«Простими словами від експерта»: Як на Миколаївщині розміновують території

02.05.2023 18:00

Війна Росії проти України зробила з нашої країни найзамінованішу територію світу, за всю його історію. Окрім ракетних снарядів, які продовжують летіти на нашу державу, щоденно продовжується мінування окупованих територій. Для цього країна-агресорка використовує новітні розробки, тестуючи на нашій території свою вбивчу зброю.

Одним з викликів для розмінування є те, що наразі неможливо навіть спрогнозувати масштаб проблеми. Проте вже зараз видно, що потрібно шукати технічні засоби, аби звільнити Україну від наслідків війни. Крок за кроком це вже відбувається силами спеціалістів мінної безпеки, які завдяки допомозі країн-партнерів та благодійників розміновують українські землі.

Щоб детально розглянути ситуацію з розмінуванням України та Миколаївщини, ми поспілкувалися зі спеціалістами з Головного управління ДСНС України у Миколаївській області, які безпосередньо займаються повним циклом розмінування: від виявлення та технічного обстеження вибухонебезпечних предметів до їхнього знешкодження.

Простими словами про розмінування Миколаївщини розповіли заступник начальника управління - начальник відділу гуманітарного розмінування Юрій Слющенко та начальник частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення Андрій Шликов.

– Які наразі є засоби у Головного управління ДСНС України у Миколаївській області для розмінування?

– На теперішній час це стандартні засоби: міношукачі, відповідна техніка для перевезення особового складу, техніка для перевезення вибухонебезпечних предметів. Тобто кожне відділення, а це розрахунок з пʼяти осіб, укомплектоване двома автомобілями: один легковий, скажімо так, позашляховик, інший вже більш важкий, в якому є бронепластина, ящик броньований для перевезення як вибухівки для підриву тих залишків, що ми знаходимо, так і для того, щоб перевозити снаряди, які забираємо для знешкодження на полігон, бо їх недоцільно знищувати на місці. Наприклад, якщо він був виявлений у міській забудівлі. Якщо є можливість його вивезти від будівлі трохи далі, то у нас є визначені місця знищення і ми їх за можливості вивозимо. З обладнання ще є каски та жилети. Там дуже великий перелік обладнання. Тобто все, що визначено наказом для нас, на теперішній час є. І ми постійно отримуємо щось нове додатково.

– Наскільки того, що є в наявності вистачає? Як люди, які з цим обладнанням безпосередньо працюєте, робите якісь заявки на Міністерство, щодо доукомплектації?

– У нас є певні норми комплектації відділення піротехнічних робіт. У такого відділення має бути два автомобілі, засоби захисту, тобто бронежилети 4 або 6 класу, спеціальний захисний костюм один на відділення, обладнання для проведення вибухових робіт, пошукові прилади, допоміжне аварійно-рятувальне обладнання, таке як пилки, коси та інше. На сьогодні у нас все передбачене нормами є. Додатково ми робимо заявки та пропозиції, передаємо прохання як аварійно-рятувальний загін до керівництва головного управління Миколаївської ДСНС, там передають все вище. Потихеньку це все діло рухається. Сьогодні наша частина може випустити до виконання робіт щоденно пʼять або шість піротехнічних розрахунків, які укомплектовані мінімальним комплектом обладнання.

– Скільки робіт за день може виконати один розрахунок? Я розумію, що є різні методи, і різні потреби в розмінуванні. Наприклад, є розмінування квартир та приміщень…

– Сьогодні ми не працюємо по приміщеннях. У своїй роботі ми керуємося документами, які затверджені на рівні держави. Якщо в приміщенні знаходиться вибухонебезпечний предмет, то так, наші співробітники приїжджають і виймають його. Однак, після російської агресії відбулись деякі зміни й зараз у документах прописано, що якщо є ознаки терористичної діяльності, то відповідно обстеження квартири передбачає обстеження на міни, пастки. Таке обстеження – це вже інший профіль, і, згідно з наказом, ми повинні про такі випадки інформувати інші силові структури. Тому після звільнення частини Херсонської області, ми більше не займаємося розмінуванням приміщень.

До звільнення Херсонщини ми працювали безпосередньо по залишках вибухонебезпечних предметів: це були касети, якими щоденно засипалася Миколаївська область, залишки ракет, які прилітали та інше. Після звільнення Херсонської області та Снігурівки, 80% часу ми займаємося з аварійними бригадами, які відновлюють критичну інфраструктуру. Тобто працюємо з підрозділами "Миколаївобленерго", газопостачання, водоканалу. Якщо на звільненій території зруйновані, наприклад, електричні опори, електродроти, то для того, щоб з дороги з'їхати, аварійній бригаді на таких дільницях потрібна наша допомога. Інакше там неможливо працювати, бо майже все заміноване. Тому попереду комунальників йде наша група, яка очищує певну ділянку, робить коридор для проїзду техніки. Зазвичай мова йде про п'ять метрів, в залежності від того, які роботи планується проводити. Наші спеціалісти очищають територію, маркують її й тільки після цього туди заходить вже аварійна бригада. На сьогодні ці роботи ще не завершили.

Крім цього опрацьовуємо заявки щодо того, що в полях, на території домоволодінь є вибухонебезпечні предмети. Люди починають повертатися додому та знаходять дуже багато залишків, наприклад, касетних снарядів, які не розірвані тощо. Тобто наша пріоритетна робота зараз – критична інфраструктура і заявки від громадян.

– Наскільки мені відомо, розмінуванням займаються військові, коли першими заходять на деокуповану територію, поліція, є залучені громадські об’єднання, які займаються виключно обстеженням територій. Як відбувається комунікація?

– Так, є сертифіковані організації, які мають допуск до виконання таких робіт. Ними опікується Міністерство оборони. ДСНС не є головним у питанні розмінування, це питання Міноборони. Згідно з законом України "Про протимінну діяльність" був створений центр протимінної діяльності. Саме він роздає завдання та визначає межі функціонування між всіма службами центрального підпорядкування та спеціалістами з протимінної діяльності. Наприклад, організація "HALO Trust", яка має ліцензію, отримала завдання від цього центру. Для неї визначили одну чи дві громади Миколаївської області, де її спеціалісти повинні проводити роботи.

– Тобто ваші завдання не перетинаються?

– У ДСНС є певні завдання, які вже визначені. Це забезпечення діяльності критичної інфраструктури. Також, як ми вже казали, ми займаємося розмінуванням полів сільгоспризначення, працюємо по всій Миколаївській області. Наші пункти зв'язку отримують інформацію від голів громад.

Сьогодні у нас розгорнутий окремий штаб у місті Снігурівка, бо ми побачили, що там працює більшість аварійних бригад. Плюс нашої допомоги потребує населення, яке прибуває в той район. Від людей заявки надходять відразу до місцевого штабу, який був розгорнутий. Разом з тим, робота інших операторів протимінної діяльності перетинається з нашою. Бо в цілому ми робимо одну спільну справу.

– Наскільки можна прослідкувати логіку того, як замінована територія? Чи росіяни мінують все і всюди?

– Зараз ми проводимо обстеження. Робиться все це згідно з керівними документами. Наприклад, при дослідженні поля, якщо ми виявляємо там ознаки протипіхотних мін та мін-пасток, то ми повинні дотримуватися певних процедур. Ця процедура починається з обстеження. Спочатку ми знімаємо розтяжки, виявляємо міни-сюрпризи, починаємо проводити роботи ручним способом, проходячи метр за метром. Це дуже складний процес і дуже довготривалий.

– Це коли з щупами проходять?

– Так. Це складно, зокрема, тому що є рослинність. Наприклад, в тому році прибиральна компанія не проводилась, тобто поля з пшеницею, рапсом залишилися. Більшість з них згоріла, однак на тих полях, які не згоріли, залишилася рослинність. Вона дуже висока та щільна, тому мін в них не видно. По таких ділянках також є певна процедура, яка затверджена через Київ. Вона стосується саме мінних полів, тобто територій, про які ми точно знаємо, що вони заміновані.

Зазвичай, це місця, де знаходилися ворожі позиції. Росіяни розуміли, що можливий наступ з того або іншого боку і мінували підходи до місць свого розташування. Ми бачили поле, на якому в три ряди протитанкові міни були встановлені. Протяжністю у декілька кілометрів. Причому це не означає, що це суцільна межа через Снігурівську громаду або через весь Баштанський район. Мова йде про певні ділянки: десь заміновано декілька кілометрів, десь більше.

Під час роботи саперних підрозділів неможливо визначити схему замінування, тому до кінця зрозуміти, як територія замінована, і сказати напевно, яке поле заміновано, а яке ні, ми не можемо. Наразі все ретельно обстежуємо. Десь ми бачимо, що є ознаки мінування. На таких ділянках ми встановлюємо знаки й забороняємо експлуатацію таких територій, полів. По ходу ми знищуємо ті невеликі осередки, які ми знаходимо.

– Що з цього є найбільшим викликом?

– Протипіхотні міни, на яких, на жаль, зараз багато людей підриваються. Ми обстежували дороги сільські, де ставилися міни-пастки, яких просто не було видно. Було таке, що наші хлопці натрапляли на міну. З того боку теж, в окремих випадках, працювали дуже розумні люди, які маскували міни, закапували на дуже великі глибини, щоб воно все спрацьовувало не відразу, а через місяць, два. Тобто визначити схему, за якою вони працювали в межах всієї громади, просто дивлячись на карту, неможливо.

Ми зараз проводимо нетехнічне обстеження. Це комплекс заходів, коли збирається інформація щодо територій, на яких проводились бойові дії. Ми ці дані наносимо на карту. В нас вже декілька тижнів їздить розрахунок, який перевіряє поля на ознаки присутності військ противника, на ознаки фортифікаційних споруд чи вирв. Там де 100% відсутня інформація про наслідки бойових дій, то ми поки що ці території відкидаємо.

Плюс ми працюємо з місцевими мешканцями. Багато хто виїздив, але окремі фермери залишалися на місці й спостерігали за тим, що тут було. Вони часто кажуть, що вони бачили, де саме росіяни копали та вказують на такі ділянки. У нас є безпілотні летальні апарати, завдяки яким ми, якщо дозволяє рослинність, візуально обстежуємо території.

– Для цього використовуєте тепловізори на дронах?

– Ні. Ми візуально бачимо, де саме міни. Є поля, які заміновані на декілька кілометрів. Ми знаходили на полях сліди автомобіля, який просто їхав і з нього скидали ці міни. На певних ділянках через брак часу, вони навіть не прикопували ці міни.

– Зараз вони на поверхні, але з часом, через те, що ґрунти мають схильність до того, що зсуваються, як це вплине на подальше розміновування?

– Ґрунти як ґрунти. Наразі наш найбільший виклик – це рослинність. Потім, деякі міни встановлюються на міни-сюрпризи. Ми можемо почати знімати ці протитанкові міни, які, здавалося б, просто розкидані. Але, під якоюсь з них може бути міна-пастка, або на підході до цієї міни з одного краю чи посередині, з іншого краю, може бути встановлена протипіхотна міна.

– Якщо детонує одна, то відразу спрацьовують і інші?

– Ні, якщо між ними відстань 4-5 метрів, то не здетонує, але якщо під ними буде сюрприз, то здетонує велика протитанкова міна. Якщо вони одна одної торкається, то детонація передається.

– Ви сказали, що збираєте зараз інформацію щодо місць, де були бойові дії. Чи надає Міноборони таку інформацію, щоб полегшити роботу?

– Ми не єдиний підрозділ з розмінування. Цим питанням наразі займаються Збройні сили, в яких є свої інженерні підрозділи, які йдуть попереду війська, коли відбувається передислокація. У міністерстві інфраструктури є свої підрозділи з розмінування, які першочергово розміновують дороги на звільнених територіях, які перевіряють мости, залізницю. Ми разом з цією Державною службою транспорту перевіряємо території. Поліція перевіряє приміщення. Коли тільки звільнили Снігурівку, ми багато працювали разом з поліцією. Вони перевіряють приміщення, ми – навколишню територію. Тобто йде постійна взаємодія між всіма підрозділами розмінування.

Особисто, коли був у Снігурівці, весь листопад, грудень і початок січня, бачив, цю тісну взаємодію з військовими. Коли військові прийшли в Снігурівську громаду, то в них була інформація по мінних полях, карти мінних полів. Вони з нами поділилися цією інформацією, ми нанесли її на відповідні карти, довели її особовому складу, начальникам розрахунків, щоб коли вони виїжджали, то заздалегідь знали, де потрібно бути більш уважними й пильними. Також військові проводили розмінування цих мінних полів, там, де ми їм давали інформацію. Тобто була і продовжується тісна взаємодія і постійна комунікація.

– Знаю, що зараз проходили навчання команди, для того, щоб працювати на машинах з розмінування. Наскільки ці машини потребують технічного обслуговування?

– Наші співробітники з групи механізованого розмінування навчалися у Хорватії. Ми повинні будемо отримати два роботи для механізованого розмінування відкритої території. У нас буде працювати одна середня й одна мала механізована машина для розмінування. Працювати з такими роботами навчалися пʼять осіб. Це й оператори розмінування, і водії, і начальник цього розрахунку. Завдяки цій техніці будемо займатися розмінуванням безпосередньо мінних полів, там де потрібні такі роботи.

– Це була умова, щоб були навчені люди?

– Так, звичайно. А як інакше працювати на техніці? Це все закордонна техніка, відповідно, треба навчатися її використовувати. Це сучасні зразки обладнання і будь-яке обладнання потребує обслуговування. Наскільки це складне обслуговування, на теперішній час важко сказати.

Хлопці проходять навчання безпосередньо керувати цими машинами й обслуговувати їх, вчаться робити дрібний ремонт. Наскільки знаю, планується виділення деяких запасних частин, інструментів. Тобто цей розрахунок, який пройшов навчання, буде обслуговувати цю техніку.

– Як швидко проходить розмінування поля? Розумію, що це важко спрогнозувати, але як це відбувається в середньому?

– Спочатку ми перевіряємо територію, як ділянку, де велися бойові дії. Наприклад, протягом цілого дня, хлопці перевірили близько одного гектару і не зустріли боєприпасів, а побачили тільки залишки реактивних боєприпасів, якісь уламки. Тобто у цьому випадку, вони перевірили 1 гектар. Якщо ж вони вийшли на протипіхотне мінне поле, то вони можуть зробити й 10-20 метрів за день. От і все: від декількох десятків метрів до гектара.

– І це один розрахунок?

– Так. У нас є спеціально оперативні процедури – СОПи, які чітко визначають порядок дій у тій чи іншій ситуації. Аж до того, що при наявності рослинності, вона повинна зрізатися на певну висоту, після чого наш спеціаліст має проходити цю ділянку з металошукачем. До того ж не всі боєприпаси відстежуються металошукачем. Тому по кожному обстеженню є певний комплекс. Плюс хлопці тривалий час навчаються і продовжують це робити. Попри це, в нас є прикрі випадки травмування нашого особового складу, підриви. Не дивлячись на всі заходи безпеки, навчання, стовідсоткової гарантії ми не маємо. Ми навчаємося, але наш супротивник також навчається і змінює підходи до мінування.

– Чи використовують росіяни в війні з Україною якісь новітні засоби мінування? Дистанційне мінування, такі, що спрацьовують з затримкою у часі тощо. Наскільки часто таке зустрічалося на Миколаївщині?

– Зустрічалися ПОМ-2, ПОМ-3, так звані медальйони, з установок дистанційного мінування. Це міни, про які взагалі немає ніякої інформації.

– І як ви вчилися таке розміновувати?

– Одні розрахунки зібрали інформацію і поділилися з іншими. Коли, наприклад, якійсь прикрий випадок стався, то ми збираємо по ньому максимум інформації. До речі, яскравий приклад – касетні боєприпаси. Це боєприпаси, які з 14-15 року тільки стали в російській армії на озброєнні, коли вони в Сирії їх почали використовувати. Ще колеги розповідають, що є такі міни, які працюють на сейсмічних датчиках.

Ці міни-медальйони – вони автоматично мінують територію. Таку вистрілюють у поле, вона потім там сама виставляється і спрацьовує від сейсмічних рухів. Тобто підійти до неї неможливо. Так само й протитанкові чи сучасні касетні боєприпаси. Використання касетних боєприпасів заборонені Міжнародною конвенцією, але всі бачать, що вони їх використовують. Більш того, вони їх модернізували.

– Яким чином?

– На початку війни ми їх збирали по принципу, який був затверджений раніше: якщо касета не здетонувала – значить вона безпечна. Але після декількох випадків підриву у Миколаївській області, в Харківській, в Київській, в Запорізькій областях, стало зрозуміло, що вони провели якісь зміни саме в боєприпасах. Які саме, ми на теперішній час визначити не можемо. Тому були переглянуті підходи до знешкодження таких боєприпасів. Ми почали знищувати їх на місці. Бо вони могли вільно здетонувати як через 5-6-12 годин, так і після того, як їх просто порухали, і, здавалося б, що все добре, вона безпечна, але проходило 10-15 хвилин і вона спрацьовує. Який принцип дії – невідомо.

– Як знищують боєприпаси?

– Є інструкції, де вказані, на які типи боєприпасів, на які калібри, скільки необхідно вибухової речовини. В залежності від цього робиться накладний заряд, яким знешкоджуються боєприпаси. Також у нормативах зазначена безпечна відстань для розльоту уламків. Якщо цієї безпечної відстані ми не можемо дотримуватися, то також є способи та методи локалізації дії вибуху: мішки з піском, колеса, робимо рів.

– Це якщо на місці ліквідуються?

– Так. Ще є спеціально визначені місця для проведення знищення.

– Тобто ви вирішуєте безпосередньо на місці, як і де буде знешкоджений боєприпас?

– Старший розрахунку на місці приймає рішення.

– На що людям потрібно звертати увагу для власної безпеки? Особливо тим, хто повертається додому після деокупації?

– Якщо хтось сумнівається чи це є вибухонебезпечний предмет, підозрілий предмет, то треба телефонувати "101" або "102" і приїдуть фахівці, які точно визначать, чи воно належить до небезпечних предметів. Сьогодні, в умовах, коли понад рік ведеться відкрита війна, напевно вже більшість людей розібрались з багатьма питаннями. Вже всі дівчата, жінки знають, що це таке С-300, що таке "Град", "Ураган", "Смерч". Так що приблизно, візуально, можна зрозуміти, чи це вибухонебезпечно. В будь-якому разі, потрібно не чіпати, не зрушувати з місця, не піддавати фізичним, механічним, тепловим впливам ці боєприпаси.

– Як швидко приїде спеціаліст, щоб забрати небезпечний предмет?

– Потрібно розуміти, що спеціалістів обмежена кількість, що для ідентифікації потрібен час. Нам і до повномасштабної війни дзвонили та казали, що зайшли снаряд, але частіше за все це була, наприклад, просто каналізаційна труба. Тому у нас і є таке поняття як ідентифікація. Тобто у нас в кожній пожежній частині є співробітники, які не входять до складу піротехнічних розрахунків, які пройшли мінімальне навчання та які можуть визначити, це безпечний або небезпечний предмет.

Якщо це вибухонебезпечно, то повідомляється поліція, подається заявка вже до піротехнічного підрозділу. На жаль назвати чітко час, через скільки приїде піротехнічний розрахунок та забере ці небезпечні залишки, попри те, що сьогодні в Миколаївській області працює 20 розрахунків майже з всієї України, ми не можемо. Сьогодні нам допомагають колеги з Закарпаття, Львову, Києва, Одеси.

– Можливо, все ж таки є орієнтовні терміни?

– Візьмемо для прикладу село, до якого з Миколаєва їхати годину-півтори. От ми приїхали до цього населеного пункту, відпрацювали заявки, які є, а наступного дня до села повернулися нові люди. І їм також потрібне обстеження будинку та прилеглої території. Враховуючи ту кількість сіл, які вже звільнені, у нас просто немає можливості щоденно відвідувати всі 100% населених пунктів Миколаївської області.

Ми відпрацьовували з головами ОТГ різні схеми роботи, працювали зі старостами, які брали заявку по громадянах. Тут ще потрібно розуміти, що якщо наш розрахунок працює в селі і якщо господарів немає вдома, то ми не можемо зайти та обстежити його територію. Тобто, якщо в селі припустимо 300 будинків і нам надійшла заявка, ми приїжджаємо, обстежуємо певну територію, яку потрібно перевірити, забрати вибухонебезпечні предмети, проте 100% території села перевірити – це фізично неможливо. Плюс ми проводимо обстеження кладовищ.

– Заміновані навіть кладовища?

– Наприклад, у Снігурівці, ще на початку нашої роботи після її деокупації, ми займалися виявленням мін на цвинтарі. Бо там на околиці села були позиції російської армії й була ситуація, коли вибухотехніки підірвалися.

Стандартний пошук ми там не можемо проводити, бо металодетектори не діють на території кладовища, тому що там металеві огорожі. Використовувати металодетектор неможливо так само у приватному домоволодінні, тому що там водопровідні труби, кабелі, огорожі, цвяхи тощо. Це дуже великий об’єм. Тому, коли ми заходимо на територію домоволодіння і бачимо що є залишки небезпечних предметів, що на цій ділянці відбувалися бойові дії, то ми по максимуму намагаємося перевірити цю територію.

Однак сказати, що людина з металошукачем обійде 100% території Миколаївської області й надасть акт, що все безпечно, ми не можемо. З часів Другої світової війни вже багато років надходять повідомлення про снаряди, які продовжують знаходити. Їх, як то кажуть, земля видавлює наверх. По Кінбурнському півострову, після кожного прибою, з затоплених кораблів, кожного разу спливало щось нове.

– До речі, як себе убезпечити від морських та річних мін?

– Не виходити на узбережжя. Наскільки я знаю, жодна адміністрація поки не надавала дозволу на відвідування узбережжя. Тобто якщо це якесь внутрішнє закрите водоймище, то про це ще можна розмовляти. В іншому випадку це небезпечно.

– Небезпечно навіть на "Стрілку" ходити? Намивську косу?

– Коли нас обстрілювали РСЗВ, то на місто падали касети. Про це було багато відео в інтернеті. Ми не знаємо здетонували вони чи не здетонували. Більш того, Намив у нас не проходив як пляж. Це місце відпочинку біля води. Чому це важливо? Бо всі ті території, які визначені адміністрацією як пляжі, в минулі роки, після отримання заявок, перевірялися водолазами. Тобто спеціалісти проводили обстеження пляжу не тільки на наявність вибухонебезпечних предметів, а й взагалі обстежували дно біля узбережжя. Тобто про водойми я не можу сказати, що вони безпечні.

– Чи безпечно просто прогулятися до річки?

– Наразі всі території, де не проводилися обстеження, умовно небезпечні. Тому взяти на себе відповідальність і сказати що там безпечно або небезпечно я не можу.

– А що стосується парків, лісів?

– Наприклад у Київській області навіть була заборона на відвідування парків та лісів. Чи є така заборона по Миколаєву зараз, не готовий відповісти. Однак про те, що ліси за межами Миколаєва заміновані й що в них небезпечно, то так, на жаль, це так.

– Те саме і по парку Перемоги?

– Там можна гуляти, але краще по доріжках, тобто там, де можна оком побачити чи є там щось небезпечне. Бо є випадки з життя в місцях, де населені пункти не були під окупацією, але обстрілювалися з РСЗВ, коли людина пішла на риболовлю, а у комишах просто знаходилась касета, для якої комиш, на щастя, як амортизатор виступив і вона не розірвалась.

Багато місць в яких вони можуть бути. В хащах, комишах, серед дерев тощо. Не було жодного району міста Миколаєва, який би не обстрілювався. Що стосується лісів, то я б не рекомендував жодний ліс, особливо на виїзді з міста, враховуючи, що наступ був з боку аеропорту, тобто це теж місце активних бойових дій. У нас війна все ще йде. Тому особливо про лісосмуги, парки, ліси не можна сказати, що вони безпечні. Однак кожного дня ситуація змінюється і ми робимо все залежне, аби наші території були безпечними.

– Ви сказали що багато часу йде на візуальне обстеження. Хтось допомагає у цьому питанні?

– Так. Зокрема, у товариства Червоного Хреста є свій підрозділ аеророзвідки, який зараз проводить своє обстеження. У них там є певні завдання. Вони діляться з нами інформацією, роботою, яку проводять. Ми порівнюємо чи були вже там, чи не були.

– Тобто вони надають вам попередню інформацію?

– Так. Наразі ми не можемо вийти та сказати, що ми виходимо від міста Миколаєва і рухаємося в сторону Снігурівки. Так не вийде. Є певні групи, які працюють від міста Миколаєва, є ще інженерно-технічні розрахунки. В першу чергу ми займаємося забезпеченням об'єктів критичної інфраструктури, тому що не до всіх населених пунктів повернулося постачання газу та води.

– Є історії, коли спрацьовують міни через певний час, вже після обстеження. Чому таке стається?

– Наші міношукачі розраховані на пошук на декілька метрів, однак нашими документами передбачено пошук на певній товщі ґрунту. Бо якщо виставити на певну глибину сигнал, то він не каже що там міна, тому що він реагує на певні метали. Якщо шукати на два метри в глибину, то ми й кроку не зробимо, бо у нас десь щось металічне буде спрацьовувати. Є міни-пастки, які розраховані на щось важке, такі, що спрацьовують через певний час, за певних умов. Як це було у Харкові, коли на одному і тому самому перехресті проїхали десятки автівок, а під ними на дошці була встановлена міна. Після дощу вона розм'якла, поступово прогнулася, і спрацювала.

– Скільки людей з Миколаївського ДСНС наразі працюють над розмінуванням?

– До початку повномасштабного вторгнення, до групи з розмінування входило 19 осіб, у тому числі й спеціалісти з підводного розмінування. Тобто у нас було два розрахунки, які здатні були розміновувати території на землі та воді. Після вторгнення за останні два-три місяці в нас було розширені штати. І зараз у нас частина з 55 осіб.

Однак треба розуміти, що все це не так швидко. Сьогодні нам штат збільшили, завтра ми всіх укомплектували. При цьому, повертаючись до штату, по-перше, людей потрібно знайти, по-друге, вони мають пройти навчання. У нас є наші заклади освіти ДСНС, які вчать в залежності від посади саперній справі. На навчання сапера йде до місяця. Керівник групи – офіцер, який вже має освіту за напрямком ДСНС. На його навчання йде понад три місяці. Тобто йде певний час на навчання офіцера, який буде керувати роботою та приймати рішення.

Зараз вже було прийнято рішення на рівні уряду про збільшення на 500 осіб загальночисельність піротехнічних розрахунків ДСНС. На Миколаївську область до тих 55, що були, нам додатково дали ще 60. Тобто штатна чисельність нашого піротехнічного розрахунку буде становити вже 115 осіб. Зараз ми відбираємо людей, які будуть навчатися.

– Додатково будуть надавати й матеріально-технічне забезпечення?

– Зараз нам його виділяє ДСНС, крім цього ми співпрацюємо як з містом Миколаєвом, так і з обласною військовою адміністрацією. Вони закуповують, працюють над залученням гуманітарної допомоги. Техніку, яка заходить, ми беремо і переобладнуємо її під вимоги до робіт. Те, що стосується металошукачів, бронезахисту, то там інше обладнання. Його виділяє ДСНС, допомагають меценати, органи влади. Тобто робота постійно проводиться.

– Ви сказали, що не всі міни можна виявити металошукачем, бо є пластикові міни. Як з ними працюєте?

– Найпоширеніша така міна – це ПФМ-2, міна-пелюстка. І такі міни – це приклад відповіді на питання, чому ми можемо пройти 2 га за день, а можемо декілька метрів, полягає у методиках, за якими ми працюємо. Якщо є рослинність, то спочатку проволокою перевіряється чи немає розтяжок, тому що є певні міни, які самі встановлюються і вона сама встановлює розтяжку до 10 метрів у декількох напрямках. І ось ця невелика мотузочка, просто лягає на поверхню, і щоб вона спрацювала достатньо навантаження до 300 грамів. Тобто, якщо ви йдете через хащі й зачепили цю мотузку, то міна спрацює в пʼяти метрах від вас, з радіусом ушкодження в декілька десятків метрів. Ось це все, поступово, без поспіху і перевіряється. Тому час розмінування територій, на яких ми маємо ознаки встановлення мін-пасток, або протипіхотних мін або ще чогось, залежить від методики, яка змінюється.

– Ви напряму працюєте з заявками чи все, що ви зараз гуманітарно розміновуєте – це заявки від місцевої влади?

– На теперішній час заявки подані усіма ОТГ. Люди дзвонять, пишуть листи, що його поле є першочерговим та нам потрібно працювати саме на ньому. Голови сільських рад наголошують, що потрібно перевірити територію всієї сільської ради, ОТГ кажуть, що потрібно перевірити територію ОТГ. Але задовольнити відразу всі потреби в тих масштабах мінування, що ми маємо, наразі ми не можемо.

– Є якісь критерії, за якими визначається, що пріоритетніше розмінувати в першу чергу?

– Як ми вже казали, найперше – критична інфраструктура, тобто все, що стосується відновлення життєдіяльності та життєзабезпечення населення. Ми зараз робимо все, щоб могли працювати спеціалісти, яких ми повинні забезпечити безпекою. Далі, це постійна робота із заявками від громадян, які у себе вдома в домоволодінні вже знайшли та повідомили, що у них там є міни, снаряди, касети не розірвані та таке інше.

Зараз багато людей повертаються у Лимани, Лупареве. І щоденно звідти надходять заявки. При чому ми приїжджаємо за 5-6 снарядами, а знаходимо ще декілька. Знову ж таки, все це час, щоб обстежити територію, з урахуванням рослинності. Потім вже ми працюємо по тих полях, які ми можемо у більш короткий час розмінувати чи хоча б перевірити. Плюс там, де фермери сказали, що вони будуть сіятися. Тобто ми в цьому питанні ще співпрацюємо з управлінням агропромислового комплексу. Таким чином, керуючись деякими критеріями, обираємо, де ми почнемо працювати.

Тобто ми можемо відпрацювати одне поле, але не зайти на сусіднє, тому що там вже зовсім інший рельєф, зовсім інші ознаки й ми розуміємо, що на нього будемо дуже багато часу витрачати. В десятки сотні разів більше, ніж на попереднє, плюс та інформація, яка надається від місцевих, які спостерігали за цими територіями й підказують, що от тут така ситуація, там більш складна. Тому це комплекс заходів, і в кожному випадку окремо вирішується, де працювати, а де поки залишити ділянку.

Ми повинні розуміти, що ці роботи не на один рік. Ми ще з часів Другої Світової не завершили розмінування і досі знаходяться снаряди. І це враховуючи, що тоді їх було не так багато, та й тоді так не працював оборонний комплекс агресора як зараз.

Над матеріалом працювала Олександра Ющишена, фото надала пресслужба Головного управління ДСНС України у Миколаївській області

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження"

Фотофакт