Без українізації вулиць Росію не перемогти

прочтения: 3839
16.08.2022 16:04

Минуло пів року від початку широкоформатної окупації 20 % території України військами РФ, знищенні багатьох українських міст, загибелі десятків тисяч громадян України.

Проте дерусифікація топоніміки південних міст України (Одеси, Миколаєва, Херсону) навіть не починалась. І якщо Херсон має поважну причину, поки він тимчасово окупований росіянами, Одеса та Миколаїв ніяк не можуть позбутись імперського минулого Росії. Керівництво відповідних областей та цих міст відмовляються розуміти елементарне. Декомунізація топоніміки без дерусифікації дорівнює сідання на унітаз без знімання штанів.

І в Одесі, і в Миколаєві, і в Херсоні є вулиці з ім’ям Григорія Потьомкіна, які ніхто з нібито української влади не планує перейменовувати, повертаючи їм первісні назви або називаючи на честь місцевих видатних українців.

Постаментом, який найкраще охороняють одесити у вишиванках, є памятник (не сміятись) Катерині ІІ. Найшановнішою жінкою для мешканців Одеси досі залишається потвора, що мала лише офіційних 24 коханці. Офіційними називають тих, хто за роботу прутнем отримував від цариці землі, села в Україні, разом з кріпаками, графські титули, ордени. Взагалі, протягом 67 років власного життя цариця мала сексуальні стосунки з собаками, кіньми, більш, як двома сотнями мужчин та двома десятками жінок. На дівчаток – фрейлін вона переключилась після свого 60-ліття. Хто з них найкраще робив кунілінгус старій, товстій, сивій Катерині, ви може зрозуміти, вивчаючи перелік нагород для певних фрейлін.

Катерина/Софія та Григорій не лише вбили царя чоловіка Катерини, не цурались грпового сексу, зоофілії, інцесту, чоловічого та жіночого гомосексуалізму, педофілії, вони ЗНИЩИЛИ ЗАПОРІЗЬКУ СІЧ в 1775 році, провадили відверту антиукраїнську політику. Може, саме за це їх так полюбляють сучасні керманичі Одеси, Миколаєва та відповідних областей? Приміром, саме Катерина змінила українські назви містечок на Миколаївщині: Соколи, Федорівка, Куца Балка на відповідно Вознесенськ, Нова Одеса та Новий Буг. Аналогічні процеси відбувались і на території теперішніх Одеської, Херсонської областей. Зофа з Гершвіном робили все, щоб стерти з поверхні землі навіть згадку про українців, яко націю. Те саме робили й більшовики, змінюючи козацький Орлик (заснований в 1676 році) на Первомайськ чи Бузький Гард на Южноукраїнськ. Останній влада досі не перейменувала бодай на Південноукраїнськ, чиновникам досі «акаяразніца». В Одеський обласні є аналог – місто Южний. Раптом росіяни переможуть, тоді місцеві керівники скажуть, що все знали наперед. Тому і зберігали в південному регіоні України російські назви. Таку ж опінію широко рекламують абсолютно всі народні депутати від «Слуг народу».

Сумно констатуючи дотеперішнє існування в Одесі, Миколаєві, Херсоні вулиць з іменем Григорія Потьомкіна. Я досі чекаю, коли в усіх цих містах з’явиться вулиця одесита Юрія Липи (1900 - 20. 08. 1944). Цей філософ, лікар, письменник, есеїст, визначний діяч ОУН був саме в ці дні 78 років тому по-звіряче закатований росіянами в Яворівському районі Львівщини. Принагідно зауважу, традиційно для росіян перед смертю Юрія кастрували, як полонених українських студентів в січні 1918 року після бою під Крутами. Цекацапська традиція, якщо ви морально витримаєте подивитись сюжет про кастрацію українського полоненого російським (російськомовним) варваром в серпні 2022 року. І в 1918, і в 1944, і в 2022 росіяни демонструють світові власний незмінний людиноненависницький почерк. За словами очевидців, німецькі окупанти України завжди значно поступались московитам в нелюдській жорстокості.

В південних містах України жодним чином не вшановано і батька Юрія Липи, одесита Івана Липу, комісара Одеси від Центральної Ради в 1917 році. Він був міністром в уряді УНР, написав першу тогочасну Конституцію України в 1918 році з нечуваними до цього в цивілізованому світі правами національних меншин.

В Одесі, Миколаєві, Херсоні відсутні вулиці Івана чи Юрія Лип. Тут продовжують вшановувати Катерину ІІ та її багаторічного сутенера Г. Потьомкіна. Не дивно, що місцеві судді дають умовні терміни покарання впійманим СБУ навідникам – місцевим російськомовним росіянам з українськими паспортами, чиї дії вже призвели до смертей сотень українців від московських ракет та снарядів. Судді є живими людьми, що не існують у вакуумі. Вони завжди тримають власні носи за політичним вітром. Я кажу про тих суддів, що залишаються працювати (25 %) та сумніваються в перемозі України. Бо три чверті суддів відпочивають в Європі або Туреччині. Їм у випадку війни сплачують 2/3 зарплати – 70/90 тисяч грн на місць. Ніхто б не відмовився бути такою переміщеною особою на болгарському пляжі.