За одного битого

прочтения: 13083
08.07.2021 14:31

Прочитав про виготовлення 72-метрової щогли на заводі депутата міськради від «СН» М. Капацини лише за 14 мільйонів бюджетних гривень. Напередодні відзначення 30-ліття відновлення незалежності України 23. 08. 2021 над щоглою піднімуть синьо-жовтий прапор. Екс-комуніст та колишній регіонал, заступник голови МОДА з питань культури Ю. Гранатуров виголосить промову, в якій навчатиме нас любити національне знамено. Власне, про це я вже писав в «ПН» («Дайте спокій прапорам»).

Як і 25. 06. 2021, коли Миколаївська ОДА в російському театрі о 10-00 відзначала 25-іччя конституції України, до урочистих заходів НЕ БУДЕ ЗАПРОШЕНО ЖОДНОГО МИКОЛАЇВЦЯ з тих, що від 1989 року мають безпосередню дотичність і до українського прапора, і до місцевої боротьби з «гекачухнею», і до Декларації про незалежність, і до української Конституції. Такими є миколаївські традиції – покарати невинних та нагородити непричетних.

Тих, кому реально цікаво, як все відбувалось насправді, можу скерувати до книжки «Коли мужчині сорок років», ISBN 966 – 5330-45-4.

Не всі спроможні читати лонгріди. Тоді варто обмежитись газетою Миколаївської міської ради «Вечірній Миколаїв», за 14 грудня 1990 року. Цитую коротку репліку під назвою «За одного битого…».

Станом на 20 листопада 1990 року в м. Миколаєві громадянами України зареєструвались 1200 мешканців міста. Почали запис в громадянство Української Народної Республіки осередки УРП у Веселинівському, Очаківському районах. Після побиття місцевих активістів УРП під час реєстрації громадян УНР очаківська газета «Чорноморська зірка» (23. 10. 1990) устами М. Сарматського схвалила хуліганство: «Отже, синьо-жовтий прапор розірвано. Не беруся судити за це очаківців».

Теперішні керманичі міста й області, персони 1977 – 1984 років народження, намагаються переконати співгромадян, що до їхньої появи у владних кріслах в диких степах Миколаївщини нічогісінько не було. Власне історія України почалась з момент їхнього обрання чи призначення на посади. Припиняйте клоунаду. Не намагайтесь переписати історію. Особливо в часі, коли очевидці та безпосередні учасники подій 1989-1991 років є серед живих. Хоча ви їх зумисне «не помічаєте». Але ніхто не знає ЗАВТРА. Запитайте у колишніх міських голів чи керівників МОДА. Хто про них пам’ятає?

P. S.

Якщо 90 тисячам миколаївських пенсіонерів, які отримують щомісячну пенсію меншу за 3 тисячі грн, до 30-ліття Незалежності України подарувати по 1 тисячі грн, це коштуватиме лише 9 мільйонів бюджетних гривень. Але чим є для влади люди? Лохторатом. Ми краще поставимо щоглу за 14 мільйонів грн і покличемо голодних пенсіонерів подивитись на неї зі словами «Ще не вмерли…»