«Ми живемо надією»: Інтерв’ю з жителем окупованого Херсону

прочтения: 23047
14.05.2022 18:55

Андрій (ім'я змінене) - житель Херсону. Він любить своє місто, як кажуть, не словом, а ділом, бо неодноразово йому допомагав. Тепер, коли в Херсон зайшли рашисти і окупували його, місто потребує допомоги, як ніколи. Андрій каже, що херсонці - народ сильний. Тримаються усі, чекають на Збройні Сили України і всією душею ненавидять тих, хто прийшов їх "звільнити". Від того прекрасного життя, яке було до окупації.

Яка вона - окупація? Про це Андрій розказав кореспонденту "Преступности.НЕТ". Читайте першу частину інтерв'ю.

МОЖЕ ТАК СТАТИСЯ, ЩО АРЕСТОВИЧ ПРАВИЙ

- Як ваші справи, як ви себе взагалі почуваєте?

- Почуваю себе достатньо важко, в моральному плані важко, тому що в місті багато окупантів, багато їхньої техніки, вони постійно їздять по вулицях міста, проводять патрулювання. В місті все більше і більше з’являється блокпостів. Раніше вони були за межею міста, в основному, але зараз вони є і по районам міста, в тому числі.

В переважній більшості так почувають себе і всі інші мешканці міста. Якось так.

- Українці спостерігали, як рашисти окуповують Херсон, було кілька заяв, що вже все, потім казали, що ні. Коли самі містяни відчули, що все, вони в окупації?

- Це було на початку березня. 1-2 березня. Але як? Вони прийшли і вони зовсім не знали, що їм робити з містом. Вони були розгублені. Ми бачили їхній страх. Вони боялись, вони ходили по вулицях і озирались. Їх було достатньо мало в місті, спершу. І вони навіть не знали, як правильно заходити в місто, бо заходили з двох сторін. Це з ТРЦ «Фабрика», де йшли великі бої з нашою територіальною обороною і ТРЦ, на жаль, зараз зруйнований, його немає. З іншого боку заходили з мікрорайону Шуменський, там теж були бої з нашою територіальною оборогу і загинуло наших 40 хлопців в скверику.

А так основні бої по стримуванню були на Антонівському мосту. Я думаю, ви чули. Там були бої, вони були тривалі, але, на жаль, стримували війська недостатня кількість наших військових. Бої тривали з 24 лютого по 1-2 березня.

- А в самому місті були наші військові?

- Не можу на 100% відповісти на це питання, але, наскільки я знаю, вони, звичайно, були, але, як на мене, невелика кількість. Не настільки велика кількість.

- Нещодавно Арестович сказал, что Херсон, серед іншого, м’яко кажучи, упустили.

- Так, я знаю. І, може так статися, що Арестович правий. Скоріш за все, так воно і вийшло. Але ви розумієте, я не можу сказати, я не військовий, не володію цією інформацією, але, бачите, Херсон взяли легко. Незважаючи на важкі бої на Антонівському мосту, на героїчні бої на околицях міста.

У НИХ НІЧОГО НЕ ВИХОДИТЬ

- Як змінювався настрій людей протягом окупації?

- Коли почалася окупація, у нас були величезні мітинги, на вулиці виходили тисячі людей, на центральну площу нашого місту – площу Свободи, як раз там знаходиться будівля нашої обласної адміністрації, яка була захоплена, вони там розмістили свій штаб, свою військову техніку. Саме туди виходили люди, вони стояли обличчям до обличчя з окупантами і казали їм, що вони думають. В достатньо жорсткій манері. Були такі потужні мітинги, вони були приурочені до дат, з якими був пов'язаний так званий референдум, який так і не вийшов, і не вийде, я думаю.

- Чому?

- У них нічого не виходить. Вони оголошували кілька дат – це була середина березня, кінець квітня. І, бачите, нічого нема. Можливо, вони ще планують, але провести референдум при такому опорі людей практично неможливо. Вони просто не зберуть потрібну кількість людей, які будуть голосувати. Вони не зберуть комісії для референдуму. Опір населення просто неймовірний, вони його не можуть подолати.

Щодо настрою населення, все ж таки окупація тривала. У нас велика кількість населення, за словами міського голови нашого, поїхала, це близько 40%. І більшість виїжджає населення проукраїнських поглядів. Але все-таки велика кількість людей залишається з проукраїнськими поглядами. З багатьох причин. Хтось, наприклад, не хоче залишати своє місто, розуміє, що місто може бути просто пусте і його морально захопити буде набагато легше. Це те, чого так і не домоглись окупанти. А у когось просто немає можливості виїхати. Хтось не може настільки ризикувати, щоб перетинати лінію фронту, де йдуть бойові дії, перетнути величезну кількість блокпостів, які йдуть вздовж лінії вогню. Це дуже ризиковано, на блокпостах можуть просто захопити, викрасти людей. Тому люди залишаються у місті.

І зараз ми живемо надією. Ми дуже віримо і сподіваємось на те, що Херсон звільнять. Це звичайно залежить від нашої армії і ми віримо. Оптимістично налаштована більшість людей, хоча є такі песимістичні погляди, причому ми знаходимось у певному інформаційному вакуумі, у нас не працює українське телебачення і радіостанції. Також періодично зникає мобільний зв'язок, буває на добу, або навіть дві ми не маємо зв’язку. Такі старі радіоприймачі, наприклад, як у моєї бабусі, вони ловлять на середніх хвилях, а так, в принципі жодна радіостанція не працює. Все ж таки це впливає на людей похилого віку. Доступу до інтернету у них немає і трішечки це на них має вплив.

- Тобто є тільки російські канали?

- Так. І є ще один наш місцевий канал ВТВ, він український, але нещодавно там було інтерв’ю з колаборантами. Тобто канал веде мовлення українською мовою, є українські новини, але, скоріш за все, він контролюється окупаційною владою. Більше у нас українських каналів немає.

- А що показують по російських каналах?

- Ви знаєте, я не хочу це дивитись. Але, як мені кажуть, там показують повну нісенітницю різну, і немає сенсу це дивитись. Але так, хтось дивиться, наприклад, люди похилого віку. У них просто немає інтернету, або вони не можуть ним користуватись. Наскільки це справляє на них враження, я не можу відповісти. Але, наприклад, стосовно моєї бабусі, не дивлячись на те, що вона знаходиться в інформаційній блокаді, вона тримається. Їй 85 років, вона пережила нацистську окупацію, і зараз теж переживає, але вона тримається, вона велика молодець.

- Це жах, пережити дві окупації за одне життя…

- На жаль, так воно і є. І, як ви розумієте, зараз багато людей похилого віку переживають повторну окупацію.

- А ваша бабуся порівнює? Нацистів і рашистів.

- Вона проводить паралелі і вважає, що це майже одне і те ж саме. Методи однакові. Вона слухає радіо, ми до неї приходимо в гості, розповідаємо новини, розповідають родичі і друзі. Вона молодець.

- Щодо мітингів, щоб закрити питання. Ми бачили на початку було багато мітингів, вся Україна була у захваті від вашої сміливості. Як зараз ситуація з мітингами?

- Зараз мітинги не відбуваються, тому що десь в кінці березня мітинги починали жорстко розганяти. В людей просто відкривали вогонь, кидали світло шумові гранати. Були поранені, викрадені. Катовані. Тому зараз мітинги не відбуваються. Але в останній час, наприклад, в кінці квітня все ж були невеликі мітинги, але їх також жорстоко розігнали.

- Це був мітинг проти референдуму?

- Ну, цей мітинг так, він був приурочений до однієї з дат проведення референдуму. Це було 27 квітня. Його теж дуже жорстко розігнали. Теж були травмовані, поранені і викрадені люди. Після мітингу окупанти їздили по вулицях міста і виловлювали активних людей, учасників бойових дій і так далі.

ОКУПАНТИ ПРОСТО ПЕРЕЛІЗЛИ ЧЕРЕЗ ВОРОТА І ВИБИЛИ ДВЕРІ

- Заходять в квартири і забирають людей?

- Я вам можу навести яскравий приклад – нещодавно окупанти прийшли до моїх сусідів. Сусіди як раз встигли виїхати на підконтрольну територію, але приїхали вісім озброєних солдатів у повній військовій амуніції і тупо залізли у домівку.

- А сусіди активісти?

- Справа в тому, що ні ми, ні сусіди не знають, чому до них приходили. Вони не були помічені в якійсь активній діяльності. Так, мають проукраїнську позицію, радіють з приводу успіхів нашої армії, але чому до них прийшли – це дуже цікаве питання. І, знаєте, ми зупинились на тій точці зору, що вони помилилися просто.

- Тобто хотіли до когось іншого?

- Так, я думаю, що так і було, але подивимось, що буде далі. Окупанти просто перелізли через ворота, і вибили двері, так. Провели обшук у будинку і пішли.

- А бачили, може щось забрали з собою?

- Наскільки я знаю, ні. Приходили родичи до сусідів, подивитись. Все лишилось на місці, тільки були перебрані речі, відкриті шафи, а так все залишилось на місці.

- А особисто у вас був контакт з окупантами?

- Особисто у мене був. Не можу сказати, за яких обставин, там була цікава історія, вони можуть впізнати. Історія була пов’язана з моїми діями і з діями моєї подруги. Я можу сказати те, що нас зупинили на вулиці і перевірили телефон.

- Як вони себе ведуть?

- Вони себе ведуть по-різному. Мені розповідали, були випадки, коли вони зупиняли на блокпостах і дуже чемно розмовляли. Бажали гарної дороги і так далі. А на інших блокпостах відбувається зовсім інша ситуація. Не знаю, від чого це залежить, може від самих військових. Але справа в тому, що вони все ж таки намагаються бути лояльними до самого населення, щоб саме населення було лояльним до них. Тобто у них немає настільки жорстких дій, які були в містах на Київщині. Це я кажу про місто. Що відбувається у селах, там ситуація набагато складніша. Ми всього не знаємо, дізнаємось після деоккупації. В селах вони себе ведуть по-іншому. Вони грабують, вони заходять до людей в хати і кажуть: «Ми тут будемо жити». Проводять викрадення людей, тортури. Викрадають владу. І гуманітарна ситуація в селах набагато важче. Є села, особливо правий берег Херсонщини, там де якраз ведуться бойові дії, там набагато важча ситуація. Кілька сел взагалі зруйновано. У інших немає ліків, продуктів харчування, і так далі. В Херсоні с цим трішечки легше. В Херсоні є продукти, правда, останнім часом почали з’являтися російські продукти. Завдяки волонтерам ліки все ж таки якось потрапляють до міста. Яскравий приклад – моя мама, яка хворіє на цукровий діабет. Вона звернулась до волонтерів і через кілька тижнів не всі, але більшість ліків вона отримала. Безкоштовно.

- Як волонтери потрапляють у місто?

- Дуже важко. Як кажуть «окольними путями», з сел. Іноді їх зупиняють на блокпостах. Була така ситуація, коли їх зупинили окупанти і забрали все, що вони везли в місто. А там величезна сума. Якщо я не помиляюсь, там було товару тисяч на сім-вісім доларів. Вантажівку захопили на шляху до Херсона і просто забрали собі. Такі ситуації бувають. Волонтерам дуже складно потрапити в місто і дуже складно надати допомогу.

- А є в Херсоні пункти місцевих волонтерів?

- Є місцеві волонтерські пункти, але вони сховані. Тому що окупанти можуть прийти в цей волонтерський пункт і все забрати. Місцеві знають контакти волонтерів, це по-перше, по-друге, волонтери самі виходять на людей і допомагають тим, чим можуть. До окупації у нас були величезні волонтерські центри, в одному з них я якраз працював – в центрі підтримки тероборони. Там була величезна кількість людей і допомоги, яку несли просто жителі міста. Вони несли одяг, продукти харчування, надавали гроші. Підтримка цих пунктів від місцевих була величезна. І такі величезні центри були до окупації, зараз вони маленькі, локальні і намагаються працювати приховано. Тому ще це небезпечно, в першу чергу, для самих волонтерів. Деякі волонтери виїхали з міста, працюють віддалено.

НЕМАЄ У ОКУПАНТІВ ПІДТРИМКИ

- Як ви думаєте, може їхня жорстокість в селах і лояльність в місті пов’язана з тим, що вони хочуть провести референдум в Херсоні, а в селах їм байдуже, як до них відносяться?

- Я так і думаю. Що в Херсоні вони себе ведуть більш стримано, бо їм потрібна підтримка населення. Якої немає. І не буде.

- До речі, чи є у вас в місті люди, які підтримують окупантів?

- Звичайно такі люди є. Їхній відсоток маленький або дуже маленький. Стосовно мого кола спілкування, всі підтримують Україну. Всі. Це дуже класно. А от, чому така маленька кількість людей, які підтримують окупантів, бо люди побачили, які насправді росіяни. Їхні методи і підходи до всього. Вони побачили все і я, в першу чергу кажу про людей похилого віку. Немає у окупантів підтримки. Якщо такі люди є, то їх дуже мало, вони там собі тихенько на кухні це обговорюють. А в публічний простір вийти вони просто бояться. Це я кажу за простих мешканців.

Щодо колаборантів. Ну, от витягли цього Сальдо. Колишній мер міста, він був три терміни, якщо я не помиляюсь. В 2012 році він потрапив у Раду від «Партії Регіонів». І зараз у нього є партія «Блок Сальдо», яка заборонена вже законодавством. Але вона була в міській раді і обласній раді. Точніше, була до окупації.

Після окупації всі депутати, які були в цій партії, вони просто з неї вийшли. Також як вийшли із «ОПЗЖ». Це був саморозпуск. Сальдо залишився, десь сховався на два місяці, і от нещодавно в кінці квітня – це було вже два місяці окупації, працював наш мер – Ігор Колихаєв, він залишався і працював, над міською радою був наш прапор. На відміну від обласної ради, яку захопили однією з перших, міська рада працювала. В кінці квітня захопили будівлю міської ради, зняли прапор і поставили свого так званого «мера» - Олександра Кобиця. І, головне, знаєте, ніхто навіть не бачив його фотографію. Ніхто не знає, як він виглядає. Журналісти намагалися проводити розслідування, хто він, якогось знайшли Олександра Кобця від партії «Голос», але виявилось, що це не він взагалі. А хто є той Кобець, ніхто не знає. Начебто місцевий, але якийсь час жив в Москві і ніби-то працював в силових органах, але це не точно.

А Сальдо знають всі. Навіть коли були вибори місцевого голови, він вийшов у другий тур, але програв Колихаєву. Підтримка у Сальдо була, не скажу, що величезна, але була. Зараз підтримки немає. Навіть ті, хто його підтримував, зараз не підтримують.

-Тепер які у людей щодо Сальдо настрої?

-Люди кажуть, що його хочуть просто повісити, бо він чмошник.

-А він взагалі виходить до народу?

-Ні, нічого такого не було, він боїться. До народу не виходив. Він давав інтерв’ю російським видавництвам. Ось тільки сьогодні (9 травня - ПН) вони організовували свій шабаш, якраз там він був, трішки пройшовся, там у нас алейка є така від пам’ятника танку до Вічного вогню. Вони пройшлись по алейці, постояли біля вогню і на цьому все.

-Була охорона?

-Величезна кількість озброєних солдатів, техніки, на будівлях біля Парку Слави стояли снайпери. Це те, що можна побачити по фотографіях, бо особисто я взагалі сьогодні не виходив із дому. Це все, що стосовно Сальдо. Ще один у нас є екземпляр – Кирилло Стрємоусов, може чули. Місцеві називають його клоуном. У нього є свій YouTube канал, його знають в вузьких колах, і зараз він є заступником коменданта Херсонської області.

-Як ви думаєте, на що ці люди розраховують? В’язниця для них – це ж лише питання часу, причому це мінімум, що їм світить. Якщо не попадуть у руки людей, які роздеруть їх на шматки. Невже вони цього не розуміють?

-Це дуже цікаве питання, я багато думав, на що вони можуть розраховувати. Я думаю, є дві є причини і, можливо, вони пов’язані між собою. Це, все ж таки, ідеологія, вони можуть бути прибічниками цієї ідеології рашизму. І гроші. Можливо ці причини пов’язані одна з одною. Але я не думаю, що їм багато платять, ну, звідки гроші? Тому, може це все-таки ідеологія.

-Може бажання мати владу? Хоча б тимчасову.

-У Сальдо була влада. Він мав, все-таки, певний вплив. А тепер все. Про Сальдо є ще така версія, що він ще на початку агресії, це був 2014-15 роки, отримував певну кількість грошей з росії, саме на проросійську і антиукраїнську діяльність. Але щось пішло не так, і тоді саме місцеві мешканці відстояли місто. Можливо йому зараз просто нагадали про це і сказали, що має відпрацювати. Є така ще версія.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ

Спілкувалася Юлія Акимова, спеціально для "Преступности.НЕТ".

    Фотофакт