Щоб промисловість України ожила, потрібно прибрати рабські умови

Монополія Покупця набагато руйнівніше для економіки, ніж монополія Виробника. Монополія Виробника веде до розвитку виробництва, створення нових робочих місць. У прибутковий сектор приходять нові Виробники, і таким чином, ця монополія сама себе руйнує, породжуючи нові виробництва. Монополія Покупця з часом тільки посилюється, руйнуючи все навкруги. Вона призводить до скорочення і закриття Виробників і ніколи не породить ні нового Виробника, ні тим більше, нового Покупця.

Дійсно, сьогодні ситуація украй гнітюча. На жаль, вже питання можна ставити не про розвиток, а хоч би про збереження національної промисловості. Виробничі підприємства можна вже в Червону Книгу заносити, як зникаючий вид вітчизняної економіки.Итак, будемо черговими, двадцять шостий раз розвивати, піднімати і підвищувати. Але, щоб по справжньому змінити ситуацію на краще, необхідно розібратися і зрозуміти, що ж стало причиною занепаду, чому ми прийшли до такого підсумку, маючи найпотужніший промисловий потенціал на пострадянському просторі?

Лихі дев'яності роки в нашій економіці відмічені як період первинного накопичення капіталів. І накопичення це робилося, як правило, спекулятивними посередницькими угодами. Іншого і бути не могло. Відбувався перехід від соціалізму до капіталізму. Усі підприємства належали державі, і тут людям дозволили займатися бізнесом. У таких умовах єдино можливі напрями–це сфера послуг, дрібна торгівля і посередницькі торгові операції. Останній напрям виявився найбільш перспективним, особливо в промисловості. У Україні тоді працювала велика кількість заводів, фабрик, комбінатів.У них було багато грошей, і нікого не цікавило Що, у Кого і за Якими цінами вони закуповували. Для активних, комунікабельних людей, що мають широке коло знайомств, особливо в службах постачання, тоді був золотий час заробляння грошей і формування приватних власників на засоби виробництва.

У двохтисячних вже частина промислових підприємств збанкрутіла і закрилася, частина залишилося у власності держави, а інші перейшли у власність тих самих активних і заповзятливих людей, які в попередні роки щільно працювали з цими підприємствами за посередницькими схемами, і особливо по заліках енергоносіїв у божевільні часи бартерних угод. І якщо падіння ВВП до 1999 року зафіксоване на рівні 40 % до показника 1990 року, то аж до 2008 року спостерігався стабільний приріст, був досягнутий рівень 75% до цього ж показника.Власники промислових підприємств активно їх розвивали, впроваджували нові технології, будувалися навіть нові підприємства з використанням передових технологій.

При цьому деякі фінансово - промислові групи виявилися настільки успішні, що практично повністю монополізували цілі галузі економіки країни. Сформувався потужний олігархат. Декілька корпорацій повністю сконцентрували у своїх руках увесь гірничо - що добуває, металургійний, коксо - хімічний, нафто - газовий, паливний - енергетичний комплекси. Тобто, усі стратегічні галузі, які є основним джерелом валютних надходжень в країну. Таким чином, ці декілька холдингів виявилися і основними замовниками для інших промислових підприємств, які, по суті, опинилися в положенні рабів.Будучи монопольними замовниками, ці холдинги фактично знищували усю іншу промисловість, нав'язуючи своїм підрядникам і постачальникам такі умови роботи, які висмоктували у них усі обігові кошти і доводили їх рентабельність до нульового рівня, а частенько і до негативних показників. Така ситуація спочатку призупинила розвиток цих виробничих підприємств, а поступово привела до їх масового банкрутства і закриття.

От як виглядає стандартна схема економічного договірного рабства, розглянемо на прикладі:

1. Для участі в тендері, за кошторисною вартістю на 1 млн грн, Виробник перераховує на рахунок Холдингу 50 тыс грн, так зване «тендерне забезпечення».

2.Якщо Виробникові повезло, і в жорсткій боротьбі з конкурентами, він виграв цей тендер за ціною 800 тыс (як правило, з рентабельністю 3-4%, аби хоч як завантажити виробництво, щоб не закритися і забезпечити людей роботою і зарплатою). Після цього «щасливий» переможець перераховує Холдингу ще 120 тисяч– «гарантія виконання договору».

Таким чином, замість заробітку, Виробник, ще не почавши працювати, вже заплатив Холдингу заставну суму 170 тисяч!

3. Тепер Виробник приступає до роботи. Він за свої оборотні (чи кредитні) гроші закуповує усі необхідні матеріали, виплачує зарплати, розплачується з субпідрядниками, виплачує усі нараховані податки, які необхідно платити, незалежно від того, заплатили тобі зароблені тобою гроші або ні. І не дай Бог йому порушити терміни виконання робіт, штрафи досягають 30 відсотків!

4.Після того, як усі роботи виконані і акти підписані, отримуємо, що Виробник витратив 50+120+775 = 945 тис. грн своїх обігових коштів, в надії, що через 60 днів, якщо повезе, Холдинг поверне йому заставні 50+120=170 тисяч, і сплатить 800 тисяч за виконані роботи узгоджено тендерної калькуляції. Таким чином, Виробник заробить 170+800-945=25 тыс.грн.

Итак, заради передбачуваного заробітку в 25 тис., Виробник повинен заморозити на користь Холдингу, в середньому на 5-6 місяців, 945 тыс своїх обігових коштів. Таким чином, якщо Виробникові повезе, і Холдинг з ним розрахується (а таланить далеко не усім), то з урахуванням інфляції (чи банківських відсотків), Виробник, у кращому разі, поверне свої гроші. Ні про який розвиток тут вже говорити не доводиться. А при будь-яких збоях і затримках в платежах, Виробник опиняється у фінансовій ямі з усіма витікаючими наслідками.

Виробник, звичайно ж, може не погоджуватися на такі нерівні умови, що нав'язуються йому Холдингами. Але, у такому разі, він взагалі працювати не буде. Тому що, Холдингів всього декілька, інших Замовників немає, і пропонують вони однакові рабські умови. І у Виробника вибір не великий. Або закриватися відразу, Або старатися як - те виживати, поки усі обігові кошти не перетечуть на користь Холдингів.

На жаль, що залишилися ще в державній власності підприємства з деяких пір також узяли на озброєння фінансову стратегію Холдингів, і Виробникові пропонують працювати на таких же, убивчих для нього, умовах.

Так що ж потрібно зробити, щоб промисловість України ожила і почала розвиватися? Усього лише припинити це висмоктування обігових коштів Виробників на користь Холдингів.