у два рози дорожче. Не розуміють, чому для реєстрації лічильника на воду у ДП «Міськводоканал», треба нести добрий десяток усіляких довідок, включаючи довідку про склад сім’ї, для отримання яких треба оббігати чимало інших держустанов, в кожній з яких свої черги та вимоги. І це незважаючи на те, що лічильник придбаний та встановлений офіційно й на кошти власника житла, а не на державні. Не розуміють, чому треба вести усілякі незрозумілі форми обліку та контролю на найманих працівників, хоча ці наймані працівники мати та дружина самого ж підприємця, яким усі ці форми точно до дупи, а самі форми введені та затверджені ще постановами ВЦСПС першої половини 70-х років 20-го сторіччя. Вони зовсім не розуміють, чому максимальний дозволений річний розмір реалізації товарів та послуг для ФОПів, що працюють на спрощеній системі оподаткування, і який високопосадовці чомусь називають «дохід», менший, за фактичну місячну платню, що отримують з бюджету ті ж самі високопосадовців. Хоча, будемо відверті, вони добре розуміють для чого це потрібно. Бо все це має єдине коріння і назва цьому явищу – системна корупція. Корупція та казнокрадство.

Середній клас Україні дуже чітко розуміє, що мова та віра без економічної та політичної свободи, без свободи інтелектуальної, без рішучої боротьби з корупцією та розкраданням державних коштів та майна, без соціальних ліфтів та реальних можливостей розвитку людини, ведуть не до розвитку суспільства та економіки, а до зростання патріархальності та економічного занепаду країни. Це люди, які впевнені, що сильна армія – це, в першу чергу, сучасна армія, яка може бути побудована лише на основі сучасної економіки. Досвід таких країн, як Ізраїль, чітко показує, що сучасна, добре вмотивована армія може вщент розбити у десятки разів більші армії патріархальних країн та нанести ворогам нищівної стратегічної поразки. Бо сучасна армія вимагає не лише сучасної зброї, але й добре освіченого та інтелектуально розвинутого військовослужбовця. Такого, для якого, на відміну від одного відомого високопосадовця, що якимось дивним чином прямо з радянської казармі пересів на керівництво соціальним захистом, слово «ІТ» не є незрозумілою лайкою, на противагу від таких рідних та звичних, як «Рівняйсь! Струнко! Кроком руш!», а означає сучасні інформаційні технології та інформаційне суспільство, означає розвиток та шлях у майбутнє.

Середній клас України впевнений, що людина, яка почала свою діяльність на посту прем’єр-міністра з спроби знищити спрощену систему оподаткування та погіршувала можливості функціонування малого бізнесу усю свою каденцію, як першу, так і другу, не може бути провідником нового курсу, якими б прогресивним не були б новели цього «Курсу». Як не дивно для багатьох політиків, Середній Клас України має гарну пам’ять. Пам’ятаємо ми й «Маніфест середнього класу» політолога Юрія Романенко, й акцію «ДІСТАЛИ»грудня 2008, як раз під час другої прем’єрської каденції Юлії Тимошенко.

Середньому класу України вже «до не можу» набридла ота регулярна гра системних політиків у «хто зайвий», коли вони спочатку бігають, як оскаженілі, навколо стільця влади, а потім той, хто нарешті на нього заплигнув, починає усіма кінцівками гребти під себе усі можливі фінансові потоки. Саме проти цього середній клас виходив на Майдан у 2004, під час «Помаранчевої революції». Проти цього боролися й на Майдані 2013-2014 років під час «Революції гідності». Й зараз середній клас не вірить системним політикам, не вірить їх обіцянкам, а вірить тому, що бачить. Коли політики заявляють, що й без відчайдушної допомоги волонтерів, які як раз й були представниками Середнього Класу, армія змогла б вистояти під ворожим натиском у страшні перші роки російської військової агресії 2014-2015 року, а потім громадськість дізнається про корупційні схеми навколо «Оборонпрому», які у той же час кришували ці говірливі політики, то яка їм може бути довіра?

Середній клас України дуже добре розуміє, що черговий Майдан може стати катастрофою для країни, бо східні «брати» лише чекають того моменту, коли можна буде знову нанести чергового удару та відхапати ще щось, а якщо вийде, то й усе. І тому поява позасистемного кандидата, яким став Володимир Зеленський, зразу ж викликала значну підтримку саме цих людей. Чесно кажучи, смішно, коли деякі аналітики кажуть, що значна підтримка Володимира Зеленського у суспільстві пов’язана з образом кіношного героя Василя Голобородька, якого Володимир Зеленський зіграв у серіалі «Слуга народу». Це прояв повного нерозуміння того електорату, що на сьогодні підтримує Володимира Зеленського. Бо виборці чітко відрізняють образ героя серіалу, який до того ж й не був таким вже надто успішним та розумним у своїх вчинках та пропозиціях, від реальної людини. Єдине, що їх єднає – це позасистемність. Позасистемність, яка вже на сьогодні стала політичним мейнстримом у демократичних країнах Європи та Америки. Але головне те, що Володимир Зеленський сприймається саме як успішний представник середнього класу. Сприймається як людина, яка змогла досягти успіху не за рахунок дерибану того, що залишилось від СРСР чи розкрадання бюджету, а використовуючи власні таланти, власну підприємливість та власні організаційні здібності. І саме у цьому його успіх, і саме у цьому його харизма, і саме цим він завоював прихильність мільйонів громадян України.

Я не знаю, яким він стане президентом. Я навіть не впевнений, що він взагалі їм стане, хоча вірогідність виходу у другий тур у нього сьогодні найвища з усіх кандидатів. Але те, що феномен Володимира Зеленського чітко вказує на незадоволення середнього класу країни тою ситуацію, в першу чергу в економіці та суспільних стосунках, яка зараз склалася, та тим принциповим ігноруванням їх інтересів, яке майже відкрито демонструє діюча влада, не визиває сумніву. Саме це незадоволення й формує оту електоральну підтримку Володимиру Зеленського, яку ми бачимо зараз. І хто б не став Президентом України на цих виборах, він (чи вона) повинні чітко засвоїти, що в країні є середній клас, що він розумний, що він креативний, що він активний і достатньо потужний.. А головне, що той, хто ігнорує інтереси цього найактивнішого прошарку суспільства неодмінно відчує на собі усю міць його незадоволення.