Непокарані вбивці І. Александрова

прочтения: 849
05.08.2022 13:08

Якщо нація страждає на безпам’ятство і не робить висновків після кривавих уроків, вона приречена на повторення трагічних помилок. Допоки не вивчить урок. Такою кількою методикою користується Творець.

Коли влада не розслідує політичні вбивства депутатів, громадських діячів, журналістів, скоєні на очах десятків свідків в центрі 100-тячного містечка, де всі про всіх все знають, вона є співучасницею злочинів.

Леонід Кучма, 1938 року народження, протягом 1994/2004 років був президентом України. В 1997/2002 роках головою Донецької ОДА працював призначений Л. Кучмою випускник місцевої восьмирічки, що отримав шкільний атестат про закінчення вечірньої школи вже у колонії, Віктор Янукович, 1950 року народження.

Окрім росту з довжиною тулуба 191 см, невизначеного етнічного походження (до 2000 року син білоруса та росіянки фіксував себе в анкетах росіянином, потім він став українцем, зараз на території РФ воно знову – росіянин) та двох судимостей за вчинення умисних злочинів, Вітя Шапкокрад нічим не відрізнявся від інших гавнорів. Останнього слова Вікпердич не любив. Позаяк не здогадувався, що воно означає «губернатор» (англійською), а не товариш шлепера, мишигіне, шлимазла, пітуха, защекана, дрека, крисятніка, ссучили, мусора, шмаровоза чи шмигаля.

Саме правління в Україні Л. Кучми, а в Донецькому автономному князівстві В. Януковича відзначились сотнями цинічних, замовних, показових вбивств, котрі ніхто не розслідував. Бо «папа» (таке звертання до себе найбільше імпонувало колишньому заводському парторгу, де у нього було погоняло «Чайник») не давав наказу розслідувати. Суддів, що не слухались регіонального смотрящего, Л. Кучма радив підвісити за геніталії. Послухайте плівки фірми «Мельниченко рекордз». Там кровожерливість «папи» дасть фору Чиказькій чи Бостонській мафії минулого століття.

Серед досі нерозкритих вбивств журналістів виокремлюється смертний вирок донецьких керманичів, виконаний щодо Ігора Александрова (1956/07. 07. 2001) прямо в приміщенні Слов’янської телерадіокомпанії «ТОР», яку він очолював. Найбільшої популярності глядачів досягла авторська передача «Без ретуши», в якій звільнені, нормальні міліціонери розповідали, як злочинний світ керує Донеччиною загалом і Слов’янськом зокрема.

Вдень, 03. 07. 2001 до редакції завітали два кілера та бейсбольними палицями побили І. Александрова. Швидка допомога транспортувала Ігора, який вже втратив свідомість, до міської лікарні. Лікарню очолював Володимир Степанов, 1955 року народження, депутат міськради, тато майбутнього міністра охорони здоров’я Максима Степанова.

Потребую відступу. Російськомовний росіянин В. Степанов прибув до Слов’янська в 1977 році з Амурської області, разом з дружиною та 2-річним сином Максимом. Він завжди був яскравим прихильником «руцкого міра», в 2014 році радісно вітав російських окупантів Слов’янська разом з подругою – Н. Штепою. В грудні 2021 року В. Степанова нарешті скерували на пенсію, звільнивши з посади головного лікаря міської лікарні.

Від 03. 07. 2001 до 07. 07. 2001 Александров без свідомості знаходився в лікарняній палаті. Доступ до нього мали два лікаря – невропатолог та хірург, що прибули з Донецька, і….головний лікар Степанов. Хто х трьох осіб доповідав замовнику вбивства про стан Александрова, я не відаю. Але бандити, що оплатили послуги двох кілерів, знали – жертва незабаром помре, не повернувшись до свідомості та не почавши говорити.

Мертвому І. Алексндрову посмертно надали звання почесного громадянина Слов’янська. Не забули і про В. Степанова. Як тільки В. Янукович став прем’єр-міністром України, син Володимира – Максимка почав робити стрімку кар’єру видатного державного менеджера. Ніхто навіть не дивився в диплом лікаря, що в 1998 році закінчив Донецький медичний університет. Макс – геній. Тому може працювати на будь-якій посаді, в будь-якій галузі. Геніальному синові геніального батька ані досвід, ані спеціальна освіта не потрібні.

Тим часом світова громадськість в 2001/2002 роках вимагала розкриття вбивства І. Александрова та притягнення до відповідальності винних. Донецькі знайшли оригінальне рішення проблеми. Один колишній засуджений (себто, гіпотетичний рецидивіст), смертельно хворий на рак, про що він знав і ледве тримався на ногах (навіть будучи тверезим), в усьому зізнався. Як казав вчитель керманича гестапо Мюллера, сталінський прокурор Вишинський, «чистосєрдєчноє прізнаніє – мать доказатєльств».

Нещасний побитий міліціянтами чоловік, який відразу після засудження помер в колонії – кажуть власною смертю, плутаючись в деталях, зізнався. В суді він намагався розповісти, як двома бейсбольними битами з двох рук лупцював І. Александрова, котрий був і вище зростом і значно міцніше нападника. Не називаю прізвище цієї похованої в колонії, як самотній пес, людини, яка мотивацією до вчинення вбивства назвала особистий конфлікт: «Нє люблю очкаріков ісчо со школи». Суддя вважав таку мотивацію доволі переконливою. Тому, коли слуга Феміди зачитував вирок в цій кримінальній справі, раптом зняв окуляри. Аби ніхто в залі не сумнівався – судді вірять підсудному.

Світова громадськість заспокоїлась. Вбивцю журналіста знайшли. Він в усьому зізнався. Слідчі, прокурори, судді – красені, взірці юстиції. Кілера засудили. На початку строку він помер в колонії. Справедливість перемогла? Усі, хто тоді вважав і досі переконаний, що справедливість перемогла у Слов’янську, не повинні дивуватись, що увесь злочинний світ Донеччини виявився колаборантським в 2014/ 2022 роках. Під керівництвом кураторів з РФ були створені ДНР та ЛНР.

Нині протягом 8 років посеред білого дня вбивають усіх незгодних з бандитами. На всій окупованій росіянами українські землі. Вбивці, як завжди, говорять російською мовою з кримінальним сленгом. Чи в Донбасі, чи в Бердянську, чи в Херсоні. Руцкій мір завжди суворий.