Політкультура: перший результат

прочтения: 9342
13.12.2021 10:34

Так, є вже в нас результат, хоч більшою мірою негативний, ніж позитивний, втім, про все по порядку. Але почнімо з позитива, бо знайшлась чудова книжка до нашої теми, кому цікаво, той може вникати глибше, ніж це може дати одна лекція.

Отже, сьогодні підбиваємо підсумки розмови про політкультуру, що її почали минулого разу, десять днів тому. До речі, може, це в нас семінар? Ну, з точки зору навчальної методики. А ми навчаємось?

Втім, як би там не називати цю дистанційну навчальну технологію, а вона поки що буксує. Бо ніхто з запрошених не схотів брати участь. Ну й ті читачі, що запрошення бачили, а їх було понад чотири тисячі, вони теж не додались до розмови. А чи хтось слухав лекцію? Там переглядів побільшало, звісно, тепер вже аж 30, але хто там з Миколаївщини, хто зі Львівщини (де історія почалась), того ж ми не знаємо. А сказати про свої враження якось так виразно ніхто не захотів. То поки що по факту радянська політична культура в нас домінує. Бо уникати будь-яких розмов про політику – це її виразна риса. А в європейській чи демократичній традиції, як ми знаємо, відбувається натомість активний суспільний діалог. За ініціативи, зрозуміло, лідерів тих чи інших політсил, але в широкій зацікавленій аудиторії. В нас з аудиторією, як ми бачимо, проблем нема – чотири тисячі читачів, а от спікери не відбулись. Поки що.

Так, головна складова негативного результату – це те, що наші місцеві активісти й менеджери освіти не приєднались до розмови. Ну, хтось не побачив те запрошення, хтось просто лайкнув, а дехто і чемно відповів у приваті, що, мовляв, ваша пропозиція буде уважно вивчена… Але зауважимо, що запрошені зробили тим самим суттєвий внесок в формування свого негативного іміджу. Показавши виразно, що не хочуть навчатись і не вміють спілкуватись, або навпаки: не вміють навчатись і не хочуть спілкуватись – що гірше? Будемо сподіватись, що вони про це подумають і своє ставлення змінять.

Бо кидати цю справу не будемо. Важливе ж питання, можна сказати критичне, бо без належного рівня політичної культури ми так і не зрушимо від війни і безробіття до миру і процвітання. То давайте продовжимо, не всі можливості ще використано.

Спробуємо тепер поширити коло запрошених. Бо просто не може так бути, щоб всі мої Фейсбук-знайомі, що займаються політикою, так негативно були налаштовані стосовно громадянської освіти. Може, хтось же та й подасть позитивний приклад? І освітянським менеджерам, і своїм колегам, народним слугам чи активістам. А може запросять до розмови про політкультуру й громадянську освіту своїх власних знайомих педагогів. Які в своїх школах про це питання не забувають і можуть слугувати тим самим позитивним прикладом, який поки що педагогічний Коледж не подав.

Отже, друга черга запрошень буде виглядати так: Олександр Сенкевич і Віктор Лисицький, Артем Чорономоров і Олександр Жолобецький, Анна Замазєєва і Вікторія Москаленко. Я сподіваюсь тепер, зрозуміло, на більший інтерес до теми. Ну і бажання показати приклад у навчанні, особисте ставлення запрошених до громадянської освіти та славнозвісного громадянського діалогу, що є запорукою всіх наших перемог. Які поки що не відбулись. Бо раніше це була КПРС – запорука – а тепер громадянський діалог. Він, поки що, якось не проглядає, не помітний в нашому суспільстві. Виходить, що культура наша скоріше радянська, ніж європейська.

Але, зрозуміло, й ті учасники, які були запрошені спочатку, не є відрахованими з курсу. Ми їм обов’язково про це нагадаємо, звісно, щоб не складалось враження, що про них забули.

Зрештою, ніхто з дорослих не хоче вчитись, так же? Але про це вже в третій частині оповідання про політкультуру миколаївських закладів освіти. Отже, далі обов’язково буде…