Без реституційного законодавства до ЄС нікого не приймають

прочтения: 3674
04.10.2021 11:36

Цю абеткову істину забувають чи не бажають помічати політики, які обіцяють вступ України до ЄС вже найближчим часом.

Під реституцією весь світ розуміє повернення майна законним власникам (або їхнім спадкоємцям) від осіб чи держав, що заволоділи ним в неправомірний спосіб.

Повернення майна (в тому загалі й земельних ділянок) старим власникам через відбирання його в «нових» власників – відновлення справедливості, повернення суспільства до правових засад після десятиліть безправ’я та революційного грабунку. Водночас реституція збільшовиченим суспільством теперішньої України трактується в якості чергового переділу власності, тривалого й дорогого процесу, соціальні наслідки якого важко передбачити.

Чи потрібна реституція в нашій державі? Переконаний - потрібна. Позаяк без повноцінної реституції, законодавчого утвердження «святості» приватної власності повернення України до Європи є неможливим. Балтійські держави, окуповані СРСР/Росією в 1940 році, повинні бути прикладом для України, більша частина котрої пізнала того самого окупанта в 1919 році, а Західна Україна - в 1939/1940 роках. Зокрема, Україна, як це робила Латвія чи Литва, буде змушена встановлювати доволі короткий /до одного року/ строк позовної давності для звернень колишніх власників до суду з реституційними позовами. Їхня реституція – відновлення справедливості стосувалась лише зміни власників майна, землі після окупації 1940 року. Є загальний для всіх цивілізованих країн порядок (коли неможливо повернути майно, землю, постраждалому сплачують грошову компенсацію). Разом з тим існують два окремих механізми попереднього збирання доказів. В різноманітних країнах – різні. Який вибере Україна, поки не знає ніхто.

Перший шлях (він існує в сусідній Польщі) зобов’язує саму людину збирати усі необхідні документи перед зверненням до суду. Позаяк в РП відсутнє спеціальне реституційне законодавство. В ньому не було потреби. Навіть за часів «Варшавського договору» там існував інститут приватної власності, і на землю – також. Не існує в Польщі проблеми і з пошуком відповідних письмових свідчень щодо ланцюжка «нових» власників. А ось Чехія чи Німеччина володіють окремим реституційним законодавством. Австрія, приміром, має фонд для виплати компенсацій колишнім власникам майна відповідно до спеціальної державної програми. Нагадаю, мова йде про країни з кодифікованою романо-германською правовою системою, а не з прецедентним, англосаксонським правом. Україна є державою, що використовує кодифіковане право, але з елементами прецедентного.

Другий шлях (притаманний сусідній Чехії чи Австрії) передбачає існування спеціальних державних органів. До них постраждалий колишній власник чи законні спадкоємці повинні лише звернутись. Далі чиновники будуть самі збирати інформацію в архівах, реєстрах, угодах, рішеннях органів влади, щоб допомогти особі встановити, що саме було втрачено, коли та в який спосіб.

В Західній Україні провести цивілізовану реституцію легше: радянська влада туди завітала на ціле покоління пізніше, аніж на Східку Україну. Зберіглось більше юридичних документів і ланцюжок зміни незаконних «нових» власників є коротшим, наприклад, в Галичині, аніж на Слобожанщині чи в нашій Чорноморії.

Для прикладу наведу історію моїх галицьких дідуся та бабусі, не називаючи їхніх прізвищ, аби уникнути звинувачень у «використанні становища блогера з корисливою метою». ))) Дідусь Ян та бабця Гелена після появи радянської влади в їхньому селі на Львівщині втратили імена (совіти переінакшили їх на «Іван» та «Олена»), кілька гектарів землі та пару моргів лісу. Землю забрали до колгоспу в 1956 році, коли М. Хрущов брехливо відзвітував, що УПА остаточно знищена. В 1995 році колгосп розпаювали. Ніхто (померлі за часів СРСР дідо, бабуня, наші батьки) в колгоспі не працював, тому навіть земельного паю не отримали. Нині ми з братом Ігорем знаємо, що після розпаювання колгоспу гіпотетично НАШІ шматки орної землі та лісу, на відстані 80 км від Львова, вже по кілька разів змінили власників. Попри тривалий «мораторій» на продаж землі, існувало принаймні три шляхи прихованого продажу паю. Правники знають, про що я пишу.

Реальна торгівля землею в Україні не припинялась від 1997 року й донині. Тому навіть в Галичині повернути будь-які земельні ділянки чи будівлі в межах реституційних процедур (без зміни законодавства) буде складно. Але говорити про виплату грошової компенсації колишнім власникам за рахунок нових власників чи держави – як власника на часі.

До речі, Україна ще в 2009 році підписала Терезінську декларацію, яка стосується реституції на користь жертв Голокосту та їхніх законних спадкоємців. Тобто, після майбутнього вступу України до ЄЕС та НАТО Україні неминуче доведеться виконувати взяті на себе міжнародні реституційні зобов’язання. Скільки будівель в Миколаєві належало єврейським родинам, які постраждали під час Голокосту? Яке майно миколаївці готові повернути, приміром, спадкоємцям родини Аркасів, що мешкають в Канаді? В США, Польщі та Ізраїлі вже існують кілька громадських організацій, що допомагають власним громадянам-спадкоємцям колишніх мешканців України збирати необхідні документи для подальшого звернення до міжнародних судових інстанцій з реституційними позовами. Поки триває підготовка.

Чи готується Україна, в особі державної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, громадського сектору, допомагати громадянам України повертати власне майно, розкидане по світах? Ні. Жодна з українських партій не має розробленої міжнародної та внутрішньої «реституційної стратегії». Без довершеної реституції Україна залишатиметься частиною російської імперії, де право, закон є об’єктами фантастичного кіно. Який інвестор (якщо він не належить до шахраїв) буде вкладати власні кошти в країні, де ігнорують права власника та його законних спадкоємців? Виправдання, на кшталт - у нас було багато революцій, нікого не цікавлять. Бо нас попереду також чекають революції, майдани…

В ЄС без реституції – як законної поваги до приватної власності? Хтось вірить в такий простий шлях? Ви і в кінець епохи бідності, котрий трапився 21. 04. 2019, вірили…

Блоги
Ян Чарнецкий

Глава Николаевского филиала Украинского Хельсинского союза


Обласна атестаційна комісія: пора змінювати склад
Без українізації Донбасу війна не закінчиться, або знову – подвійні стандарти
День музики в миколаївській філармонії
Без реституційного законодавства до ЄС нікого не приймають
Справа вагнерівців – серіал без закінчення
Новий закон про олігархів – ілюстрація старого правового нігілізму парламентарів
Замість парадів гепограйок варто звернути увагу на соціальне, спадкове законодавство
Відкриття сезону
Знову про пільги окупантам та відсуність землі для УБД
Для тих, хто не читає
Як живуть в Москві, або брехня про санкції
Втрата мотивації вчитись
Друзям – безкарність, опонентам – зеленку
До якої національності належать «національні» легенди радянського єврея Зеленського?
Виховання патріотизму