Порушення росіянами законів та звичаїв війни

прочтения: 4722
02.08.2022 15:04

Протягом 5 місяців Миколаїв та область щодня обстрілюють росіяни. Іноді по 6-8 разів на день. Більшість ракет та снарядів прилітають з боку окупованого від 24. 02. 2022 Херсону Іноді ракетами по Миколаєву стріляють з російських кораблів та літаків.

Влада заспокоює, як їй здається, ті 230 тисяч мешканців обласного центру, які ще залишились в півмільйоннику, повідомленнями про порушення за фактами обстрілу шкіл, лікарень, житлових будинків кримінальних проваджень. В щоденних прес-релізах фігурує ст. 438 КК України - порушення законів та звичаїв війни. Цитую: «Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України, а також віддання наказу про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від 8 до 12 років. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, - караються позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі». Посилаючись на власний життєвий досвід 2014/2022 років, дайте самостійну відповідь, яко мильною бульбашкою закінчаться кілька тисяч кримінальних проваджень, ініційованих поліцією під процесуальним керівництвом прокуратури.

Рідним вбитих росіянами українських військовополонених – азовців (в окупованій українській Оленівці) ОПУ, що лобіював добровільну здачу наших військових в російський полон, нагадає ст. 434 КК України, за якою погане поводження з військовополоненими передбачає покарання вигляді позбавлення волі терміном до 3 років.

Термін «звичаї війни» стверджує в масовій свідомості ставлення до війни яко узвичаєної справи з власними законами, встановленими правилами для масового вбивства людей. Звичка вбивати – лише одна із звичок… Від першої Женевської конвенції 1864 року кожна війна повинна регулюватись звичаями міжнародного гуманітарного права. Ці регламентні обмеження було запроваджено для того, щоби знизити смертоносність війн. Щоправда про міжнародне гуманітарне право знають лише країни, що визнають світовий порядок та власну приналежність до цивілізованого світу. Росія ніколи не належала до означених держав.

Правила війни вперше були встановлені Женевськими та Гаазькими конвенціями, відповідно в 1864 та 1898 роках. Ці міжнародні договори є обов’язковими для всіх без винятку держав. Вони нікому не забороняють вести війни, але встановлюють чіткі рамки дозволених ді та можливої бездіяльності. Порушення конвенцій дорівнює виходу держави-порушниці із цивілізованого світу. Першу Гаазьку конвенцію ухвалили на конференції 1899 року. А 6 років деякі пункти конвенції змінили та доповнили нормами війни на морі. Так з’явилася друга Гаазька конвенція. Російська імперія після морських поразок 1905/1907 років виступала ініціаторкою обмеження жорстокості на війні та закріплення відповідних положень у міжнародному праві. Під час Першої світової війни Гаазькі конвенції виявилися недієвими, тому що ігнорувалися сторонами. Так само, як зараз вчиняють росіяни.

Друга світова війна підкреслила необхідність захисту людей. Тому 1949 року було прийнято чотири Женевські конвенції. Перша Женевська конвенція присвячена поліпшенню долі поранених і хворих у діючих арміях. Друга Женевська конвенція стосується долі військових, поранених на морі. Третя Женевська конвенція регулює правила поводження з військовополоненими. Четверта Женевська конвенція захищає права цивільних осіб. В 1977 році Женевські конвенції доповнили двома Додатковими протоколами дотично захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. І вже 2005 року було погоджено третій Додатковий протокол, що стосується додаткової емблеми у вигляді. Станом на 24. 02. 2022 до Женевських конвенцій приєдналось 196 держав світу. Дії, які суперечать Женевським конвенціям, кваліфікуються порушенням міжнародного гуманітарного права, воєнними злочинами. Останні підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС). Після розпаду Радянського Союзу РФ оголосила себе правонаступницею і визнала себе стороною Женевських конвенцій, підписаних СРСР в 1954 році. Далі, 2019 року Росія вийшла з Першого протоколу , що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, блокуючи роботу Міжнародної гуманітарної комісії зі встановлення фактів своїх злочинів у Сирії та в Україні. Однак вихід РФ із механізму Женевських конвенцій не означає зняття відповідальності з неї за порушення норм міжнародного гуманітарного права та воєнні злочини під час війни в Україні. Росію можна та потрібно притягнути до відповідальності за порушення норм Женевських конвенцій і Протоколів. Женевські й Гаазькі конвенції є основою міжнародного гуманітарного права. Вони розділяють тих, на кого арміям можна нападати, і тих, кого категорично заборонено чіпати. Конвенції захищають людей, які більше не можуть брати участь у війні, тих, хто надає медичну допомогу. Конвенції визначають, які озброєння можна використовувати у війні, а які — ні. Правилом четвертої Женевської конвенції є захист цивільних осіб під час війни та окупації. Цією нормою нехтують російські військові, свідомо обстрілюючи цивільну інфраструктуру, влаштовуючи масові розстріли на захоплених територіях чи примушуючи українців до служби в російській армії. Окупанти вбивають і катують цивільних, ґвалтують жінок і дітей, розстрілюють лікарів, священників, журналістів; обстрілюють продуктові бази, школи, лікарні, позбавляють людей зв’язку й ведуть до гуманітарної катастрофи. Це порушення конвенції про захист цивільного населення.

Норми Третьої Женевської конвенції забороняють катування, негуманне поводження з полоненими. Полонені мають право на їжу, воду, контакт із рідними. Жінки в полоні утримуються окремо від чоловіків, мають забезпечуватись їхні особливі потреби. Російські загарбники вчиняють злочини проти полонених, що є порушенням правил і звичаїв війни.

За Женевськими конвенціями, медичним працівникам має бути забезпечена можливість виконувати їхні обов’язки. Росіяни вже пошкодили 847 закладів охорони здоров’я, знищили 96 лікарень, обстріляли 178 автомобілів швидкої допомоги, вбили чи поранили сотні медичних працівників. Ці дії є порушенням конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Гаазькі та інші спеціалізовані конвенції обмежують методи та засоби ведення воєнних дій. Деякі види озброєння є особливо небезпечними, адже завдають надмірних фізичних ушкоджень або мають невибіркову дію, тобто знищують усе живе на своєму шляху. Використання Росією касетних, «вакуумних» бомб, протипіхотних мін в українських містах є порушенням Гаазьких конвенцій. Застосування росіянами в Україні фосфорних боєприпасів і запалювальних авіабомб порушує Конвенцію про конкретні види звичайної зброї. Женевські конвенції та міжнародне гуманітарне право забороняють нападати на цивільні об’єкти, розміщувати військових поруч із цивільними, атакувати історичні пам’ятки. Пам’ятки знаходяться під захистом Гаазької конвенції про захист культурних цінностей.

Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) був ухвалений 1998 року. Суть цього договору — встановлення функцій, юрисдикції та структури МКС. Римський статут визначає перелік міжнародних злочинів: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. На відміну від Міжнародного суду ООН, який встановлює відповідальність держав, МКС судить фізичних осіб (і керівників держав), підозрюваних у вчиненні злочинів. Україна підписала Римський статут, але не ратифікувала, хоч і зобов’язалась це зробити ще в 2014 році. З огляду на розвиток подій в Криму й ОРДЛО, у 2014 році Україна визнала юрисдикцію МКС та надала йому право проводити розслідування злочинів, вчинених в Україні. Росія підписала Римський статут, а 2016 року вийшла з угоди. Після того, як МКС встановив, що окупація Криму є міжнародним збройним конфліктом.

Для проваджень МКС правозахисні організації України неодноразово надавали докази злочинів, вчинених російськими військовими з 2014 року. Це умисні вбивства цивільних, викрадення людей на захоплених територіях і примусове вивезення їх до Росії, примусова мобілізація, катування, напади на цивільні об’єкти, знищення майна, утримування заручників, напади на склади гуманітарної допомоги; знищення харчів та перешкоджання гуманітарним місіям; обстріли населених пунктів, загибель людей, екологічна катастрофа; пошкодження історичних пам’яток, лікарень, закладів освіти, мистецтва; розграбування населених пунктів; використання забороненої зброї; зґвалтування; незаконне позбавлення свободи. Усі перелічені дії є злочинами проти людяності. Вони підпадають під дію Римського статуту й мають бути розслідувані МКС у Гаазі.