Про трьох видатних друзів, вбитих російською імперією

прочтения: 3438
12.08.2022 15:32

Важко переоцінити все, що зробили для України та українців, яко нації, ці особистості. Пишу про інтелектуалів, талановитих митців, троюрідних братів (по-матері) Миколу Лисенка (1842/06. 11. 1912), Михайла Старицького (1839/14. 04. 1904) та їхнього товариша Павла Чубинського (1839/14. 01. 1884).

Не буду переповідати загальновідомі факти з їхньої біографії. Але хочу спинитись на тій цікавій інформації, що могла пройти попри увагу читачів.

Батько Миколи Лисенка завжди говорив з дітьми виключно українською мовою, мати – французькою. М. Лисенко, окрім української, російської, польської, вільно володів французькою й німецькою мовами.

В 1907 році його було заарештовано в Києві за проукраїнську діяльність. Враховуючи всесвітню відомість Миколи, як композитора, музиканта, педагога, просто скерувати на каторгу лідера української громади Києва не могли. Тим паче він ні в чому протизаконному не зізнався. Лисенко надалі продовжував власну потужну проукраїнську культурологічну діяльність.

Через те було ухвалено традиційне для Росії рішення – вбити Миколу Лисенка шляхом отруєння. За отруєння в царстві московитів протягом минулих шести сторічь нікого до жодної відповідальності не притягли. Здоровий на вигляд чоловік 06. 11. 1912 миттєво помер від раптового серцевого нападу. Не хворів. Просто серце зупинилось і – все, кінець музики. Жодних посмертних судово-медичних експертиз, розтину тіла, традиційно, не було. Миколі дозволили дожити до 70 років.

Його брату Михайло Старицькому, з котрим вони разом вступили до Харківського університету в 1858 році, пощастило менше. На Михайлові київські отруйники потренувались. Він був також отруєний в Києві, 64-річний мужчина помер від раптового серцевого нападу. Такий самий напад згодом вбив його брата і друга Миколу. Жодних експертиз для отруєних владою в Росії ніколи не робили.

Найтяжча доля з трійки друзів випала раніше Павлу Чубинському, який закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, захистивши там в 1861 році дисертацію. В 1862 році доктор права П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», який нині знає кожен з 50 мільйонів українців, шо мешкають на планеті Земля. Зі славетного тріо найбільша посмертна слава випала саме йому.

Це сьогодні. А тоді за цей вірш Павла на 7 років вислали до Архангельської губернії. У відомому антиукраїнському Емському указі від 1876 року лише двом українцям М. Драгоманову та П. Чубинському прямо заборонялось мешкати в Україні. Павло від 1876 року жив разом з дружиною та 4 дітьми в Петербурзі.

В 40 років П. Чубинського розбив раптовий параліч. Останні 5 років власного життя він не вставав з ліжка, йому довелось померти в муках . Чубинського отруїли солями важких металів. Це видно в анамнезі його хвороби. Сліди отруйних металів й нині присутні в кістяку. Якщо він є в землі. Бо надмогильний пам’ятник видатному українцю на Книшовому цвинтарі в Борисполі, комуністи двічі руйнували, намагаючись стерти будь-які сліди існування на Землі автора тексту українського славню П. Чубинського.

До слова, правнука Павла Чубинського (1930/20. 05. 1987) поета, композитора, виховника молоді Володимира Чубинського в часи СРСР також вбили, інсценувавши самогубство. Зробити це з 57-річним психічно хворим було неважко.

Адже ще 25. 05. 1982 його було заарештовано. Затим 07. 12 .1982 Дніпропетровський обласний суд визнав вірші Володимира такими, що ганьблять радянський суспільний лад (ст. 187-1 КК УРСР), ображають керівників комуністичної партії та уряду. Суд примусово ізолював Чубинського в Дніпровській психлікарні в’язничного типу. За півроку судді, нині вони є мільйонерами, українськими пенсіонерами, позбавили його квартири, в якій Володимир мешкав до арешту. У психлікарні пацієнтів – в’язнів заколювали нейролептиками, що паралізують волю людини. Але й там Чубинський спромігся уламком олівця таємно писати вірші на уривках газет.

З лікарні його виписали в квітні 1987 року. Офіційно 20. 05. 1987 Володимир повісився. Жодних кримінальних справ за фактом доведення до самогубства ніхто не порушував. Для Росії чи СРСР - пересічна справа, коли талановиті українці вішаються. Ось 24. 04. 1979 одні кагебісти повісили Володимира Івасюка, і отримали службове підвищення, нагороди, замість кримінального переслідування. То чому треба карати інших кагебістів, котрі 20. 05. 1987 під час перебудови соціалізму з людським обличчям повісили Володимира Чубинського? Треба цим полковникам СБУ, зі статусом УБД, надати підвищену пенсію, як і суддям, які катували В. Чубинського.