Ало, Франківськ

прочтения: 13578
13.07.2022 16:12

Прочитав в одній франківській газеті цікаву статтю, варту, як на мене, не тільки регіональної, а й більш широкої аудиторії, то от тепер Миколаїв зробить свій внесок. Багато в чому я згоден з автором, втім, хочу щось і додати.

Про успіх

Людина живе в двох дуже важливих вимірах – з одного боку, вона робить себе для себе, а з другого, не може обійтися без того, щоб це життя не показати комусь іншому. Тому найбільший успіх, якщо він нікому невідомий, є неповноцінним.

Я б сказав, що найбільший успіх у першому вимірі, скажімо, в аскезі, він адресований монахом своєму божеству – Христу чи Будді – і є справою особистості. Але як згадати суспільство, то тут маємо подивитись на реальні справи людини. І цілком можна вважати, що певні тексти є таки по суті справами певних людей. Що їх вважають провісниками, будителями чи просто лідерами суспільної думки, як по-сучасному. От, наприклад.

Про українську літературу

Але літературі ще дуже багато треба зробити, наговорити, виробити мовного апарату.

Це погляд зсередини літературного процесу. А я подам ззовні.

Коли були часи Руху і Перебудови, я взявся читати Франка, хрестоматію з української літератури і мені дещо дуже сподобалось. А дещо було абсолютно неспівзвучним. Землю Уласа Самчука прочитав з великою для себе, я вважаю, користю. І відчуттям, що це таки література, а я їй вдячний за те, що вона донесла і внесла в мій власний світ, особистий вимір.

Аж коли почав братись за Андруховича чи Забужко, не кажучи вже про деяких інших відомих авторів, то відчув повну відсутність інтересу. Не буду тут заглиблюватись, просто додам, що література має йти поруч з суспільством і давати відповідь чи ставити запитання саме про те, що цікаво тут і зараз тим чи іншим конкретнім людям. У моєму випадку таким, що дещо вже і прочитали, а щось і визнали для себе най-найбільш співзвучним із строєм саме свого світу.

Про культурний процес

Надто складне питання. Ну просто Гімалаї. Що не заважає нам – адже ми каменярі? – братись за цю роботу. Читати. Обговорювати, забезпечувати зв’язок між дискурсами і аудиторіями літераторів, шкільних вчителів, громадських активістів (тих, що дають культурі гроші в Парламенті) і пересічних громадян. Саме так це виглядає сьогодні. Часи дискусій письменників в товстих журналах минули.

І якщо культурний процес живий, активний, то питання про чотири мови (див. далі) не постає якось так в повітрі. І певна частина того процесу припадає на політпроцес, але той же набагато вужчий за культуру, то має становити частину більш загального і фундаментального руху ідей і сенсів.

Про Швецію

О, тут дуже просто, запрошую пана Тараса взяти участь. Налагодити процес, скажімо, на базі франківського ліцею номер п’ять (що на фото), він автору не чужий. Це для початку, бо далі, як вже запрацює в одній школі, то всі зрозуміють, як це просто і ефективно у багатьох-багатьох аспектах громадянської освіти школярів. І як добре попрацюємо сьогодні й завтра, то будемо з часом мати шведського перекладача.

Про чотири мови

І, нарешті, про головну тезу, що її редакція Репортера винесла в заголовок. Це погана вправа. В нас є Конституція і є демократична політична система, через яку ті чи інші суспільні сили, партії мають можливість (і обов’язок) законодавство розвивати й вдосконалювати. В напрямку, звісно, Європи, на ліберальних чи демократичних засадах. Цим просто нам треба навчитись користуватись. В рамках того самого загального культурного процесу, що охоплює і літературний, і політичний, і екологічний, і, і... Бо поза законними шляхами зрештою тільки віійна.

Про подальшу розмову

Згаданий текст пана Тараса сподобався не тільки мені. От його симпатики: перший і друга. То я їх запрошу до розмови? Ну і в форумі Репортера теж поставимо запрошення. Започаткуємо ланцюжок новітнього формату культурного діалогу, може щось в нас і вийде?