Скромність миколаївським чиновникам не завадить

прочтения: 3879
22.06.2022 16:43

Днями мав дружню ромову з давньою знайомою, пані Ольгою. Вона нагадала один з моїх улюблених виразів - «Зайва скромність є найкоротшим шляхом в невідомість», принагідно повідомивши про успіхи власного старшого сина. Хлопець став переможцем різноманітних олімпіад з фізики. Будучи бсольвентом Миколаївського муніципального колегіуму ім. В. Чайки, минулого року він став стипендіатом Миколаївського міського голови. Звісно, я спробував знайти інформацію про знайомого вундеркінда в мережі інтернет.

Цілком логічно було б розмістити довідки про всіх 95 миколаївських студентів (університетів, коледжів, ПТУ), яким наприкінці минулого року було присудженого стипендію Миколаївського міського голови на сайті міської ради. Але тоді Миколаїв не був би Миколаєвом. А приміром, Калушем часів міського голови Ігора Насалика, який у власні 60 років воює сержантом у складі ЗСУ. Коли делегація миколаївців вперше в 2012 році відвідала Калуш, найбільше її здивували місцеві сіті-лайти із зображеннями кращих випускників калуської гімназії та шкіл. Ця соціальна реклама для учнів була безкоштовною. Місто просто пишалось власними земляками, які перемагають на міжнародних та загальноукраїнських предметних олімпіадах. Окрім талановитих молодих науковців, в Калуші популяризували місцевих спортсменів, музикантів. Цілком логічно, що Олег Псюк, лідер гуру Kalush orchestra – переможця цьогорічного «Євробачення», вже отримав звання почесного громадянина Калуша. На сайті міськради є перелік усіх почесних калушан, видатних спортсменів, артистів, педагогів тощо. Люди потребують визнання за життя, посмертна шана їх не особливо турбує.

Миколаївська влада якось оригінально розуміє систему виховання у молоді місцевого патріотизму. На сайті міської ради ви не знайдете не лише довідки про досягнення 95 стипендіатів міського голови. Там навіть відсутні їхні прізвища у відкритому доступі на чільному місці. Зате ми можемо прочитати про склад конкурсної комісії, розмір стипендії, побачити численні фото міського голови, секретаря міської ради, керівниць фракцій ЄС та СН, які тиснуть руки студентам та учням у антиковідних масках. Людиска, мені набридли сотні ваших зображень в місцевих ЗМІ та фрази «ні а чом». Знаю, що ви й надалі плануєте балотуватись. І не лише до міської ради. Я хочу прочитати не про ваше минуле, а про майбутнє Миколаєва, якщо ці хлопці та дівчата воліють залишитись в рідному місті.

До речі, протягом минулих 8 років війни в університетах Польщі здобули вищу освіту понад 50 тисяч українських громадян. Працювати в Україні зголосились лише 3 сотні. Якщо 1 вересня в Україні не розпочнеться навчальний рік в штатному режимі, ми назавжди втратимо кілька мільйонів українських громадян з тих 5 мільйонів жінок та дітей шкільного віку, що в якості біженців перебувають в Європі. В Чехії 50 тисяч жінок знайшли роботу, вивчають чеську мову і разом з дітьми, які вирушають до чеських шкіл, НЕ ПЛАНУЮТЬ ПОВЕРТАТИСЬ ДО УКРАЇНИ. Ніколи. В Польщі таких мігранток, котрі вже працевлаштовані і тому не повернуться в знищені українські міста, налічується більш, як пів мільйона. На Україну насувається всеосяжна демографічна криза, яку вона не знала навіть після 2 світової війни. В 1945 році українці не мали безвізу з країнами Європи та Канади.

Якщо не вживати кардинальних заходів, за кілька років ми будемо бачити на рекламних носіях усмішки чиновників із захмарними зарплатами, а поряд - пенсіонерів, котрі шукають їжу в контейнерах із сміттям. Найбільш активного середнього покоління, осіб віком 25/45 років, в Україні просто не залишиться. ПРАЦЮВАТИ за мінімальну зарплату (менше 200 євро на місяць) переможці міжнародних олімпіад з володінням англійською, німецькою, французькою, польською мовами НЕ БУДУТЬ. Тим паче, знаючи, що їхнім батькам держава сплачує пенсію, меншу за встановлений урядом цієї ж держави прожитковий мінімум – 2600 грн. Для африканців ООН вважає прожитковим мінімумом еквівалент 4600 грн на місяць.