Поляки Миколаєва

прочтения: 9201
15.06.2021 15:54

Коли читаєш висновки місцевих краєзнавців про одвічну мультикультурність Миколаєва, національну толерантність, не можеш оминути одне АЛЕ. Завдяки особистим зусиллям Гжегоша Потємського, польського єврея зі Смоленщини (вихреста, відомого як князь Григорій Потьомкін) в Миколаєві кінця 18 століття та й надалі толерували євреїв, німців, поляків, данців, бельгійців чи болгарів. АЛЕ українців російські «державники» принципово не визнавали в якості окремого етносу.

Будувались: синагога з богослужінням на івриті, єврейська світська школа – хедер; протестантська кірха з відправами німецькою мовою; католицький костел, де окрім латини, можна було почути польську чи італійську мови. АЛЕ українцям було заборонено мати власну школу з українською мовою викладання чи церкву з українським обрядом. Під час переписів в російській імперії та Миколаєві – частині цієї держави українців разом з росіянами записували православними. А потім слова «православний» та «російський» вживались наче синоніми, і в історії Миколаєва часів Російської імперії українців ніби ніколи й не існувало.

На тлі бездержавних українців, життя миколаївських поляків було не таким приреченим в культурному вимірі. Вперше про них почули після придушення чергового польського повстання проти Росії в 1794 році та наступного поділу Речі Посполитої. Хоча на момент реєстрації католицької громади Миколаєва в 1792 році в ній, окрім французів, італійців, вже були присутні особи з польськими прізвищами. Перший миколаївський католицький храм з’явився в 1796 році на тому місті де стоїть і нинішня пам’ятка архітектури, на перетині вулиць Молдаванської та Католицької.

Теперішня споруда Миколаївського костелу Святого Йосифа є найбільшою, найошатнішою на півдні України та пов’язаною з іменами видатних поляків, наших краян.

Настоятель старого храму Никодим Черняхович в 1880 році отримав дозвіл на збір коштів для будівництва нового костелу, яким ви бачите його зараз. Він також пролобіював позитивне ставлення Думи та реальну допомогу міської влади. В 1895 році будівництво костелу, (котре тривало 4 роки) за проектом видатного польського архітектора з Одеси Владислава Домбровського було завершено. Під час будівництва він неодноразово відвідував Миколаїв. За його проектами постали костели в Херсоні, Одесі, Житомирі. До слова цей Домбровський має родинний стосунок до того Домбровського, прізвище якого, разом з прізвищем Чарнецького, згадується в польському славні. Миколаївський костел прикрашений фресками Антонія Стшалецького та скульптурами з Варшавської майстерні родини Шпетковських.

Але найбільш відомим та славетним миколаївським поляком в історії України залишається князь Миколай Антоній Гедройць (Гедройцькі), меценат, який вкладав особисті, а не бюджетні, кошти в розвиток Миколаєва, товаришував з І. Репіним, В. Верещагіним, Д. Яворницьким та іншими інтелектуалами того часу.

Про перелічених вище поляків можна знайти інформацію в мережі Інтернет. Проте пам'ять про польське життя в Миколаєві ще чекає на нові відкриття. Довідково: перед початком першої світової війни населення Тернополя складало 30 тисяч осіб, з яких 12 тисяч належали до єврейської спільноти, 8 тисяч були українцями, а ще 8 тисяч – поляками. Порівняймо - цей час в Миколаєві мешкало 80 тисяч осіб, десята частина котрих належали до громади костьолу Святого Йосипа. Поляки переважали в католицькій спільноті, їх налічувалось 6 тисяч. Куди зникли ці люди: Домбровські, Старецькі, Городецькі, Свідерські, Гонські, Ганькевичі, Возняки?