Боротьба за українську Україну на півдні

прочтения: 8317
29.11.2021 14:08

В будинку, де 60 квартир (м. Миколаїв), вчорашні свічки палали лише в наших вікнах. Усім іншим, як казав лисий з 95 кварталу, pohuj.

В 2 турі президентських виборів 2019 року, ЗЕ підтримало 93 % миколаївців, що взяли участь в голосуванні. Всі 9 народних депутатів, що представляють Миколаївщину в парламенті України, належать до партії «СН». Чотири десятки депутатів від цієї партії вимагають звільнити урядового уповноваженого з питань державної мови. Справжня причина – він нормальний українець, хоча і з Миколаєва. Етнічна росіянка, яка обіймала цю посаду до цього, всіх слуг цілком влаштовувала.

Що з миколаївцями «не так»? Пояснюю. Згадайте не таку вже й далеку історію. В. Ющенко, і П. Порошенко протягом 10 років призначали на посади (в Миколаївській області) персонажів, що не володіли державною мовою, колишніх однопартійців по КПУ, СДПУ (О) та ПР, дітей та онуків тих, хто організовував голодомори 1932-33, 1946-47 років.

Штучний голод 1932-33 років знищив 30 % населення Миколаївщини – україномовних українців. Саме в 1933 році на місцевих теренах звились стовідсотково етнічні російські села в теперішніх Миколаївському, Первомайському, Вознесенському, Баштанському районах: Арбузінка, Благодатноє, Лєнінка, Красноє, Новоросійск, Прібіт тощо.

Нині онуки російських переселенців активно виступають проти дерусифікації Миколаївщини – повернення історичних, рідних, українських назв населеним пунктам. Вони (хоча народжені вже в Україні) будуть зубами вгризатись в «руцкій мір» Північної Чорноморії: Пєрвомайск, Южноукраінск, Арбузінку, Вознєсєнск, Новий Буг, Новую Адєсу. Ця публіка навіть після 7 років російсько-української війни у власних статтях та блогах пише, що до Г. Потьомкіна південь України був голим, незаселеним степом, допомагаючи В. Путіну ідеологічно обґрунтовувати можливий збройний наступ на землі «Новоросії».

Південь України, як можливий напрямок широкомасштабної агресії РФ, в доповідях західних розвідок виникає не випадково. Московські військові аналітики враховують: результати голосувань, вплив російської агентури в органах державної влади та місцевого самоврядування, кількість прибуткових підприємств, що належать громадянам РФ, обсяг місцевих російськомовних ЗМІ, перехід на українську мову шкільної та вищої освіти. Не треба бути військовим генієм, щоб зрозуміти: якщо в Херсоні, Миколаєві, Одесі не буде впливового бізнесового, політичного, військового прошарку російськомовного населення, В. Путін не зможе, як в Криму чи Донбасі, використати тезу про захист росіян – українських громадян в Україні. «Народ Донбасу» захистили «слов’янські» братів: дагестанці, якути, калмики, хакаси, ханти, марійці, удмурти, мансі, що служать в російських ЗС.

Наразі час працює проти московського імперіалізму. Молодь вчіть англійську мову, не російську. В країнах Європи перебуває в 10 разів більше українських гастарбайтерів, аніж в РФ. Попри збереження безвізового режиму між Росією та Україною, з Херсону та Миколаєва доїхати до Московії можна лише автомобільними шляхами. В структурі українських УБД учасники російсько-української війни вже чисельно переважають учасників інших воєн, які РОСІЯ (під псевдо «СРСР») вела на територіях 26 країн світу протягом 1939/1991 років.

Боротьба за українську Україну в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях має фундаментальне значення для усіх українців, в Україні та поза нею сущих. В Москві це розуміють. Чи усвідомлюють це в Києві?