Мости замість стін

прочтения: 12070
05.01.2022 09:24

Так називається книжка, що її я щойно прочитав, а тепер хочу й вас до того процесу залучити, шановний читачу, бо… Ну, словом, хочу, але подивимось, чи вдасться.

Загалом я розумію і значною мірою поділяю думки авторів збірки. Ба більше, ідею чи напрямок написаного щодо суспільного діалогу я підтримую просто цілком і повністю - практично. Але як інженер, менеджер-практик, ІТшник хочу дещо додати – саме про діалог. Я думаю, що нашим націонал-демократам ще з часів Руху от саме цього завжди не вистачало: реалістичності, практики, переходу від романтичних мрій, обернутих в минуле, до звичайних планів поточної суспільної роботи. З яких, як стверджує менеджмент, і виростає майбутнє. Що бізнесу, що регіону, що країни. І тепер вже берімося до діла.

Про суспільний діалог

У збірці про нього згадувано дуже часто, але у художньо-філософському або етичному контексті, а ми зараз спробуємо означити інженерне бачення цього процесу.

Діалог відбувається у каналі. Участь беруть спікер і слухач. Або слухачі. Як слухач може відповісти, то канал симетричний – сучасний і демократичний. Як не може, то асиметричний – архаїчний, притаманний радянським часам. Як всі можуть бути спікерами чи слухачами, то це вже мережа.

За часів великих революцій – в Англії та Франції основним форматом суспільного діалогу були памфлети. Що їх спікери, автори могли подавати у відповідь на інший памфлет. Тоді формувався симетричний канал, хоч, зрозуміло, далеко не завжди.

В ХІХ сторіччі суспільний діалог зосередився в газетах чи «товстих журналах». Герцен і Франко залучали авторів, шукали гроші спонсорів, щоб цей процес підтримати. Маємо, до речі, чудові взірці цієї доби, які можуть нас тут стосовно діалогу направити належним чином.

Зрозуміло, що в ХХ сторіччі на перший план вийшло телебачення. Втім, багато хто з фахівців зауважив, що замість діалогу і спільного пошуку рішення певних проблем, процес часто-густо став нагадувати щось маніпулятивне, штучне, зомбування слухача, підміну правди чимось іншим. Так, зовні виглядає як щирий і вільний обмін думками перед камерою, але…

А сьогодні вже панує Мережа. Зауважимо, як можливість. І от тут мені як ІТшнику видається, що автори збірки можуть використати її більш ефективно. Як схочуть, бо пропозиції в мене є, але шлях до них пролягає через навчання. Всіх нас разом (це словосполучення, може, найбільш популярне в збірці). Дійсно, щоб зрушити країну, треба ж в кожному місті, в кожній тергромаді мати отой діалог. І хтось же його має започаткувати, організувати, підтримати. Як колись Герцен і Франко. Автори в нас вже є? Ну тоді потрібні організатори, сучасною мовою модератори. Або й адміни Фейсбук-сторінок і груп.

Втім, є ще одна площина розгляду питання – андрагогічна. Обговорення є невід’ємною частиною навчання дорослих. Відтак можна сказати, що ми зараз перебуваємо в навчальній технології, семінарі з громадянської освіти. Це в тому випадку, як обговорення, симетричний канал відбудеться.

Про політичну позицію

… або політичні переконання. В збірці у різних авторів можна побачити ознаки ліберального і націоналістичного світоглядів, втім, жоден про це не згадав у своєму есеї просто і зрозуміло для читача. Може, звісно, раніше автори десь і говорили про це, втім, для читача це питання залишається відкритим. А воно ж дуже важливе. Бо впливає на аналіз проблем і, відповідно, можливі шляхи вирішення. От, скажімо, війна.

Націоналіст вважає, що причина в Росії, вона на нас напала і поки ми її не переможемо руками НАТО, миру не буде.

Ліберал бачить причину в тому, що ми не навчились чути одне-одного, ми надто радикальні, не визнаємо права іншого на свою власну точку зору і, відповідно, на пошук спільного рішення в межах закону, без насильства.

Не можна не згадати і про соціалістів, їх розуміння війни, хоч ані в збірці, ані загалом в нашому інформпросторі я про це згадок останнім часом не бачив. Але тут все ясно і чітко Роза Люксембург зазначила для трудящих ще в 1914 році: що таке війна, кому і для чого вона потрібна.

Зрозуміло, що всі підходи, позиції, бачення мають право на життя. Але про політичну позицію авторів хотілось би почути від них самих. Всі можливості прояснити це питання в нас є. Як для авторів збірки, так і, зрозуміло, для читачів.

А факультативно запрошую авторів збірки – кожного персонально – поговорити про їх персональну Фейсбук-сторінку. Бо тільки в Віталія Портникова та Василя Махна вона сьогодні є (і не одна), це сучасно і ефективно для розгортання й підтримки суспільного діалогу, тому варто взяти приклад з колеги?

То що ж робити?

… для налагодження оцього самого суспільного діалогу тут і зараз, на підставі і в розвиток Мостів? Ну, варіантів є багато.

Для Андрія Куркова. Він може здійснити Мости-2, в яких попросить авторів відповісти своїм колегам на їх публікації в першому випуску. Це буде поверненням до технологій «товстих журналів», але можливий варіант? Так. Бо власне в межах Мостів-1 жодного діалогу нема. Ніхто нікого з авторів, власних колег не чує і не відповідає на те, що хтось написав раніше. Це, як подумати, продовження ритуальних радянських партхозактивів, відтворених сьогодні на багатьох заходах на кшталт «віче», «форум громадянського суспільства» або «круглий стіл». Спікери є, а діалогу нема.

Для читача. Він може прочитати книжку, подумати-подумати і взятись за налагодження суспільного діалогу в своєму місті чи ОТГ «з нуля». А може зробити це у своєму улюбленому Фейсбук-форумі – це не має значення. Можна взяти за основу для дискусії обговорювану книжку, можна якусь іншу. Можна запросити в той форум когось з авторів збірки – ну, може, земляки чи ще якісь живі зв’язки є. А може хочеться відповісти на те, що написано автором в збірці чи десь раніше – Мережа все зберігає, можна повернутись до написаного рік чи десять тому. Тобто можливостей багато, важливо, щоб модератор їх побачив саме так, як йому потрібно.

Але спочатку треба визначитись із власною політичною позицією. Це робота? Ну, для кого як. Адже для того, щоб одну конкретну тергромаду зрушити від радянської до європейської політичної культури, потрібно мати двох-трьох політично свідомих місцевих мешканців. Ну, в містечку більше, у великому місті, мабуть, кілька десятків чи й сотень. І от так – але тільки так, персонально – в нас може з’явитись політично свідомий клас. Що, як відомо, рухає країну. Зрозуміло, що на початку цього процесу кожен приклад дуже важливий. Подивились в бік авторів Мостів?

Для мене. Я третину своєї програми вже виконав – відгук написав. Друга частина буде полягати в запрошенні авторів збірки до прояснення питання про їхню політичну позицію. А вже потім буду запрошувати людей до читання збірки по різних форумах. І чекати запитань від модераторів-початківців, щоб допомогти їм в технічних аспектах справи.

Отже, як казав один знаменитий українець, цілі визначені, завдання окреслені – за роботу, громадяни, будуймо Україну.