Небезпеки, що чекають на українців після закінчення війни

Війна України за власну незалежність, звільнення окупованих Росією територій Криму, Донбасу, Херсонщини та Запоріжжя колись закінчиться. Але не у цьогорічному травні (нині вже – липень), як обіцяв О. Арестович, і не в березні 2023 року, як кажуть очільники Миколаєва та області.

Закупівля Індією та Китаєм енергоносіїв, сировини у РФ в нечувано великих обсягах дозволяє Росії вести війну в Україні, не особливо звертаючи увагу на західні санкції. Навіть нині російський резервний валютний фонд за доступними для московської верхівки коштами в кілька десятків разів перевищує річний бюджет України.

До активної, збройної фази війни проти українців В. Путін та РФ почали готуватись відразу після обрання президентом України В. Ющенка. За президентства В. Януковича російські війська не окупували Україну лише тому, що не було потреби. Адже керівниками СБУ, МОУ, деяких міністерств, ОДА професор – шапкокрад призначав російських громадян, які хизувались власними російськими паспортами. Український парламент не тільки подовжив навічно перебування російського військового флоту в Севастополі, а й кардинально змінив політику в оборонній сфері. Були розпродані за копійки зразки сучасної української зброї, знищені десятки підприємств ВПК та конструкторських бюро. ЗСУ щодня скорочувались, обеззброювались.

Майдан все змінив. Тому напад Росії на Україну з окупацією такої частки української території, яку вона не зможе захистити, був НЕМИНУЧИМ.

Війна росіян з українцями, яка триває від лютого 2014 року, колись закінчиться. За моїм прогнозом це станеться не раніше листопада 2023 року, початку чергового опалювального сезону в Україні. Консенсусного розуміння, як повинна фінішувати «спецоперація» немає не лише серед керівників провідних світових держав, а й посеред мешканців України. Про різні візії закінчення війни, присутні в планах українських громадян, я вже писав: //news.pn/ru/blogs/273205

Тепер пора поговорити про небезпеки, які чекають на громадян України опісля припинення бойових дій в зв’язку з неминучою військовою перемогою ворога. В першу чергу це стосується майбутніх проблем в нематеріальній сфері, а не в галузі відбудови, реставрації, інвестицій, відновлення виробництв. Позаяк об’єднана Європа базується в першу чергу на спільних моральних цінностях, а не на високому комфорті для щоденного замешкання, споживання їжі чи відпочинку. Тим паче в матеріальній сфері є галузі, в яких Україна, без вступу до ЄС та НАТО, вже випереджає Європу. В нашій країні: дешевий громадський транспорт в містах; висока якість їжі в кафе та рестораціях, поєднана з низькою ціною; смак та вартість кави в кав’ярнях; швидкість та доступність, через невисоку ціну, Інтернету; присутність документів особи в «Дії» тощо. Нам є чому навчити ситих об’єднаних європейців.

Але спочатку доведеться подолати усі немайнові небезпеки, які очікують українців після війни. В грі «люто пересваримось усі з усіма» громадяни України є, безумовно, чемпіонами світу. Серед основних проблем у цій царині я виокремлюю наступні.

1. Небезпека побудови в Україні централізованої інституційної архітектури, як в РФ. Паростки авторитаризму ми спостерігаємо вже нині: критикувати владу вічно «не на часі», навіть за публічне скоєння кримінально караних діянь; «випадкове» невключення до складу міжнародних делегацій народних депутатів з непропрезидентської фракції; закриття телефонним дзвінком, а не судовим рішенням, телеканалів, які не подобаються видатному лідеру сучасності за значну присутність в їхніх ефірах «армовіра» та його гуманітарних пожертв; міністри – плагіатори, корупціонери залишаються на посадах, бо спочатку «у нас триває війна», потім «він не втік, тому не на часі розбиратись, що накоєно до війни», «війна все обнуляє, ми перемогли, команда слуг народу є героїчною, не чіпайте моїх людей з 95 кварталу, СБ, ГРУ, ОПУ, КМУ, ОГПУ, МВСУ, НАБУ, НАЗК, ВЦА».
2. Біда перетворення змагальності, цивілізованої конкуренції в тоталітарну ворожнечу за московським сценаріумом («кто нє с намі, тот протів нас, і єслі он (враг) нє сдайотся, єго унічтожают»). Нам ще треба по-європейськи не перетворювати опонентів на лютих «ворогів цивілізації». Вони також люблять Україну. Хоча і дещо не так, як ми. Треба вміти переконувати. Одначе не в принципових питаннях, коли ти – або за українську Україну, або за демократичну Росію на території України.
3. Спокуса поставитись до російських полонених так, як ставляться до полонених українців в Росії. Вочевидь, Добро мусить мати кулаки, щоб захищатись від дій Зла. Наразі боротьба між ними існуватиме доти, доки існуватиме людство. Проте Україна повинна демонструвати світові альтернативу російським нелюдським умовам для українських громадян. Наша країна повинна зразково дотримуватись вимог міжнародних юридичних документів, що гарантують права військовополонених.
4. Післявоєнне штучне повернення до тем, щодо яких вже ухвалено рішення під час війни. В першу чергу це стосується закриття російських шкіл в Україні, демонтаж пам’ятників О. Пушкіну, М. Лермонтову, Г. Потьомкіну та іншим співцям російського імперіалізму, вилучення з топографічних найменувань сліду російської окупації України протягом минулих чотирьох сторічь, утвердження державного статусу української мови в діяльності обласних адміністрацій на виконкомів міських рад. Війна ще не скінчилась. Але керівники в Миколаївській області та Миколаєві вже заявляють про можливість повернення пам’ятника О. Пушкіну на центральну вулицю, де він стояв до 24. 02. 2022, після війни. Про вилучення російських книжок з бібліотек, змін шкільної літературної програми місцеві чиновниці вже склали думку, як про поспішні рішення. Бо не все так однозначно. Цим жіночкам російські ракети з Херсону ще не прилітали на балкони. Народні депутати України (Миколаївщина презентована в парламенті виключно слугами народу) категорично проти повернення містам Миколаївського краю первісних українських назв. Ці слуги невідомо якого народу вважають, що Орлик і надалі повинен залишатись Первомайськом, Соколик – Вознесенськом, Федорівка – Новою Одесою, Куца Балка – Новим Бугом тощо. Катерина ІІ та Г. Потьомкін ніби давно померли. Але їхні ідейні нащадки є народними депутатами України від Миколаївської області, котра ніби є частиною України. Хоча, коли слухаєш місцевих нардуп, виникають сумніви.

Буду ралістом. Війна за українську Україну після перемоги над Росією ще попереду. Отакою, як до 24. 02. 2022, наша держава вже не буде. Але щоб вона стала такою, якою ми її уявляли в 1989/1991 роках, треба ще багато працювати. Усім.