«Простими словами»: Як працює ППО, чому не всі ракети вдається перехопити та що робити, щоб захистити своє життя

прочтения: 14925
05.08.2022 11:10

Деякий час у миколаївському сегменті соціальних мереж шириться думка, що Миколаївщина не так сильно захищена з повітря, як інші регіони. Доходить до того, що пишуть про те, буцімто наші системи протиповітряної оборони передали захищати київську владу.

Щоб знайти відповіді та «простими словами» пояснити, як працює українська та миколаївська ППО, ми поспілкувалися з експертом, який має досвід військової служби в армії оборони Ізраїлю. У короткій бесіді ми дізналися не тільки про те, як працює ППО, чому не всі ракети вдається перехопити та що робити, щоб захистити своє життя, а і торкнулися теми того, як система протиповітряної оборони працює в Ізраїлі, який славиться своїм «Залізним Куполом».

На прохання співбесідника, ми не розкриваємо його особу.


- Коли починаються дискусії щодо ППО, то експерти з соцмереж відразу наголошують, що варто розуміти, що є ПРО та ППО. У чому різниця?

- Все просто. ППО – це протиповітряна оборона. ПРО – це протиракетна оборона. Коли говорять про ПРО, то мають на увазі засоби, які розроблені для того, щоб перехоплювати ракети. Якщо говорити про те, що є на озброєнні в Україні, то у нас є «Буки», С-125, С-300 та, дай Боже, нам нарешті передадуть норвезькі NASAMS. Йдуть розмови про те, що, можливо, ми отримаємо ще Patriot по ленд-лізу. До цього треба ще додати ювелірну роботу наших пілотів штурмовиків, які досягли майстерності у збиванні ворожих ракет. На цей момент це наша ППО. Всі ці комплекси мають змогу фіксувати ракети та їх збивати. Також у нас є переносні комплекси. Це Stinger, які ми отримали від партнерів, і комплекс радянського зразка «Стріла». Ними також можна збити ворожий снаряд. Питання у тому, чи ми зафіксували ту ракету. Коли говорять про ППО чи ПРО, менш важливий момент – засіб, який перехопить ту чи іншу ракету. Набагато важливіші саме пеленгуючі системи. Дуже важливо, щоб у нас були засоби, які можуть за досить маленький проміжку часу з моменту запуску ракети її зафіксувати.

«Бук»
С-125
С-300

- Ви кажете щодо перехоплення, тому, думаю, важливо простими словами описати, як взагалі працює ППО. Який принцип її роботи?

- Все працює у системі. Є комплекс, який запускає ракету на перехоплення. Біля нього командний пункт та радар. Радар – це очі ракети. Він фіксує ціль на перехоплення. Ця інформація приходить на командний пункт, де відповідно дають наказ запустити ракету на перехоплення. Щоб ще простіше: уявіть собі автостраду, по якій їде автомобіль з однієї сторони, який ми умовно назвемо «ворожа ракета». З іншого боку, нам, щоб знешкодити ворожу ракету, треба випустити автомобіль назустріч. Щоб вони зіткнулися. Ось так і відбувається перехоплення. Питання у тому, чи ми зафіксували вихід цієї ракети, коли ми її зафіксували, і чи є у нас відповідна кількість часу на виконання певних дій.

Тобто все залежить від моменту пеленгації, коли ми побачили ракету: чи при її виході з місця запуску, чи ми її вже зафіксували у повітрі, яка у неї траєкторія, на який відстані вона знаходиться до умовного базування нашої ППО. Дуже багато факторів. І їх треба розуміти, як і те, що ідеальних умов на війні не буває. Ідеальні умови – фіксація ворожої ракети у момент її виходу. Але до цього всього, є багато інших моментів, які впливають. Наприклад, погодні умови. Ворог може використовувати засоби, які будуть перешкоджати нашій пеленгації. Дуже багато факторів включається і сказати відверто, наші хлопці-ППОшники працюють у дуже важких умовах.

- Яка ідеальна швидкість перехоплення?

- Це залежить від засобів, які в нас є, і від того, що по нам запускають. Це грає велику роль. У кожної ракети є своя швидкість польоту, своя траєкторія. Тут вже треба заходити в дуже складну теоретичну базу і розбирати кожну ракету по технічній характеристиці (швидкість, дальність польоту, висота, траєкторія). У кожного засобу ураження є свої особливості.

- Ракети, які останнім часом запускають по Миколаєву – С-300. Наскільки мені відомо, вони були розроблені якраз для перехоплення ракет. Чи можна їх запеленгувати?

- Так, С-300 – це ракети, які використовують у комплексах ППО. Їх можна запеленгувати. По них можна спрацьовувати. Але тут знову треба взяти до уваги кілька факторів. По-перше, ця ракета у своєму задумі не має робити те, що вона робить. За часів радянського союзу були певні випробування, що вона може бути ударною ракетою. Але навіть тоді сказали, що це недоцільно. Ця ракета вважається досить просунутою. Вона має певну електронну начинку. Її можна назвати «розумною» ракетою. Звичайно її можна запеленгувати. Але для того, щоб зрозуміти, чому її важко запеленгувати та збити, варто звернути увагу на те, що по нам стріляють двома видами ракет – крилатими та балістичними. Наші експерти вже не раз пояснювали різницю: крилату ракету легше збити, важко запеленгувати, а балістичну – і важко запеленгувати, і важко збити. В чому різниця? Крилата ракета може летіти як літак. Вона може рухатися, оминаючи ландшафт. Балістична ракета летить по траєкторії, яка нагадує дугу. Ракета підіймається на певну висоту, випалює паливо і просто падає вниз. Це додає їй можливості нанести більше збитків, бо вона переходить у вільне падіння і там працює фізика – вага ракети, висота, земне тяжіння. Ракета пришвидшується, несе бойовий запас і коли досягає землі, то наносить ураження. І тут включається момент пеленгації. Якщо ракета підіймається на певну висоту, то ми можемо її втратити.

- Крилаті ракети, як ви сказали, коли летять, то оминають ландшафт. Тобто ці ракети можуть змінити траєкторію, а значить і ціль ураження у ході польоту?

- Так. Просунуті ракети можуть виконувати ці функції. Для цього вони й робилися. Їх називають крилатими, тому що своєю формою вони нагадують літак. Балістичні ракети можна порівняти з великою рогаткою, з якої запускають камінець, який просто летить по своїй траєкторії. Так, є деякі балістичні ракети, які можуть вистрілювати якісь пастки, щоб їх було важче збити, можуть робити інші певні дії, але в основному балістична ракета – великий камінець.

- Які пріоритети захисту у ППО? Є гучні заяви про те, буцімто Миколаїв ніхто не захищає, все ППО стягнули до урядового кварталу, захищати умовно Зеленського. Чи це так?

- Ні, ППО не стягнуто на територію Київської області. У нас є достатня кількість засобів ППО, які рівномірно та доцільно розповсюджені по всій території України. Звичайно, є певні обʼєкти, які в першу чергу потребують захисту. Наприклад, атомні електростанції, бо всі ж розуміють, що потенційне потрапляння ракети в АЕС – це небезпека не тільки для цілого регіону та України, а й для багатьох інших країн. Також додатково захищаються обʼєкти критичної та військової інфраструктури, бо від них залежить життєдіяльність та захист країни. Пріоритетний захист є і в органів влади, від яких залежить координація дій населення. Це не значить, що якщо ракета буде летіти до житлового будинку, то її не зібʼють. Просто треба памʼятати, що кожна людина має дбати про власну безпеку і не нехтувати сигналами повітряної тривоги, а йти у безпечне місце. Проблема Миколаєва та Миколаївської області у тому, що ворог близько. Ворог близько і час реагування наших сил на ту чи іншу ракету, ту чи іншу загрозу, він набагато менший, ніж у Києві. Наші хлопці у Миколаївській області мають відреагувати вже, «на вчора», а у Києві, скажемо жартуючи, хлопці можуть чашку кави заварити.

- Як і обрати спосіб для збиття цієї ракети.

- Так. Тобто чим далі стоїть засіб ППО, тим більше часу у нього є для того, щоб знешкодити відповідну ракету. Ми знаходимося досить близько. Тому у нас все має відбуватися дуже швидко. Це по-перше. По-друге, треба розуміти, що особливо у Миколаївській області ППО не буде стояти на одному місці. Хлопці повинні постійно пересуватися, міняти точки. Тому що коли та чи інша система відпрацювала, то вона себе викрила і їй потрібно рухатися. Іноді ворог може просто у бік Миколаєва випустити відразу пʼять ракет і почати пеленгувати, звідки ми випускаємо ракети на перехоплення. Відповідно, у той самий район може зайти інша група ракет, щоб знищити ППО. Адже ППО України для російської федерації зараз є великою проблемою. Якщо подивитися на те, як розвивалися військові дії, то у перші дні війни росіяни відчували себе досить вільно. Вони залітали на нашу територію літаками та гелікоптерами. Зараз вони собі такого дозволити не можуть, бо є ППО, є українські військові, які набили руку і вміють нею якісно користуватися. Тому кожний літак та гелікоптер, який увійде в зону дії ППО, буде запрошений на посадку на наших, не дуже комфортних для них умовах.

- ППО сама себе захищає?

- Звичайно, але потрібно враховувати той момент, що є таке поняття як перевантаження ППО. Наприклад, у нас є 30 ракет, які стоять на бойовому чергуванні. І тут ворог по нас запускає одночасно 60 ракет. Тобто, фактично ми зможемо збити лише половину. Інша половина впаде. Таким чином пробиваються навіть найсильніші системи ППО. І все. Щоб знову мати змогу збити ракету, потрібно перезарядити систему. А це все час. Іноді буває таке, що неможливо збити, тому що відстріляли все і системи пусті.

- Чи пов'язане вмикання сирен з ППО? Є нарікання, що спочатку падають ракети та снаряди, а лише потім вмикається повітряна тривога. Чому так?

- Так, гучномовці та ППО пов'язані, тому що мова йде про ті самі радари, які пеленгують та стежать за ситуацією. Повторю, що тут треба не забувати, що ми дуже близько до ворога. Плюс, є людський фактор. І третє – ми не завжди можемо вчасно побачити ракету. Тобто від моменту, коли ми її побачили, визначили, що це саме ракета, а не щось інше, і до моменту натискання кнопки, яка запускає повітряну тривогу, проходить певний час. Треба розуміти, що самі ракети для пеленгації на радарі видно як маленькі цяточки, й навіть досвідчена людина повинна витратити деякий час, щоб розібратися та впевнитися, що це саме ракета. Все це відбувається за допомогою екранів. Це досить важко.

- Тобто спочатку ракета пеленгується, її бачать ті, хто відповідає за ППО, а потім командний пункт вирішує, чи повідомляти про тривогу? І паралельно з цим вирішує, чи випускати ракету на знешкодження, чи ні?

- Так.

- Чи є системи, які автоматично все це роблять?

- Системи такі є. У якості прикладу можна навести «Залізний Купол», який є в Ізраїлі й дуже розпіарений в Інтернеті. У нас в Україні дуже люблять підіймати хвилю хайпу, кажучи, що саме це нам потрібно, що це наш порятунок від «прильотів». Система дійсно дуже цікава. Вона надає хороший захист. Але і там сидить людина, яка керує системою. Система дуже автоматизована і керує багатьма процесами. Але остаточне рішення щодо перехоплення тієї чи іншої ракети все одно приймає людина. Її можна переводити у повністю автономний режим. Але можуть трапитися такі моменти, як був кілька років тому, коли «Залізний Купол» навівся на свій же літак F-16 і просто людина вчасно втрутилася і запобігла трагедії.

- Літаки також вважаються цілями ППО?

- Так. Саме тому у нас над Україною введена безполітна зона. Тому що ППО в бойовому стані може запеленгувати цивільний літак і «захотіти» стріляти. Тому цивільні літаки могли бути ще однією загрозою та відвертали б увагу від пеленгування тих чи інших ворожих обʼєктів.

- Ви згадали систему «Залізний Купол». Нещодавно, міністр обороні Рєзніков сказав, що «Залізний купол» - не панацея для України, тому що він відбиває саморобні пристрої, зроблені у гаражах. Разом з тим, в Ізраїлі є не тільки «Залізний Купол». Там є певна кількість ступенів захисту. Та сама «Праща Давида». Можете розповісти, як працює ППО в Ізраїлі, та як Ви вважаєте, могли б ми використовувати аналогічні системи оборони?

- Згодний з паном Рєзніковим на всі сто відсотків. Більше того скажу, нещодавно було інтервʼю посла Ізраїля в Україні, якому теж ставили питання щодо «Залізного Купола» і він казав все те саме, що міністр оборони. «Залізний Купол» більш відома система, «Праща Давида» – більш стара система, яка була отримана на озброєння у 2009-му році, а «Залізний Купол» у 2011-му. Це ті системи ППО, про які говорять у відкритому просторі. Там є інші системи, які назвати я не можу. Можу сказати тільки те, що Ізраїль зараз почав дуже активно розробляти можливості використання лазерної ППО. Це коли лазер наводиться на ціль і збиває її. Ці системи працюють як єдиний орган.

У «Залізного куполу» є свій обсяг роботи. Він з самого початку розроблявся для перехоплення малих цілей: ракет РСЗО, реактивних мінометних мін, для того, щоб здійснювати оборону для просування наземних військ. Саме такими снарядами і йдуть обстріли з боку Сектора Газа, тому, коли немає завдання «прикривати» сухопутні війська, то він здійснює захист населених пунктів.

У «Пращі Давида» своя зона відповідальності, у ще однієї системи також свої завдання. Це багато ешелонована система протиповітряної оборони. «Залізний Купол» збиває одні снаряди та ракети, інші – інші. Відповідно до цього у них все налаштовано і працює як єдиний механізм. Все запускається від одних радарів, які визначають ціль, на яку випускають перехоплення. Тут я хочу дещо зазначити, згадавши закордонний досвід. За останні п'ять місяців війни я чув багато схвальних відгуків про «Залізний Купол», що він класно працює і це саме те, що нам необхідно. На жаль, ні. Не все воно так класно працює і не все воно збиває. Понад рік тому, у травні було загострення на території Ізраїля, і з боку Сектора Газа, тоді за одну ніч було випущено відразу 1200 ракет. Це дуже велика кількість ракет, яка побила рекорд за кількістю випущених ракет за часи всіх конфліктів. Було збито тільки 90 відсотків ракет. Тобто частина ракет впала на міста Ізраїля. І вони заподіяли шкоду.

До чого це я? Не дивлячись на те, що у Ізраїля є така система ППО, коли там лунає протиповітряна тривога, то треба йти в укриття. Там люди не продовжують своє життя, сидячи у кафе за кавою. Люди піднімаються зі стільців і рухаються у зону, де можна укритися від удару. Тому що навіть маючи надкруті системи, існує вірогідність, що ракети не будуть перехоплені. Саме тому у ізраїльської влади, на випадки загострення конфлікту, є програми відселення населення з територій, де будуть вестися бойові дії. Тобто це комплекс дій. Сподіватися на одну тільки ППО – це погана ідея.

Наші люди повинні розуміти, що коли лунає повітряна тривога, то треба перейти в укриття. Ні одна система ППО не дає стовідсоткової гарантії, що ракета буде перехоплена, особливо в умовах жорстокого та кровопролитного конфлікту, коли ворог навіть не дивиться, куди він стріляє, а просто стріляє масово. Сьогодні росіяни починають спускатися на рівень тих чуваків з Гази, які просто пуляють самопалками. Запуски, зокрема по Миколаєву, ракет С-300 мені дуже сильно нагадують те, що відбувається, коли стріляють з Сектору Газа.

- Після загибелі від цієї ракети подружжя Вадатурських, думка щодо точності згаданих вами ракет розділилася. Наскільки, взагалі точні ракети С-300?

- Як кажуть, «і палка раз в рік стріляє». Ці ракети, з того, що бачив особисто, не дають сильний «разброс». Тобто цю ракету можна навести досить влучно. Не забувайте, що це не перше застосування цієї ракети. Орки також вчаться. Вони розуміють, що мають вчитися, бо вони отримали досить добре по зубах. Їм треба підвищувати свою ефективність, і, на жаль, іноді вони це роблять. Особисто я думаю, що це була здана точка. Спрацювали два фактори: координати і влучний постріл. Сама ракета С-300, на щастя, не має досить багато вибухової суміші, щоб нанести суттєвих уражень, хоча, звичайно, вона їх завдає. Можливо, вони доопрацьовували її щодо точності, бо вона не була розроблена для відпрацювання по наземних цілях.

- Які задачі у навідників?

- Передати координати й потім надіслати фотозвіт. Тому влада і закликає не фіксувати на фото місця «прильотів». Адже орки по цій інформації роблять висновки щодо того, чи правильно вони відстрілялися. Коли летить ракета, на неї також багато чого впливає: вітер, вологість повітря, радіоперешкоди, інше. Це все вкупі може вплинути на те, куди саме влучить ракета. Щоб не дати додаткової інформації ворогу, щоб той не міг відкоригувати інший удар, і важливо не публікувати фото та відео.

- Якою, на Вашу думку, має бути система ППО в Україні?

- Зараз нам потрібні системи, які будуть збивати саме крилаті та балістичні ракети. Це те, що у нас є, але потребує посилення. В загальному плані це головне. Сьогодні шукати системи, які будуть збивати снаряди «Граду», як це, до речі, робить «Залізний Купол», – нераціонально. Розумію, що це зараз звучить трошки дико, коли прилітає по житлових районах багатьох українських міст та сіл. Проте це нераціонально, бо це дуже дорога система. Один постріл «Залізного Куполу» – це 90-150 тисяч доларів. Це одна ракета, яка перехоплює якусь самопалку. А сама батарея коштує 50 мільйонів доларів і заряджається на 20 ракет. Це досить великий вклад у систему, яка закриває досить маленький клаптик землі. Більше потрібно вкладати у системи, які можуть захистити від чогось великого: «Іскандерів», «Калібрів» та іншої великої гидоти, яка є у росіян з радянських часів. І нам треба вкладатися у засоби ураження. Тобто нам потрібні HIMARS. І чим більше до них буде ракет, тим краще. Щоб ми могли не захищатися, а знешкоджувати відразу ті засоби ураження, які по нам стріляють. По території Миколаєва та Миколаївської області працюють С-300, які може дістати HIMARS. Коли по нас кидають всякі там Х-***, то тут потрібні системи, які можуть збивати великі ракети. Це той самий NASAMS, який нам мають передати, та той самий Patriot, який, сподіваюсь, нам передадуть. Ці системи можуть підсилити нашу оборону від важких прильотів. З усім іншим треба справлятися шляхом відсунення ворога від наших населених пунктів.

- Чи можна вільно придбати ППО та скільки вона коштує?

- ППО – це не те, що виробляється у великій кількості, як автомати та патрони. Це досить специфічний засіб для досить специфічних завдань. Скажімо так, що не в усіх країнах ЄС є ППО. Якщо і є, то точно не у такій кількості, як в Україні, попри те, що у нас застарілі радянські зразки. Непросто купити ППО. Той самий Ізраїль не має на складі «Залізного Куполу» та «Пращі Давида». Вони або знаходяться на бойовому завданні, або у режимі оперативного розгортання у тій чи іншій місцевості. Інші комплекси можуть бути на балансі армії. Тоді треба домовлятися, щоб нам надавали згоду, або треба чекати їхнього виготовлення на якомусь заводі. Це не такий засіб, який можна піти в АТБ та купити. Не можна просто сказати: «О, ось це ППО мені подобається. Дайте мені його в розстрочку на шість місяців». Так не вийде.

- Чи є в Україні компанії, які займаються розробками системи ППО?

- Не вивчав можливості нашого воєнпрому по цьому питанню. Наскільки пам'ятаю, то у нас була розробка «Кольчуга». На жаль, зараз завод, який працював над нею, знаходиться на тимчасово окупованій території.

- Що найголовніше у розумінні принципу роботи протиповітряної оборони?

- Найголовніше, треба розуміти, що є дуже багато факторів, які впливають на перехоплення. Тому найголовніше, треба запамʼятати, що не дивлячись на те, що є ППО, коли сигнал повітряної тривоги – треба йти в укриття. Це я кажу як колишній військовослужбовець оборони Ізраїля. Там це стосується всіх без виключення. Коли там лунає сирена, то навіть полковник, командир полку, підіймає пʼяту точку зі стільця і йде в укриття разом зі своїми солдатами. Тут нічого зазорного немає. Це нормальна практика і це треба робити. Сподіватися на те, що ППО зібʼє… Немає стовідсоткової гарантії, що воно спрацює. Тому треба про це пам'ятати і вірити в наших ППОшніків, що вони відпрацюють на всі сто відсотків, при цьому робити все залежне для того, щоб захистити себе, просто деякий час перечекавши загрозу у безпечному місці.

Спілкувалася Олександра Ющишена, спеціально для «Преступности.НЕТ»

    Фотофакт