Вечір з Мирославом Мариновичем

прочтения: 11313
26.10.2021 14:13

… був дуже корисним і цікавим, організаторам подяка, приєднуйтесь. Я з більшістю того, що почув, згодний, але, звісно, щось би хотілось і додати. А чогось я і не почув, а хотів би. То розмову хочеться продовжити. Розділивши її на дві очевидні частини.

1. Проректор

1.1 Хантінгтон

Я б дуже хотів, аби пан Мирослав згадав про те, що згідно із Хантінгтоном, як не автором, то найбільш відомим прихильником концепції зіткнення цивілізацій, Україна разом з Росією, Болгарією та Грецією є складовою християнської цивілізації (або Західної, Європейської). Ну, звісно, що православною, але саме частиною. І контактуємо ми на рівні цивілізацій з ісламом, китайською чи конфуціанськю та індійською цивілізаціями. Це за Хантінгтоном, який у жодному випадку не проти, щоб якісь дослідники вивчали миргородську цивілізацію та її взаємовідносини з конотопською, але то вже на їх совісті як науковців.

1.2 Читання

І ще я хотів би почути зараз від проректора, а в подальшому за його прикладом і від інших наших науковців, що згадану книжку треба таки прочитати тим, хто вважає себе людиною освіченою. Бо сьогодні диплом чи якийсь сертифікат нічого не вартують, як людина, фахівець і громадянин не читає кожного дня щось для себе нове. Може і на якихось сайтах чи в форумах, але книжка залишається базовим носієм інформації. Без книжки не може бути цивілізації, а без читання не може бути поступу, розвитку, вирішення суспільних чи виробничих проблем. А що вже казати про дипломи від радянських вузів!

1.3 Пропозиція

Нещодавно слухав чудову лекцію про політику від Христини Федорищак з Івано-Франківська. Чудову не тому, що почув щось нове чи несподіване про ту політику, а тому, що зрозумів: учнівським самоврядуванням мають займатись не досвідчені педагоги позашкільної освіти, а саме от такі молоді вчені. За допомоги, звісно, студентів, в рамках, по-перше, студентського наукового товариства, а по-друге, студентського ж самоврядування.

Поділився пропозицією такого проекту з Олександром Сичем, що є і науковець, і франківець, але без відгуку. Ні, пан Олександр відповів чемно, але негативно. То тепер адресую цю пропозицію Католицькому університету. Зрозуміло, йдеться лише про те, щоб знайти зараз зацікавлену людину серед викладачів, а може активістів студентської ради. Є така в УКУ?

2. Дисидент

2.1 Нові дисиденти

Така візія пана Мирослава на перший погляд здається парадоксальною: адже держава взяла курс на Європу, нові дисиденти опираються на європейські цінності, то яке ж може бути дисидентство? Але тут треба поглянути під іншим кутом: дисидентство не по відношенню до держави, що казати каже, а робити не робить. Дисидентство по відношенню до свого оточення, колег і знайомих, що бідкаються стосовно недосконалої держави, але далі цього не йдуть. Бо далі може чи має бути, як сказав пан Мирослав, волонтерство. Що поза майданом теж може знайти собі такі задачі і такі формати, які б дозволяли без держави йти до Європи. Тим, хто бачить дорогу і свою участь в тій справі. Персональну.

І тут згадаймо про бульбашки, осередки нових дисидентів, що мали б постати по різних містах і селах. Я такі знаю: миколаївський і львівський – в першому 50 учасників, а в другому 22. Тобто, є проблема з їх комплектуванням: не приростають… І пан Мирослав міг би тут подати цьому процесу дуже ефективну допомогу: аби він сказав про те, що освічена в політичних питаннях людина, громадянин-патріот повинна мати політичні переконання. Громадянська освіта, як і будь-яка освіта, не має меж, але в неї є дуже важливий рубіж: політична ідентифікація. Як людина відчула вже себе, скажімо, соціалістом чи консерватором, заявила про це публічно, то от вам і приріст європейської України, черговий крок, персональний.

2.2 Німеччина

Я свого часу був просто вражений, коли прочитав біографію Конрада Аденауера. Бо побачив виразну підказку для України: як Старий Канцлер відродив Німеччину, з’єднавши в одній партії лютеран і католиків, так і Україна може відродитись від комунізму через єднання в одній партії російськомовних і україномовних. Звісно, що на підставі європейських цінностей. Але, як казав Ленін, щоб добре об’єднатись, треба спочатку роз’єднатись. Щоб мати обомовну партію, то її треба базувати не на етнічному підґрунті, а на політичному, так же? Знов повертаємось до того, про що йшлося раніше: навчання, політична ідентифікація, волонтерство.

2.3 «Європейська солідарність»

Я подививсь програму – там солідаризм. Що його, правда, не згадали як такий, бо програма розрахована на людей, які не вміють користуватись Вікі. Тож резюме: це популізм. Забарвлений націоналізмом, бо одна мова і одна релігія – це ж не сучасна європейська парадигма, це ХІХ сторіччя. Не можна сподіватись побудувати на такій основі дійсно сучасну партію. Виграти вибори в таких саме популістів іншого кольору можна, але справжню європейську партію, а відтак і сучасну заможну і ефективну державу збудувати не можна.

Ну, от і все, що мені хотілось сказати пану Мирославу. А ви що думаєте? Хочете в нові дисиденти? Ще подумаєте? Ну, добре…