Продовжуючи лікнеп для читачів блогів

прочтения: 2910
14.06.2022 12:50

Кожен, хто щось пише та десь оприлюднює, щиро тішиться незапланованим зустрічам з власним читачем Навіть коли співбесідник вас традиційно критикує: ви пишете ніби правду, АЛЕ…

Днями зустрів такого шанувальника, котрий з його слів читає усі (!) блоги різних авторів на «Преступности. нет», в одному з районних судів Миколаєва. Прізвище фаната та дислокацію не видаю – війна ж бо. Зрозумів, що і читачі, і деякі автори не знають елементарного, без образ. Тому вимушений пояснити наступне.

Блог – це журнал, ЩОДЕННИК. Блогером є автор, котрий щодня щось пише: від 3 абзаців до лонгріду в кілька сторінок, на довільну тему. Його «підписники» (передплатники чи, як у випадку України, фоловери - послідовники, що не сплачують автору ані копійки) звикли щодня читати авторитета, старшого товариша, філософа, тренера чи коуча, «по-модньому».

Тому миколаївці, які раз на місяць друкують власну осанну російській культурі (після трагедій Бучі, Маріуполя) або рецензію на книжку, котру вони прочитали (вживання книжок - реальна рідкість), не є блогерами в класичному розумінні. Хоча вони називають себе і блогерами, і громадянськими журналістами, і лідерами громадської думки, і радниками міського голови, і рецензентами, і колумністами, і активістами, і колонкерами, і кулерами.

Я б назвав кожного вище описаного автора пострадянським гібридом громадського журналіста та колумніста. Громадський журналіст – це винахід країн, де звикли не платити за роботу. Людину турбує якась проблема, вона про неї пише. Жодних трудових у формі контракту чи фрілансерних відносин з редакцією, ЗМІ, власниками інформаційного ресурсу у громадянського журналіста немає. Приватні, суб’єктивні, цікаві думки поширюються навіть без натяку на оплату.

Колумніст – публічна особа, відомий спортсмен, громадський діяч, актор, політик, письменник тощо. ЗМІ пропонує оплату такому автору і гарантує обумовлену площу на певній сторінці. Цей «власник колонки» зобов’язаний щотижня до дідлайну надати текст, не обмежений конкретною темою, об’ємом визначеної кількості знаків. Приміром, чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров довший час був колумністом «Нью-Йорк таймс». І не тому, що вільно володіє англійською мовою. Оцінка Г. Каспарова, як розумної людини, з боку власників медіа та читачів співпадала.

У мене є миколаївський досвід щотижневого написання текстів в якості колумніста. В 90-х роках минулого сторіччя в Миколаєві існував медійний ресурс Сергія Круцкевича – «Новая Николаевская газета». Редактором газети був Ярослав Індиков. Тижневими колумністами ПРАЦЮВАЛИ (бо нам платили хоча й невеликі, але стабільні гонорари) автор та Андрій Попов. Раз на місяць тішили читачів власними колонками Валерій Гросман та В’ячеслав Чиченін. Двох останніх, справжніх зірок журналістики, вже давно немає серед нас. За їхнього фізичного життя я абсолютно все, вироблене цими старшими товаришами, читав, дивився, слухав. Перечитував тексти метрів та вчився, що можу щиро побажати нинішнім молодим авторам. Які вважають, що до них в Миколаєві журналістики не існувало.

А якщо цікавитесь, як функціонують блогери, колумністи в США, запитайте у Я. Індикова. До речі, коли він редагував місцевий журнал «Новий горожанин», усі автори також отримували за роботу гонорари. Звісно, війни тоді ще не було. І жодних письмових угод також. Ми покладались на силу власного слова і дотримувались взятих на себе обіцянок. Для творчої особи немає нічого кращого, аніж працювати в колі «людей слова». Такого поняття, як «проє@алі» (оцінка О. Арестовичем передвоєнної діяльності влади України), ми не знали.