Які ЗМІ читають культурні росіяни

прочтения: 3061
18.06.2022 13:03

Перш, аніж назвати відомі інформаційні ресурси, створені росіянами, варто визначитись з понятійним апаратом.

Культура, як і спорт, є галузями людської діяльності, котрі не можуть бути, як стверджують російські імперіалісти в Україні та їхні посіпаки, «внє палітікі». І така дійсність присутня не лише на пострадянському просторі. Двоє з моїх улюблених авторів Орхан Памук та Салман Рушді позбавлені можливості мешкати в рідних краях – Туреччині та Індії, відповідно. Усе свідоме життя вони вимушені переховуватись в різних державах з новими документами. Їм заочно винесли смертний вирок радикальні ПОЛІТИКИ згаданих країнах, виключно за їхні твори. Які відзначені міжнародними літературним преміями саме в якості КУЛЬТУРНИХ надбань людства. Позаяк культура в тоталітарних суспільствах завжди виконує роль політичного ІНСТРУМЕНТУ поневолення та примусу до узаконення системи моральних (чи у випадку Росії – аморальних) координат окупанта.

В сучасному світі існує кілька сотень визначень терміну «культура». До слова, якщо відкрити Вікіпедію, то можна помітити, що російська термінологія дотично культури відрізняється від української. Енциклопедичні визначення не є просто перекладеними словами. Українці та росіяни світоглядно настільки далекі одні від одних, що не можуть співіснувати в одній країні без домінування однієї культури над іншою, з наступним поглинанням слабшої, яка політично програла сильнішій. В якості ілюстрації скерую читачів в окупований росіянами Херсон, де протягом першого тижня окупації місто атакували білборди із зображенням Івана Абрамовича Ганнібала (дідуся О. Пушкіна) та самого імперця, автора «Клеветникам России», «Мазепа». Без О. Пушкіна не було б В. Путіна на російському троні. Він сказав ще в грудні 2015 року (Крим та третина Донбасу вже були окупованими РФ): «Пушкін – наше всьо…культуру можно іспользовать в інтєрєсах політікі».

В Україні навіть після 8 років війни, коли росіяни вбили більш, як 80 тисяч українських громадян, знаходяться мільйони етнічних росіян з українським паспортами, що не уявляють власного життя без щоденної присутності в їхньому житті російської мови, російських ЗМІ. Я намагаюсь їх зрозуміти, як випускник російської школи, що вперше вищу освіту (технічну) здобув в часи СРСР, звісно, в російськомовному ВНЗ,. Намагаюсь, але не можу. Особливо, коли кожного вечора чую про чергові сотні українців, вбитих росіянами на українській землі.

Але усім, хто вірить в існування «хороших русских» (і в достатню кількість цих нормальних громадян для кардинального очищення Росії від вбивць, ґвалтівників, грабіжників), можу порекомендувати ті джерела інформації, які регулярно читаю я. Це інтернет – видання, утворені російськими журналістами, що були змушені під загрозою арешту емігрувати з РФ. Називаю: «Медуза» та «Новая Польша». Посилання на їхні сторінки не даю, щоб уникнути звинувачення в прихованій рекламі. Знайдіть їх самотужки. До слова, «Нова Польща» з появою поляка на посаді головного редактора вже має і україномовний варіант.

Коли я пишу про ці два ЗМІ, це не означає, що я не звертаю уваги на інші ресурси, найбільш популярні видання Польщі, США та Британії. Щодня споживати єдиний марафон тоталітарних новин з вчорашніми співцями російської культурної окупації України та військовими експертами, котрі жодного дня не воювали з РФ, означає себе не поважати. Глянути в ОПУ – ніби подивитись в очі В. Путіну, про що досі мріє В Зеленський. Якби шоумен подивився в очі А. Гітлеру, друга світова війна тієї ж миті скінчилась. Ніхто Ч. Чапліну такого простого рецепту («припинити стріляти») не підказав а 1942 році. Бо не було янелохів, яневтіків…