На поминках української журналістики

прочтения: 5695
08.06.2021 14:38

Ніколи не святкую ані День журналістики, ані День юриста. Також ніколи навіть в думках не намагався вступили до лав якоїсь журналістської чи юридичної спілки. Хоча формально маю певну дотичність до обох професій, які в Україні ще не сформовані.

Саме так, а не інакше. Особливо це відчуваєш, спостерігаючи за watch dogs (сторожовими псами демократії), які насправді є песиками. Стрибунці на задніх лапках не лише фігурально, а й буквально їдять шашлик з рук бакалавра права, якого олігархи посадили в крісло президента. Беззубий собака може лише лизати господаря Навіть коли він уособлює ніби закритий телеканал олігарха-українофоба.

Мені ще в школі пояснили, що головна функція журналіста – говорити правду, якою б гіркою вона не була. Четверта влада, власне, й існує задля критичної оцінки діяльності трьох інших. Позаяк позитивну пропаганду для себе три владні гілки (разом з сучкАми та місцевим самограбуванням) завжди легко організують через численні прес-служби, відгодовані за бюджетні кошти.

Покликання юриста – боротись за рівність усіх перед законом та судом, проти привілеїв, дискримінації, за невідворотність покарання. Українські: конституцію, закони, постанови КМУ, президентські укази, судову практику можна описати однією-єдиною давньоєврейською формулою: «Якщо щось заборонено, але дуже хочеться, значить -дозволено».

Наше щоденне життя демонструє присутність/відсутність в Україні свободи слова та верховенства права. У кожного є власний досвід зустрічей з журналістами. Мені пощастило бути знайомими з журналістами, в яких можна було чомусь навчитись. Тому пропоную просто пом’янути миколаївських зірок Валерія Гросмана, В’ячеслава Чиченіна. Додаю Дмитра Креміня та Володимира Пучкова, хоча вони були більше поетами, аніж журналістами. Намагався завжди прочитати все написане ними та почути промовлене. Раджу аналогічно чинити молодим журналістам, які прийшли «в професію» з твердим переконанням, що до них нічого не було. Насправді tabula rasa, перепрошую, - у вашій голові. Поки. І чим вона буде заповнена, залежить від вас особисто.

Окремо, передаю вітання власникам та творчому колективу «Преступности. нет». Якщо якимось термометром чи іншим приладом вимірювати індекс свободи слова серед Миколаївських ЗМІ, ви, безумовно – на першому місці. Із значним відривом від наступних слідом за вами сторожових псів демократії )))

Об’єктивну картину світу навколо нас неможливо побачити без критичного мислення. Тому інформацію потрібно отримувати з різних джерел, намагаючись спонукати голову до розумової діяльності, а не лише носіння кашкету чи хустини. А шашлик найкраще смакує в товаристві друзів, а не заробітчан навколо царька, які навіть для піару не носять масок. Не бояться поліцаїв та штрафів. Маски – це ж для бидла, як і карантин. Песики, що лижуть хазяйську руку, котра пахне м’ясом, вважають себе не бидлом (зі світу свійських тварин), а «елітою». Хтось скаже їм правду?

БоцмАни, шустери, гордони серед «наташ» – ви чемпіони.

Якби Гонгадзе тут воскрес, він знов вернувся б до небес.

Шашлик сьогодні ви їсте, а завтра маму продасте.

На поминках смакує м'ясо, коли зібрались…