"Наші" в місті, або кого атакує влада?

Запитайте, чому? Відповім: секретар міської ради, керівник міської організації Партії регіонів Володимир Коренюгин у своєму спічі недвозначно дав зрозуміти, що партія влади програє інформаційну війну . Кому?

На думку того ж В.Коренюгина, все інтернет джерела, які не дуже лояльні до правлячої партії і дозволяють собі критичні погляди на сьогоднішню політику, що проводиться місцевою і не лише владою, "контролюються" деякими ворожими силами(не інакше, як опозицією). А у ПР немає свого інтернет - ресурсу, який міг би "атакувати" опонентів.

Ну, немає.І що? Кого атакувати, за що атакувати, і, головне - навіщо атакувати?

Нетерпимість і страх критики - це взагалі погано. Нетерпимість критики влади сьогоднішньої, яка заявляє вустами свого лідера, Президента України про демократичні перетворення в суспільстві, - злочинна. І, крім того, - дивує, ні, вражає абсолютна упевненість не останньої людини в партійній иеархии в тому, що будь-яка критика обов'язково оплачується опонентами. Упевненість в тому, що не залишилося людей, в цьому аспекті - журналістів, які можуть подавати об'єктивну інформацію не за гроші опозиції, а просто, тому що так і є. І ще цікавий штришок: вже публічне ділення на "наших" і "чужих". Просто ксенофобія яка - те виходить.

- Наші партійці повинні триматися разом і усі повинні знати, що "наших" чіпати не можна, - заявив Володимир Коренюгин.Маючи на увазі ті ЗМІ, які владу не критикують, тобто лояльні. Дивні, якщо не сказати більше, переконання. У нас що, все "в шоколаді"? Люди стали краще жити, менше хворіти, більше заробляти? Миколаїв став менш брудним? Дороги ремонтуються вчасно і без крадійства? Или ніхто нічого не помічає? По - видимому, і тарифи не підвищуються? Ну, давайте подивимося, що там у нас хорошого в країні накопичилося.

Приріст в 11%, який продемонструвала українська промисловість за результатами 2010 р., глава держави і прем'єр, - міністр встигли охрестити справжнім проривом вітчизняної економіки, що свідчить про остаточний вихід з кризи. Успіхи українських промисловців і справді виглядають вражаючими на тлі їх колег з розвинених країн. Приміром, промисловість Єврозони минулого року показала лише 8%- ный приріст, США і Японії - не більше 6%. У нас - 11%! Ви помітили поліпшення на собі? Я немає.

І, тим, не менше, це офіційні дані. У 2010 році промисловість показала гідний результат. Коли б не одно "але": за високими показниками ховаються статистичні маніпуляції, головна з яких - спотворення інфляційних даних. Згідно інформації Госстата за результатами минулого року ціни виросли на 9,1%. Тоді як за розрахунками незалежних економістів(напевно, їм теж платить опозиція, - авт.)зростання цін в 2010 р. досягло 13-15%. Маніпулювання статистичними даними відбувається ще на етапі збору інформації. "Зазвичай, пік підвищення цін доводиться на кінець місяця. Приміром, згадаємо кінець квітня - переддень травневих свят і початок сезону фруктів і ягід, кінець серпня - підготовка до школи, нового ділового сезону, новий урожай, кінець грудня - підготовка до новорічних свят. В цей час ціни завжди йдуть вгору з - за підвищення попиту.А ось дані для обробки статистичним відомством збираються до 20 числа кожного місяця. Отже, статистика не фіксує реальної інфляційної картини досліджуваного періоду", - пояснює директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин виданню "Ділова столиця".

Із слів же аналітика "Eavex Capital" Андрія Патиоты, різниця між даними незалежних експертів і офіційної статистики відносно рівня інфляції пояснюється тим, що Госстат у своїх розрахунках орієнтується на вартість самих недорогих продуктів. Адже саме ціна соціальних продуктів регулюється державою. У результаті, не змінюючи(чи несуттєво збільшуючи) вартість таких продуктів, торговці "відіграються" на товарах дорожчого сегменту. Т.е. реальна інфляція для бідніших верств населення насправді виявляється нижче, ніж для забезпеченіших. А Госстат має на увазі саме інфляцію для бідних.Окрім того, фахівці допускають, що офіційна статистика може маніпулювати не лише даними про рівень цін, але і їх динамікою. Якщо ці процеси відбуваються одночасно, провести оцінку реального рівня цін навіть коли - нибудь в майбутньому буде неможливе. Приміром, ціна за місяць виросла з 1 грн до 1,2 грн, а в наступному - до 1,44 грн Припустимо, Госстат вирішив зафіксувати в першому місяці не 20%, а 10% зростання, тобто вартість в 1,1 грн Тоді в наступному місяці за базову він повинен узяти саме цю вартість 1,1 грн, і за його даними(якщо не буде ще одного спотворення) ціни виростуть на 31%, а в реальності - тільки на 20%. Справедливість відтворена, але уряд отримав потрібну цифру в потрібному місяці. Але де гарантія, що на 2 - й місяць за базову вартість буде узятий реальна ціна 1,2 грн, а не фіктивна 1,1 грн, а зростання на 0,1 грнпросто розчиниться? В даному випадку 10% зростання першого місяця назавжди зникають із статистики і ніколи вже не будуть враховані. Занижена інфляція автоматично покращує офіційні показники зростання промислового виробництва і національного продукту.

До речі, якщо нинішній уряд можна викрити в маніпуляціях з цифрами інфляції, то уряд Юлії Тимошенко, якщо хто пам'ятає, взагалі майже на півроку закрило офіційну статистичну інформацію, нічим свій крок не пояснюючи. Це так, до речі, щоб ніхто не подумав, що я підіграю "опозиції".

Цілком імовірно, що аналогічна практика підтасовувань буде використана і в нинішньому році, офіційні підсумки якого можуть виявитися не менш веселковими. Інша справа, що до реального стану справ в країні обнародувані підсумки не матимуть ніякого відношення. Для того, щоб забезпечити реальне зростання економіки, потрібні структурні реформи.Проте, у нинішньої влади, яка править країною майже рік, до цього дня немає певного і детального плану такого реформування. Так звані реформи, які широко рекламуються в ЗМІ("наших"), окрім припинення діяльності величезної кількості дрібних підприємців, обурення людей тарифами, зростанням цін на продукти харчування, проїзду в транспорті і загального погіршення рівня життя, нічого не принесли. Що буде дальший, можна тільки здогадуватися.

Днями я зіткнувся біля будинку з сусідкою, літньою жінкою. Вона протягнула мені листок паперу з проханням опублікувати звернення пенсіонерів декількох будинків до влади. Приведу лише декілька рядків:

"Ми, пенсіонери, отримуючи мізерні пенсії, обурюємося:як можна піднімати ціни на комунальні послуги? А жити нам на що? Или ви вирішили нас живцем в труну покласти? Для наших дітей і онуків немає роботи, по вулицях страшно ходити. Що ви зробили для людей? Ми вибирали нового Президента, думали, що житиме трохи краще, але на жаль. А вибори далеко. І чи доживемо ми до них"?

Ось такий крик душі. І ось хочеться запитати у того ж секретаря міської ради, кого він збирається атакувати? Цих пенсіонерів, які йому і його колегам по партії владу подарували? Втім, яка, по суті, різниця. Головне, визначитися з "своїми" і "чужими" і все буде "в шоколаді".