Ми - волонтери!

Певно, що наразі, жодний провидець чи політичний експерт не зможе сказати, коли ж закінчиться війна. А жодна людина, з грошима, чи без них, з майном чи великим бізнесом - не застрахована від шаленої кулі чи ракети окупанта. Те, що ще п’ять місяців тому ми звикли бачити в нашому рідному Миколаєві - руїни. Їх вже ніхто не відновлюватиме. Скоріше за все, саме на цих руїнах повстане принципово інше, надсучасне й прогресивне місто. Або Очаків… Такий звиклий оку татарський Очаків не матиме більше тієї дивної атмосфери. І це не те, щоби про ностальгію... це просто буде новий щабель. З рештою, та сама Одеса в часи, коли старе турецьке місце Хаджибей зносили, щоби забудувати по голанським кресленням Де-Волана - це було надсучасне місто. Як нині який-небудь ультрасучасний Сингапур на тлі старовинного й пильного Алеппо.

І тут питання до нас: а чого ж хочемо ми з вами?! І в цьому питанні не так багато варіантів відповідей, як здається на перший погляд. Бо так, як було - вже точно не буде, і так, як є нині - так само. Буде по-іншому. Принципово по-іншому. За кілька років ми забудемо про руїни колись радянських підприємств не тому, що нам не треба промисловість. А тому, що та промисловість - це енергонефективна, не ринкова, не конкурентна і, з рештою, нікому не потрібна та промисловість. Але промисловість буде іншою. В епоху напівпровідників і рідкокристалічних дисплеїв - буде щось відповідне.

Тепер про нас. Наш Волонтерський центр “БЕРЕЗАНЬ” від самого початку заснування вирішив не підміняти собою владу чи соціальні служби. Ми, спробувавши багато напрямків діяльності - тепер уж точно не хочемо годувати чи одягати людей. Бо тут, в неглибокому тилу, патерналістське населення готове знищити залишки економії держави, аби отримати на шару те, що можна було б банально купити в магазині. Не просто “купити”, а влити свою маленьку частку в економіку села, селища, міста… Щоби тим самим продавцям та водіям магазинів банально платити зарплату. І, головне, ці люди МАЮТЬ гроші, МОЖУТЬ купити… Але, навіщо купляти, якщо можна взяти так?!...

Саме тому ми не позиціонуємо себе, як центр роздачі гуманітарної допомоги. Ми волонтери. Ми допомагаємо тим, хто до нас звернувся, кого ми взяли під свій патронат і тим, хто дійсно хоче, але не може… Тобто, в тій допомозі, що ми надаємо населенню людина собі б, чи своїм дітям відмовила… Втім, вона все ж таки змушена буде піти в магазин і купити собі решту на прожиття. Або певні речі, одяг, техніка… Ми чекаємо того, щоби люди, які мають зайвий старий телефон чи каструлю - принесли і поділилися речами з тими, хто собі їх не купить, бо не може. Ми навіть годуємо людей тих, хто гідний поїсти щось порційне і якісне, але не може собі такого приготувати чи дозволити собі замовити їжу в кафе. Ось це і є волонтерство. Ми допомагаємо, а не вирішуємо за людей проблеми їх харчування і організації побуту. Ми хочемо, щоби у нас не збанкрутували підприємці, коли люди, що мають достаток - заощадили собі гроші.

Так і економіка нашого краю. Ми дуже хочемо, разом з нашими партнерами, збудувати тут конкурентну, сучасну економічну систему. Щоби наша золота земля нас не просто годувала, а зробила б нас гідними мешканцями Європи. Грубо кажучи, щоби не просто вивозилося звідси зерно на експорт, а тут би це зерно мололося б в борошно, що з одного боку підвищувало б вартість зерна для фермерів, а з другого - давало б роботу мельникам. А потім з цього ж борошна на експорт вироблялися б макарони. І зайнятими були б ще й виробники цих виробів… Щоби з рапса тут робилася б олія і паливо, а не вивозили б сировину… Щоби наші місцеві бренди отримували б визнання у світі, а не ми б починали вивчати чужі бренди.

І в цьому питанні ми теж волонтери. Ми не можемо тут вимагати чи критикувати. Ми пропонуємо, готові допомагати державі починати думати по-новому, починати діяти по-новому, починати жити в нових реаліях.