148 поводирів у нікуди

Після спекотних днів настала прохолода, яка не по-літньому зустрічає відпочивальників на берегах морів від Рибаківки до Бердянська. Липень став незвично комфортним як для відпочинку, так і для роботи в полях, садах та на городах. Дощі продовжують радувати не тільки тих, хто працює на землі, а й мешканців, міст, даруючи їм приємну прохолоду та час від часу влаштовуючи черговий потоп через зношену ливневу каналізацію.

Але навіть літо не знизило напруги серед політикуму країн Польщі та України під час відзначення 70-х роковин Волинської трагедії. Польські активісти, скоріш на замовлення з Білокамінної, відтворили події 70-річної давнини, де показали, як підрозділи УПА знищують польське село. Реконструкція відбувалась неподалік села, де поляки вирізали українців, які проживали в ньому. Політика продовжує правити бал в історії, і бажання показати себе з кращого боку бере гору.

У 2003 році президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський досягли примирення і висловили всі вибачення та прощення у цьому делікатному питанні стосунків між двома народами. Та комусь не подобаються дружні відносини двох країн і те, що Польща постійно лобіює інтереси України в Європі. Тому піднімаються історичні події, яких чимало було у стосунках двох народів, і накручується ситуація. Українцям є теж, що згадати: це операції "Вісла", де полякам також можна пригадати багато неприємного.

Зрозумілі дії поляків показати власну націю в ролі жертви. Але як розцінювати дії 148 депутатів Верховної Ради - комуністів та регіоналів, які вимагають визнати дії українців геноцидом проти поляків під час Волинської трагедії. Правда, польський сейм проявив мудрість і викинув із резолюції некоректні формулювання стосовно українців. А про депутатів-підписантів перший Президент України Леонід Кравчук сказав: ""Це антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради". Вони назавжди залишаться зрадниками власного народу. Серед них і миколаївські депутати: Артем Ільюк, Микола Жук, Володимир Наконечний, Юрій Гержов, Микола Дзарданов. Вони вважають, що плювати у власну криницю - це верх регіонально-комуністичного лицарства. І давно значна частина українців вважає, що в країні править окупаційна влада, яка зневажає все національне і використовує Україну тільки, як територію для збагачення.

Врадіївські події це підтвердили і стали явищем у політичному житті країни. Хода з Миколаївщини пройшла Україною та привернула увагу до міліцейського безпредєлу. Правоохоронна система перетворилася в орган, якому довіряють менше 1% українців. Учасники "врадіївської ходи" зустрілися з міністром МВС Захарченком, який повернувся з відпустки і пообіцяв залишити в спокої людей, які штурмували районний відділ міліції. Учасники ходи продовжують протестні заходи в Києві. Представників із самої Врадіївки там майже не залишилось, але є багато ображених на міліцію з інших регіонів. Під час розгону протестувальників у чергове постраждали журналісти. І ця сумна тенденція лише наростає. Ще одного журналіста з Росії не пустили в Україну, бо він становить загрозу безпеці. Одночас Україною маніпулюють, використовуючи спецслужби чужих держав, і ніякої реакції. Російські політики відверто принижують країну, не визнають її та намагаються асимілювати її до "руського міра", але тут ні гу-гу. СБУ, на жаль, таких загроз не бачить, але затримує тих, хто виступає проти влади та показує її істинне обличчя.

Російські прикордонники потопили український човен та вбили 4 рибалок за 500 кг хамси на суму у 5000 гривень, що ті виловили у водах сусідньої держави. Така ціна життя українців: воно нічого не вартує для військових "братів" з Росії. Вони навіть ігнорують створення спільної комісії для розслідування. І поки українці не навчаться поважати себе, годі сподіватися, що тебе будуть поважати інші. На жаль, із нинішньою владою в Україні таке станеться не скоро. А галас, знятий у ЗМІ у зв'язку із арештом двох українських студентів, звинувачених у тероризмі, направлений лиш на дискредитацію країни і завершиться нічим, але осад залишиться.

Сили та протестів бояться навіть у Кремлі. Арешт Олексія Навального викликав протести та незгоду з діями влади. Після них прокуратура, яка і запроторила його за грати, попросила звільнити опозиціонера, що і зробив суд. Він відпустив опозиційного блогера і навіть дозволив брати участь у виборах мера Москви. Система, що працює у Кремлі, як годинник, дала збій або виникло протистояння кланів у середині влади.

Микола Азаров, який після зустрічі з Дмитром Медведєвим тішився, як дитя, її конструктивністю та хвалився результатами, піймав облизня. Росіяни не продовжили квоти на труби, з яких живуть українські олігархи. Кремль, відчувши реальні кроки України щодо підписання Угоди про асоціацію, вирішив посилити тиск на економічному напрямку, погрожуючи новими митами. А привід дав уряд Азарова своїми незграбними діями, намагаючись розв'язати проблеми бюджету підняттям ставок на імпортні автомобілі. Це викликало хвилю незадоволення з різних боків, дивідендів не добавило, а імідж попсувало та розв'язало руки багатьом державам у запровадженні мит проти України. Борючись за копійчані вигоди, вводячи непопулярні мита, владна команда розкрадає та транжирить мільярди, яких би з головою вистачило на розв'язання багатьох соціальних проблем у країні.

Призначення головою Конституційного суду ще одного донецького В'ячеслава Овчаренка, який у свій час загубив кримінальні справи Януковича, знищує навіть залишки довіри до судової системи. Хоч вона давно деградувала і працює лише на одну сім'ю.

Наближається 1025-річчя Хрещення України-Руси. Влада традиційно буде вшановувати це свято в обіймах Московської патріархії. Навіть Путін пошанує присутністю визначну подію в історії нашої країни, яку вони все намагаються примазати до Москви. Рух, що завершує об'єднавчі процеси і проводить спільні конференції, де обирає керівництво об'єднаного Руху, проведе вшанування події разом із прихожанами Української православної церкви Київського патріархату.

Святкування визначної події мало б стати ще одним об'єднавчим сигналом для влади і суспільства, та авторитет, що мають владні інституції, та їх дії поки що не сприяють цьому.