Етнопсихологія і освіта

прочтения: 12495
09.07.2022 18:38

Останнім часом читав різні книжки, що їх можна було б вважати дотичними етнопсихології, і дістався певного результату. По-перше, підготував малюночок, що його ви вже побачили. А по-друге, написав до того малюнку текст, адресований в першу чергу вчителям суспільствознавства, але не тільки, ще і громадянським активістам.

Поштовхом до цієї роботи стало відчуття, що таки в нас є проблеми в міжетнічних відносинах. А долати їх можна тільки шляхом освіти. Або, скажімо, підвищенням чи поширенням, вдосконаленням тої освіти. Але спочатку про схему процесу, роздивляємось малюночок:

Слухання-читання

Дитина слухає, а дорослий читає. Певною мовою. І звідси з’являється етнічна ідентичність. А як батько й мати розмовляють різними мовами (вміють і хочуть, щоб дитина знала дві мови), то тоді з дитинства маємо справу з бікультуралом, для якого саме дві мови є однаково рідними і доступними в користуванні. А чотири? Це як діди і баби додають ще свого етнічного коріння. Ну, це справа можлива, але не така вже і поширена, як бікультуралізм, та і нічого принципового до схеми з двома рідними мовами не додає.

Бікультуралізм – це плюс чи мінус для дитини, а в подальшому і для громадянина? Безумовний плюс. І розвивається така дитина краще, і можливостей в дорослої людини більше. Втім, є і мінус. Як чиновник буде вимагати записати в паспорті «національність», то тоді людина має від чогось відмовитись, від одної з рідних мов? Так, але як йдеться, скажімо, про соцопитування з розгалуженими можливостями відповіді, то тоді проблем не виникає.

ЯкістьТекстів1 закладає фундамент культурного рівня особистості. А Тексти2 той фундамент суттєво зміцнюють або урізноманітнюють. Так само впливають аудиторії. З ким повівся - від того і набрався? Без сумніву. Чи треба нагадувати, що в часи Інтернету аудиторії віртуальні, а тексти завжди доступні, аби тільки був до них інтерес. І, зауважимо, організатор процесу. В школі це, звісно, вчитель, а в Мережі? Блогери? Репери? Активісти? Є над чим замислитись.

В нас тут є чудовий ресурс: програма курсу Громадянська освіта для середньої школи. І як казати про розвиток освіти з питань етнопсихології, то саме від неї треба танцювати як від тої пічки.

Говоріння-писання

Начитавшись-наслухавшись дитина (та і дорослий) відчуває необхідність щось сказати. З приводу почутого і прочитаного. І осмисленого. І адресується вона вже до нових аудиторій, виступаючи провідником текстів 1 і 2 в нові, власні аудиторії. В класі чи на лавочці біля під’їзду школярі і пенсіонери виголошують спічі. А деякі – як от я – пишуть. Школярі набувають громадянських компетенцій, а дорослі поширюють власні політичні переконання. Або і просто знання з тем, цікавих для аудиторії. Може комп’ютерних наук, може догляду за садом-городом – це вже в залежності від аудиторії і особистої зацікавленості спікера.

Згадаємо знову про Програму середньої школи: все це там є. Як завдання для вчителя, рамки, в яких він має рухатись під час навчання. І нема іншого шляху для набуття громадянських компетенцій як тільки практичні вправи. Так, в говорінні і писанні, зокрема на теми етнопсихології. Бо ж читання чи слухання – то тільки перший крок, пролог до одержання міцного системного знання. Зрозуміло, що на першому плані стоїть виконання після уроку завдань вчителя, вправ. А учнівська рада? А шкільна газета? А газета місцевої громади? А молодіжні організації політичних партій? Так, широкі можливості, що їх надає демократична система. Підкреслимо: тільки можливості. Гарантії давала жовтенятсько-піонерсько-комсомольска система виховання будівничих комунізму. А демократична система дає тільки можливості.

Політична позиція\переконання

Ми почали з проблем в міжетнічних відносинах, що існують в Україні. Але як їх можна було б окреслити, означити? Тут виходить на перший план політична позиція, вона формує у свідомості людини певну картину, що є відображенням реальних подій.

Російський націоналіст (путініст): українці поневолюють росіян.

Український націоналіст (бандеровець): росіяни нищать українців.

Консерватор: люди забули Христа, що не розрізняв іудея і елліна, то мають покарання за свої гріхи.

Соціаліст: олігархи заробляють на війні, трудящим вона не потрібна.

Ліберал: війна заперечує найголовніше право людини - на життя.

То що робити?

У першому наближенні, як ми вже сказали на початку, розвивати й вдосконалювати громадянську освіту з питань етнопсихології. А щоб сформулювати конкретніше, то треба про це ще поговорити. В зацікавленій аудиторії. І тоді, можливо, сформуємо волонтерський дистанційний курс з етнопсихології, підготовлений школярами і пенсіонерами. Сучасний такий, знаєте, цікавий і корисний, популярний. Бо поки що такого курсу в нас нема. Ну, не дійшли руки у кафедр чи ще якихось освітніх організацій. Втім, сформулювати задачу – то вже наполовину її вирішити?