Євроінтеграція та російський примус до дружби

Наступила осінь. За вікном хмарно та прохолодно, дощі з грозами. Різко впали температури, особливо вночі. У вирій потягнулися ключі птахів, які провели літо на теренах нашої країни та виплекали потомство.

Дискусію викликала ініціатива міністра Табачника, який змавпував з росіян у неділю, 1 вересня, розпочати навчальний рік. Раніше таких дискусій не було, бо школи самотужки розв'язували цю проблему. 450 тис. першокласників та близько 3 млн. студентів-першокурсників сіли за парти, щоб надовго поріднитися у нових навчальних закладах з новими друзями та надбати нові знання. Незважаючи на відсутність роботи для випускників вишів, тяга до знань у батьків, які відправляють своїх дітей на навчання, не зникла. Більшість випускників не знаходять роботи за профілем, але продовжують прагнути знань та витрачати не тільки державні, а й власні кровні. Держава мало турбується, щоб забезпечувати робочі місця навіть тим, хто вчиться за бюджетний кошт. Більшість з них поповнюють ринки, або виїжджають за кордон, розчаровані внутрішньою політикою зайнятості в країні. Лиш умовно можна назвати безкоштовною освіту у школах, ранній капіталізм диктує своє: внески, благодійні побори.., такі реалії сьогодення.

22 роки незалежності країни багато що змінили у нашому житті, але тільки не ставлення чиновників до власної держави. Найбільше її свято для більшості громадян є просто черговим вихідним. Олігархічні TV-канали майже не згадували в цей день події не тільки кінця 90-х та часи розбудови української держави, поза увагою залишилися славні сторінки минулого нашої країни. Мало хто знає, що з Миколаєва чиновники стали їздити до Києва на святкування Незалежності України лише на 5-му році її існування. Святкування Дня Незалежності в місті корабелів було започатковане Народним Рухом у 1992 році до 2-ї річниці нашої державності. Тоді вперше разом із військовими рухівці пройшлись урочистою ходою від пам'ятника Т. Шевченку до пам'ятника М. Аркасу. Подібні святкування в той рік відбулись лише у трьох містах: Києві, Івано-Франківську та Миколаєві. А в 1994 році під час зміни влади в обласній адміністрації, за участю військових, жоден чиновник ні міської, ні обласної ради не прийшов на святкування. Військовий парад, тоді ще такі відбувалися навіть в обласних центрах, приймало керівництво Народного Руху України разом із активістами. А в 1995 році керівництво міської ради додумалось заборонити святкову ходу з нагоди Дня Незалежності, і тоді вона відбулась тротуарами міста.

У цьому році влада себе особливо не напружувала заходами до свята. Президент до цієї дати присвоїв звання Героїв України та роздав нагороди в областях в основному регіоналам та наближеним. Серед них мало тих, хто доклався до здобуття незалежності. Серед нагороджених - найкращий полковник Дмитро Табачник, син Генерального прокурора, брат Литвина, мама першого віце-прем'єр-міністра, депутат Юрій Іванющенко, міністр МВС Віталій Захарченко та інші.

За роки незалежності в Україні так і не відродилася кіноіндустрія, і власну історію можемо бачити лише в документальному кіно кінця 90-х, дубляжем українською виходить лише 70% кінокартин. У країні триває кіноекспансія сусідньої держави. Через фільми Росії споглядаємо на плин життя: хто і коли був президентом та вдивляємося в історію життя чужої країни.

Росія продовжує намагання прилучити Україну до Митного союзу. Воно наштовхувалось на супротив не тільки опозиційних сил, які традиційно сповідували європейський курс, а й владних, окрім п'ятої колони в середині регіоналів і традиційно комуністів, що взяли курс на Європу. Хоч перешкод на цьому шляху залишилось немало, а часу для їх вирішення зовсім мало, і багато залежатиме від порозуміння різних політичних сил.

Після розв'язання відкритої торговельної війни кількість бажаючих йти геть від Москви з кожним днем зростає. Тільки Азаров, як мазохіст, продовжує їздити до Москви та вислуховувати повчання кремлівських поводирів. Після вбивства трьох українських рибалок та оприлюднення фактів погоні, влада мляво заявляє про злочин російських прикордонників, які ведуть себе в Азовському морі, як сомалійські пірати.

Європейські політики, незважаючи на всі проблеми у внутрішньому житті України, все частіше заявляють про необхідність підписання Угоди про асоціацію. Але без вирішення проблеми ув'язненої Юлії Тимошенко зробити це буде складно. І від Януковича залежить прийняття рішення або направити її на лікування за кордон, або випустити, чого він просто не допускає.

У Москві з кожним днем наростає істерія про втрату України як одного з основних фундаментів для розбудови нового Євразійського союзу. Багато хто розуміє, що один раз вибір на користь Росії у 1654 році ми зробили і, за словами першого Президента України Леоніда Кравчука, відстали від європейських країн на 70 років і пережили непросту спільну історію з війнами та голодоморами, примусами до дружби. Більшості олігархів, які і так живуть в Європі, вибір на користь тоталітарної Росії смерті подібний. Значна частина простих росіян із симпатією ставиться щодо вибору України приєднатись до європейської спільноти. Вони не розуміють бажання власного керівництва їх країни примусити Україну до дружби. Такі дії лише поглиблюють прірву між колись близькими народами. Початок нової сесії парламенту має дати відповідь на багато інтеграційних питань. Депутатам належить прийняти закони, такі необхідні для підписання угоди про асоціацію.

Осінь, що розпочалася, не принесла сподіваних результатів і рухівцям, які не завершили розпочатого в травні об'єднавчого процесу. І тільки спільна мудрість та порозуміння колишніх однопартійців мають дати сподівані результати відродження Народного Руху України та повернення його до активної політичної діяльності.